На Рогатинщині понад десятиліття не можуть вирішити долю архітектурної пам’ятки національного значення кінця ХІХ століття – садиби Рея.

Палацова споруда в еклектичному стилі занепадає через відсутність фінансування, пише Суспільне Карпати.

Десять років палац намагалася привести до ладу Українська православна церква Київського патріархату. Зрештою, у 2008-му році архітектурну пам’ятку національного значення продали з аукціону приватному підприємцю.

Станом на сьогодні будівля, зведення якої завершили у 1882-му році, та прилеглі території занедбані та захаращені, а ставки висохли. Споруду, яку звів львівський архітектор Юліан Захаревич, за часів радянської влади використовували як свинарник. У 1955-му році в будівлі розташувалася психіатрична лікарня. Згодом нею користувалися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу, потім там був жіночий монастир. У 1996-му році палац передали у користування Православній церкві Київського патріархату, а у 2005-му – у його власність. За три роки його продали у приватні руки.

Володимир Марунчак народився і виріс у селі Приозерне (раніше – Псари). Змалку бігав у садибу на екскурсії. Пригадує, що на подвір’ї ріс старовинний платан. Дерева вже кілька років немає. Володимир каже, у 2008-2009 роках до села приїжджав нащадок роду Реїв.

“Приїжджав сюди Марцель Рей – праправнук того Рея, що тут проживав. Він хотів тут зробити центр міжнародних зв’язків діаспори. Я вважаю, що то була б перспектива для всього району. Але з якихось певних причин не змогли віддати. Але й він не хотів, щоб віддали. Хотів спільно із сільською чи районною адміністрацією зробити такий центр міжнародних зв’язків”, – розповідає голова Дегівської сільської ради Володимир Марунчак.

У 2010-му році в будівлі перекрили дах, який протікав. Не чіпали лише шпиль над вежею при парадному вході – там покрівля “рідна”. Володимир каже, що серце болить дивитися на руйнацію такої величі. Чоловік обійшов державні установи з проханнями допомогти. Зрештою з’ясував, що будівлю викупив англієць, на ім’я Джеймс. З ним він і зустрівся у 2016-му.

“Він говорив, що до Євро-2012 хотів зробити тут готель міжнародного значення. Я його ще спитав: “Хто туди поїде, тут села?”. А він пояснив, що в цьому місці, де сходяться Тернопільська, Івано-Франківська та Львівська області, якраз в центрі, то якщо буде нанесено на карті – то поїдуть. Я, в принципі, згідний з тим. Якщо зробити прекрасно та ще й в такому будинку, то поїдуть. Згодом він пояснював, що не встиг, бо в нього наче в п’яти країнах готельний бізнес. І він не встигав до Євро-2012, а потім закинув ту справу”, – переповідає Володимир Марунчак.

Вціліла і в’їзна брама до маєтку нащадків Потоцьких. Щоправда, частина вежі вже завалилася. Решта приміщень теж руйнується. В’їзну арку замурували у 1970-му, адже планували встановити тут пам’ятник Леніну.

Начальник державного наукового-реставраційного управління області у 1993-2003 роках Василь Романець каже, що на початку незалежності домігся з колегами, аби будівлю залишила психіатрична лікарня. Були плани створити тут навчальний заклад. Зрештою це рішення призвело до занепаду пам’ятки архітектури.

“На початку нашою незалежності ми, депутати обласної ради, радилися: “А давайте там для пластунів зробимо, щоб наше майбутнє там виховувати”. Дуже страшно ми воювали. Мені доводилося навіть рахувати кількість психічних ліжок на область, і що вони не відповідають тим нормативам (як відомо, за Союзу їхню кількість перевищували). І таким чином, через сесію, ми добилися – лікарня звідти забралася. Це було великою моєю помилкою, бо поки була лікарня – хоч якось зберігалося”, – пригадує Василь Романець.

Начальник обласного управління культури, національностей та релігій Володимир Федорак пояснює, що поки будівля у приватній власності, проводити будь-які роботи та втілювати проєкти влада не може. Пригадує, що ще у 2005-му році до управління культури і туризму зверталися жителі з проханням дозволити продаж будівлі. Область відмовила і направила лист до Мінкульту з проханням заборонити угоду. Будівлю все ж таки продали на аукціоні за 350 тисяч гривень, а власник і досі не підписав з управлінням необхідні документи.

“Станом на третє грудня 2020-го року до нас ніхто не звернувся з клопотанням укласти охоронний договір. А власник зобов’язаний це зробити відповідно до чинного законодавства. Ми давали відповіді-листи і в прокуратуру області. Ми давали відповідну інформацію в цьому році в Міністерство культури й інформаційної політики України. Позиція Івано-Франківської облдержадміністрації і фахівців охорони культурної спадщини – такі об’єкти треба рятувати. Але якщо він перебуває в приватній власності, а не у державній – цим мають займатися відповідні структури”, – каже Федорак.

Виставити садибу Рея на аукціон зараз неможливо, тому що будівля перебуває в приватній власності фізичної особи. Водночас голова благодійного фонду “Спадщина.UA” Ганна Гаврилів каже, що перемовини щодо продажу та облаштування будівлі та території тривають два місяці. Виникають складнощі через те, що теперішній власник будівлі перебуває за кордоном і не може зараз працювати в Україні з потенційними покупцями.

“Але власник згідний цей об’єкт продати комусь іншому, оскільки його плани, які він мав при купівлі, не справдилися. І зараз ми шукаємо покупця. Є потенційний – зараз ведуться переговори щодо ціни і обдумування, яким може бути застосування цього об’єкта, щоб він міг вижити і бути самоокупним”, – розповідає Ганна Гаврилів.

За її словами, в України є два позитивні приклади, коли пам’ятки архітектури є приватною власністю. Це, зокрема, замок у Підгірцях (Стрийський район) та замок Радомисль на Київщині. Тут максимально зберегли вигляд споруд, які приносять зараз дохід.