Вівторок, 28.05.2024, 16:38:01

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Березень » 10 » Вартовий сільської минувшини. Краєзнавець і музикант Василь Яцків – співзасновник і рушій розвитку приватного музею у Сваричеві
11:40:19
Вартовий сільської минувшини. Краєзнавець і музикант Василь Яцків – співзасновник і рушій розвитку приватного музею у Сваричеві

Бойківське село Сваричів – найдавніший і найбільший населений пункт у Рожнятівській територіальній громаді. А розташоване давнє поселення за чотири кілометри від колишнього райцентру Рожнятова в обіймах одразу кількох річок – Чечви, Лімниці, Дуби та ще невеличкої Млинівки, яка також може пишатися своєю колись поважною історією, яка дала їй промовисту назву.
Уже з перших кроків Сваричевом починаємо дивуватися. У сільському кутку «Центр» біля будинку колишньої колгоспної контори давнім весільним маршем «На добрий день» нас зустрічають у бойківських уборах троїсті музики: скрипаль Василь Яцків, сопілкар Назарій Шиманський та бубніст Роман Возняк. Тішимося, бо так у бойківських селах зустрічають тільки поважних і бажаних гостей. З’ясовуємо, що ще бракує Аліни Возняк, адже саме означена четвірка сільських громадських подвижників завдяки сприянню підприємця Володимира Петровича Рибчака – власника частини конторських приміщень – нині підтримує життя й розвиток у Сваричеві сільського приватного краєзнавчого музею, заснованого ще вісім років тому. А рушієм чи, образно кажучи, першою скрипкою в організації, заснуванні та розвитку музейного закладу був Василь ЯЦКІВ.

Сваричівські непосиди
Так я образно і з повагою називаю тих сільських подвижників музейної справи, які не лише народили краєзнавчий задум, а й своєю працею зробили його реальністю.
– Як вісім років тому народилася, Василю, ідея заснувати у Сваричеві краєзнавчий музей?
– Ми з Наталею Драгомирецькою – уродженці Сваричева, а працюємо разом у Рожнятівській дитячій школі мистецтв: вона викладає історію мистецтв, а я курс гри на скрипці та сопілці, – розповідає Василь Яцків. – Якось ми з Наталею Василівною побачили, що наші учні не знають і не розуміють багатьох речей з бойківської минувшини, з історії свого села, не знають назв і призначення давніх предметів побуту. Тож на основі наших приватних колекцій і вирішили заснувати краєзнавчий музей Сваричева. Мій рід з діда-прадіда – сваричани. Свого часу я закінчив Калуський коледж культури і мистецтв як викладач скрипки, а згодом і Київський національний університет культури і мистецтв… Нас з братом Володимиром, який від початку війни перебуває у лавах ЗСУ, виховувала тільки мама Даниїла Василівна. І ми їй вдячні за таке виховання...
Отож в основі музею – передовсім предмети побуту з приватних колекцій Василя Яцківа та Наталії Драгомирецької, які вони передали для музейних експозицій. А ще автори ідеї ходили селом від хати до хати, розмовляли з людьми та переконували односельців для доброї справи збагатити музейні запасники давніми речами побуту, які часто ставали в сільських родинах зайвими чи й непотрібними для вжитку, а потім організатори музею самотужки ті давні предмети відмивали, відчищали і навіть часто реставрували.
«Спочатку нас було двоє з Наталею Драгомирецькою, а третій – підприємець Володимир Рибчак, який у перший рік для наших потреб віддав одну з найбільших кімнат у двоповерховому будинку, – з вдячністю згадує заснування музею Василь Яцків. – Експонатів щораз ставало більше і дуже бракувало місця. Тож він віддав згодом ще дві кімнати. І тепер у музеї вже три окремі приміщення з експонатами, належно відремонтовані й комфортні. А допомагала нам в оформленні експозицій та підтримувала нашу ініціативу наша односелиця й багатолітня директорка Рожнятівської ЦБС Марія Василівна Рибчак…»

Жива експозиція
У музеї представлено три основні експозиції, які розміщені в окремих кімнатах: «Історія Сваричева», «Сваричів сакральний» і «Бойківська хата». Щонайперше дізнаємося, що існує кілька версій заснування села Сваричева.
– А яка легенда найбільше подобається сваричанам?
– Є багато легенд про походження Сваричева, – каже Василь Яцків. – Одна з них розповідає, що через сільські землі у бік селища Перегінська свого часу втікали татари, а пересварившись між собою, заснували тут поселення Сваричів. Ще є версія, що наше село назвали на честь сина короля Данила Галицького – Сваромира. А дехто пов`язує походження назви села з виварюванням солі: мовляв, спочатку воно називалося «Зваричів», а відповідно його жителі – «зваричами». Та жителі Сваричева найбільше знають і полюбляють легенду про втечу татарів…
Живою експозицією, на наш погляд, є цікава краєзнавча атракція «Капличка «На мочари», яка пов`язана з легендою про втечу татарських завойовників. Саме з цього місця, на мій погляд, можна було б починати екскурсію краєзнавчим музеєм. Це урочище на околиці села, поросле вересом, наче встелене килимом, розлоге й болотисте, навколо територія оточена горбами. А серед відкритого простору одиноко видніється невеличка капличка. Усередині можна побачити пошкоджені часом ікони та інше начиння духовного призначення, які люди позносили зі своїх обійсть як непотрібне – через руйнування часом. У центрі каплички – давній кам`яний хрест, до якого притулився тетрапод. Вклякаємо, молимося, а відтак слухаємо розповідь.«Побутує легенда, – розповідають мої провідники Василь Яцків і Назар Шиманський, – що на тому місці, де тепер капличка, давно Василій Валентій знайшов маленький хрестик і там спорудив хрест кам`яний. Таким чином справдився його сон. Відтак люди той хрест оббили фанерою і зробили для моління невеличку капличку. А у 90-х роках минулого століття селяни спорудили уже цегляну капличку навколо хреста – приходять помолитися чи поставити свічку. Місце тихе, намолене, повіває спокоєм. Та й давні й знищені часом, але роками намолені ікони люди зносять до каплички… А горби навколо – то залишки чумних поховань, навіть ще збереглося каміння від давніх хрестів… Колись ця територія була за межами Сваричева, а тепер новобудови вже підступають щораз ближче. Саме на цьому болотистому полі, як розповідає легенда, і посварилися у давнину татари. Кажуть, що раз на рік крізь густий туман в урочищі «На мочари» проступають обриси татарських вершників, які, втікаючи до Перегінська, загинули у навколишніх болотах…»
– Ніхто не перевіряв достовірність давніх переказів?
– Та ні, я не знаю таких у селі...
У музейній експозиції з історії Сваричева представлено також чимало предметів традиційного бойківського одягу. Наприклад, бойкині на свята у Сваричеві одягалися у вишиті довгі сорочки, сардаки, шалінові спідниці, хустини, намиста, а у повсякдень носили спідниці гофровані, сорочки й ґорсети. Є у музеї мисник з давніми мальованими тарілками, які господині використовували тільки на свята. У великій різьбленій скрині кожна дівчина зберігала своє придане: домоткане полотно, рушники, сорочки… Казали, якщо повна скриня – то добра ґаздиня. Можна у музейній кімнаті оглянути й колекцію різноманітних глечиків, серед яких є й рідкісний – для набирання ропи. Солі у селі бракувало, тож сваричани їздили у сусідні села Петранку чи Берлоги по ропу, де вона підступала аж до поверхні. Кожна ґаздиня знала, скільки ропи треба дати на бочку капусти чи огірків, на баняк зупи чи борщу тощо. Є у музеї також рідкісний глечик, який у роки голоду втікачі зі східних областей обміняли у сваричан на окраєць хліба. У кімнаті «Історія Сваричева» зібрано також різноманітні знаряддя праці сваричан, предмети давніх промислів і традиційних ремесел тощо. Значне місце в експозиції відведено ткацтву. У центрі її – ткацький верстат та інші інструменти для підготовки куделі й ниток. Є також унікальний і найбільший у своєму роді педальний токарний деревообробний верстат, якому вже понад 150 років. Можна побачити решета, сита, веретена, куделі, мотовила, самотічка, свердла, вила, граблі, пили, ступа, шевське обладнання, документальні світлини і навіть деякі книжки бойківською говіркою, які свого часу друкували сестри-монахині тощо.
Експозиція «Сваричів сакральний» цікава тим, що організатори музею оформили її як богослужебну каплицю, де у центрі – престіл з давнім кивотом, а навколо кожен предмет має своє звичне місце й добре вписується в екскурсійну розповідь.
– Сакральна експозиція найбільше наповнена предметами церковного начиння з православного храму, – знайомить нас Василь Яцків. – Саме звідти й кивот, запрестольні, настінні, процесійні, кутові й настінні ікони та різноманітні хрести-чубки з хоругвів, металеві дзвіничні й дахові хрести, паламарські кропила й кадила, священничі фелони, давні вірянські молитовники тощо. Багато начиння для експозиції ми взяли з благословення священника з каплички в урочищі «На мочари», є й осібні дарунки сваричан…
Експозицію «Бойківська хата» ще не завершено, але вже належно наповнено. Тут є ліжко, колиска, шафа з бойківським традиційним одягом, куфер, стіл, давні гнуті стільці, традиційний креденц, каганці й гасові лямпи, маґлівниця, різьблена велика скриня, розбірний дерев`яний бамбетель тощо.
– Я чітко усвідомлюю себе бойком, – каже Василь Яцків. – І здається, що таке відчуття у мене було завжди. Ще дітьми ми з музичної школи брали участь у різноманітних бойківських фестинах чи ватрах. Ми з краєзнавцями Назарієм Шиманським та світлої пам`яті Іваном Парадовським зі своїм проєктом «Бойко-фест» об`їздили масу бойківських сіл, порівнюючи їх говіркову унікальність, представляли бойківські традиції не на одному етнофестивалі в Європі тощо. Та люди ще дуже мало знають про Бойківщину. Для мене Бойківщина – це рідна земля, любі серцю Карпати, причепурені села, мила серцю говірка, природа, а щонайперше – талановиті, працьовиті й добрі люди, бойки – цивілізований європейський етнос…
Хоч Сваричів ще заслужено називають здавна «селом музикантів», та сільська громада має чимало цікавих атракцій і можливостей для розвитку локацій духовного, культурного, промислового, гастрономічного туризму та ін. Тішить, що є у селі подвижники доброї справи, які розуміють безцінність скарбів минувшини, бережуть і примножують їх.
– Свого часу ми при музеї запровадили й провели три гастрономічні фестивалі, присвячені бойківській традиційній кухні, – згадує з оптимізмом Василь Яцків. – Буде перемога, то й інші фестивалі будуть… І не тільки гастрономічні.

Ігор Лазоришин, Галичина


Переглядів: 29 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024