Свіжовипраний одяг, чиста постільна білизна і домашній текстиль – усе це дається сучасній людині легко та майже без зусиль. І сучасним господиням важко уявити, якою неймовірно важкою роботою було прання у минулому.
Боротьбу за чистоту трохи полегшували різноманітні засоби, які переважно ввозилися до Станиславова з інших місцевостей, але навіть з ними прання могло тривати кілька днів, пише Західний кур’єр.Спробуймо більше дізнатися про те, як у давньому місті дбали про чистий одяг.
Прання, довжиною у тиждень
На зламі ХІХ і ХХ століть багато домашніх справ, які ми сьогодні робимо легко і просто, були досить складними. На сторінках давньої преси чимало реклами, в якій виробник хвалив дуже ефективне мило, завдяки якому прання відбувалося швидко, адже на це потрібно було «лише день».
Зокрема чеський виробник Георг Шихт стверджував, що прання його милом – то справжнє свято: «Свято прання – то такий веселий день, коли ви перете білизну милом Шихта з зображенням оленя на упаковці. Білизна дуже швидко стає біла, і ви завершуєте працю весело, з усмішками і піснями. Бо в кожному шматку мила сидить маленький чарівник, який про це дбає».
Ця реклама звучала дуже прогресивно для того часу. Фірма Георга Шихта пропонувала також «екстракт до прання та намочування», який називався «Похвала господині». Фактично це був пральний порошок. Як обіцяла реклама, цей засіб міг наполовину скоротити час, необхідний для прання, яке зазвичай тривало два або й два з половиною дні. Якщо сім’я була великою, прання могло затягнутися й на цілий тиждень, адже, крім одягу, була ще й постільна білизна. Щоб сукні менше бруднилися, тодішні дами вдягали під них кілька шарів білизни: сорочки, корсети, нижні спідниці, панталони. Брудні речі накопичували, а потім прали все відразу.
Звичайно, не всі мали такі великі запаси одягу, тому бідні люди прали раз у тиждень. Цей процес був своєрідним показником заможності: в багатих сім’ях було багато одягу та білизни, тому прання влаштовували раз у місяць або навіть рідше.
В станиславівській пресі знаходимо також рекламу інших засобів для прання. Так, у газеті «Кур’єр станиславівський» за грудень 1902 року бачимо рекламу крохмалю для підкрохмалювання білизни від німецької фірми «Фріц Шутц». В міських крамницях пропонували ще й спеціальний засіб для виварювання білизни віденського виробника «Ceh & Blitz», який обіцяв повернути речам білосніжний колір і коштував цілком небагато – всього 40 галерів.
У галицькій пресі кінця ХІХ століття час від часу з’являлася реклама механічних пральних машин та пристроїв для вижимання білизни. Виробником цих пристроїв переважно був краківський підприємець С. Гезанг, який у своїй рекламі агітував обов’язково купити їх для домашнього господарства. Такі речі були поширеним весільним подарунком.
Мила та інші засоби для прання зазвичай купували у дроґеріях – крамницях, де продавалися господарські товари, косметика та парфумерія. В 1886 році в Австро-Угорщині імператорським указом були визначені спеціальні місця для продажу препаратів на основі лікарських трав – дроґерії. Назва цих крамниць походить від слова «Droge», що давньою німецькою мовою означало висушені трави, сировину для виготовлення ліків. Тут продавали ліки й лікувальні чаї, засоби гігієни, косметику. Асортимент різних дроґерій суттєво відрізнявся, адже їхні власники нерідко продавали засоби, виготовлені власноруч – зубний порошок, мило, фарби для волосся, лосьйони й креми для обличчя, порошки для прання та чищення посуду, взуттєві креми, кулінарні додатки (наприклад, порошок до печива) тощо.
Судячи з рекламних оголошень, на початку ХХ ст. відомою в Станиславові була дроґерія магістра фармації Морица Бібринга, що знаходилася по вул. Сапєжинській, 7 (нині вул. Незалежності). Асортимент закладу був дуже широкий, і значне місце в ньому займали мийні засоби та засоби для прання. Була у Станиславові й популярна господарська крамничка «Пломінь», яка торгувала різними видами мила та іншими товарами, потрібними для прання. Вона знаходилася по вул. Шидловського, 1 (тепер частина вул. Грушевського).
В 1921 році український підприємець Юрій Синишин заснував дуже популярну в місті крамницю «Фарболь», де продавалися господарські товари, побутова хімія, парфумерія і косметика. Крім самого засновника, підприємством володіли ще й інші акціонери, серед яких був відомий лікар-українець Володимир Янович. Ця крамниця спочатку працювала по вул. Казимирівській, 28 (тепер вул. Мазепи). Наприкінці 1927 році Синишин викупив більшу частину акцій «Фарболю», а згодом став повновладним господарем крамниці. Якраз у кам’яниці Гаусвальда (тепер вул. Незалежності, 11) звільнилося велике приміщення, тож власник переніс крамницю туди.
Наука прання
Посібники з ведення домашнього господарства радили господиням виділяти окремі дні для прання. Спочатку одяг прали, потім замочували у воді на всю ніч, а наступного дня починали кип’ятити, відбілювати та крохмалити. Про те, що це завдання було не таким вже й легким, свідчить той факт, що в посібнику для домогосподарок 1876 року пранню було присвячено аж 25 розділів.
Там зокрема ішлося про те, як відбілювати та крохмалити речі, як прати чорне мереживо, солом’яні капелюхи, а також як прати у пшеничних висівках. Корисним винаходом для відпирання забруднень була пральна дошка, хоч залишається невідомим, хто її придумав. Її зазвичай виготовляли з дерева чи металу, і вона трохи полегшила працю жінок, але все одно цей процес залишався дуже важким. Сортування тканин грало також не останню роль у правильному пранні. Потрібно було врахувати безліч нюансів, зокрема вовну, фланель, а також кольорові речі доводилося прати окремо.
Опанувати нелегку науку прання можна було на спеціальних курсах для служниць та домашніх господинь. Так, у січні 1912 року у селі Делієві під Станиславовом відкрилися курси для сільських дівчат, які мали намір працювати служницями. Курси відвідували 33 слухачки зі Станиславівського, Тлумацького, Рогатинського та інших ближніх повітів. Заняття вели три досвідчені викладачки, які навчали дівчат господарським премудростям. Зокрема слухачки вчилися готувати різні страви, виготовляти молочні продукти, пекти хліб і випікати торти й тістечка, квасити, маринувати і сушити овочі. Значну частину курсу займала наука прання.
Слухачки навчалися не лише прати різні види одягу та білизни, а й виводити плями і правильно зберігати одяг. Під час курсу відома станиславівська громадська діячка і власниця аптеки Аделя Мацурова провела лекцію на тему «Про обов’язки перед сім’єю і родиною». Під кінець курсів відбувся урочистий вечір, на якому виступили виконавці пісень та музичних композицій.
У наших прабабусь існувало чимало прикмет, пов’язаних із пранням. Так, дитячі сорочки та пелюшки не викручували, а просто віджимали з них воду, щоб дитину не крутило. Не прали речі немовлят після заходу сонця і не вивішували на ніч, щоб одяг не ввібрав у себе негативну нічну енергетику. Вважалося, що починати прання вдосвіта також небажано. Хто так робить, той «змиває з себе щастя». Звісно, ніколи не прали на Різдво, в інші великі релігійні свята і в неділю. Воду після прання не виливали на дорогу. Люди вірили, що брудна рідина мала погану енергетику, тому її виливали тільки туди, де не ходили люди. Цікавий забобон був щодо одягу померлої людини. Його намагалися випрати якнайскоріше після похорону, щоб душа покійного не терпіла страждання в потойбічному світі.
Пральні і хімчистки
Однією з перших хімчисток Станиславова була філія закладу Зигмунта Флюсса, який був найбільшою мережею хімчисток у Галичині. Заклади Зигмунта Флюсса працювали також у Чехії, Сілезії та інших місцевостях. Прийомний пункт цієї хімчистки знаходився по вул. Карпінського, 9 (тепер початок вул. Галицької). Заклад приймав для чищення найрізноманітніший одяг – плащі, сукні, уніформу і навіть пера страуса.
Можна було також замовити фарбування одягу. Особливо популярною послугою було чищення бальних суконь. Всі речі доставлялися замовнику ще й випрасуваними і повністю готовими до носіння. Як стверджувала реклама, саме цей заклад був придворною хімчисткою для цісарського двору.
Унікальний заклад відкрився в місті у березні 1901 року. Підприємець Людвик Козуб відкрив по вул. Ґіллера, 14 (тепер вул. Гординського) пральню рукавичок. В рекламі власник повідомляв, що це перша така пральня у місті, а рукавички тут перуть старанно й за малу ціну – лише 12 центів за пару.
Близько 1908 року в Станиславові відкрилася хімічна пральня «Блискавка», яка знаходилася по вул. Седельмаєрівській, 47 (тепер вул. Кардинала Гузара). Цей заклад приймав будь-який одяг для чищення та фарбування і користувався великою популярністю. Ще по вул. Собеського, 13 (тепер вул. Січових Стрільців) працювала хімічна пральня фірми «Лангер і спілка» зі Львова. В станиславівській філії приймали одяг, пера та домашній текстиль для чищення, фарбування чи прання.
Проте не всі пральні працювали добросовісно і дбайливо ставилися до речей замовників. У жовтні 1910 року один зі читачів газети «Кур’єр станиславівський» написав листа до редакції зі скаргами на пральню «Жоржа», яка, за його словами, регулярно псувала речі і не дотримувалася узгоджених термінів виконання замовлень.
В серпні 1908 року в одній з міських хімчисток стався нещасливий випадок. Вибухнув бензин у моторі, встановленому в підвалі кам’яниці Льовенкрона по вул. Бельовського, 4 (тепер вул. Курбаса). Там у той час працювала хімічна пральня Юзефа Фурмана. Під час вибуху в приміщенні знаходився сам власник, його помічник Натан Ферстер і відомий станиславівський кравець Юзеф Юрковський. Крім того, під вікнами пральні стояв один з робітників, Йосип Стефанків. Всі вони отримали важкі опіки. Під час розслідування причин вибуху було виявлено, що він стався через недбало кинутий сірник, яким хтось запалив сигарету. Сірник потрапив на підлогу, де були рештки бензину. Бензин спалахнув, а потім вогонь перекинувся на мотор, столи, двері й вікна. Кравець Юрковський від отриманих опіків незабаром помер, залишивши дружину й п’ятьох дітей.
Працювали у місті й приватні прачки. Складається враження, що їх дуже поважали, бо на їхню честь преса час від часу друкувала некрологи. Так, у травні 1907 року «Кур’єр станиславівський» повідомив про передчасну смерть міської прачки Юзефи Циганюк. І таке шанобливе ставлення до роботи прачок зовсім не дивує. Адже вони дбали про чистоту, яка, як відомо, є запорукою здоров’я.
Олена БУЧИК |
