П`ятниця, 24.05.2024, 06:23:31

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Січень » 7 » Від Різдва до Різдва: традиції, які зникають… Що буде з ними в майбутньому, залежить від наступних поколінь
17:13:18
Від Різдва до Різдва: традиції, які зникають… Що буде з ними в майбутньому, залежить від наступних поколінь

В івано-франківському видавництві «ЯРИНА» вийшла друком нова книжка «Традиції, які зникають» відомого прикарпатського дослідника-краєзнавця – педагога із села Сільця Ямницької територіальної громади Івана ДРАБЧУКА. У короткій анотації до видання автор зазначає: «Це збірка етнографічних замальовок, які зафіксували звичаї і традиції наших предків, що так ретельно передавались від покоління до покоління, зокрема у селі Сільці... Сучасне життя в їх збереження внесло свої корективи, тож ми мусили їх зібрати і записати, щоб вони не зникли безслідно. Що буде з ними в майбутньому, залежить від наступних поколінь».

Книжку проілюстровано архівними документальними світлинами. Зібрані й упорядковані матеріали охоплюють цілорічний цикл християнських свят і пов’язаних з ними опільських традицій – від Різдва і до Різдва, а також містять цікаву інформацію про тих відомих людей Сільця, які у своїх спогадах про рідні терени залишили унікальний етнографічно-краєзнавчий слід. Загалом І. Драбчук подав у збірці понад 60 оповідок-замальовок про традиції і звичаї рідного села: «Різдвяний піст», «Святий вечір», «На столі – 12 страв», «Символіка страв», «Зі спогадів В. Яремчука про Різдво», «Колядка з дитинства», «Віншування», «Засівання», «Другий Святвечір», «Йордан», «Йорданські забобони», «Святкування біля Кадуба», «Спогад Григорія Куцана про Йордан» тощо.

Я назвав би цю книжку безцінною скринею сілецьких народних традицій. В одному з інтерв’ю дослідник казав, що, на його думку, було б добре, якби у кожному селі чи селищі, а в місті й поготів, був краєзнавчий музей. Тож, на мою думку, Сільцеві дуже пофортунило, бо народні скарби старожитностей, образно кажучи, збереглись і примножились у книжках І. Драбчука.

Почитаймо у книжці фрагмент про Різдво зі спогадів світлої пам’яті Юстини Костів, 1925 р. н., які пан Іван записав майже 20 років тому: «Напередодні (тобто за два дні перед Святвечором) ми робили ружі з кольорового паперу – і кручені, і клапаті, і круглі. Ми зсували їх на веретені і клали навколо образів (рушників не було). Також вистригали хрестики з грубого паперу і робили павука з соломи й чіпали його під сволок, щоб він крутився. Замість пластиліну використовували кісто (тісто), яким чіпляли і павука, і ружі до стіни.

Перед Святим вечором усі милися й одягали чисті сорочки. Тоді вже все було зварено і спечено. Тато порався по господарці. Він із дітьми йшов по солому (діда) й сніп пшениці (баба) і сіно. Зайшовши до хати, казав: «Добрий вечір з бабою, дідом і сіном». Пшеничний сніп клали у кут, сіно на стіл (під обрус), солому під стіл. Під стіл клали також дійницю з водою (аби було молоко), серп і сокиру (аби в полі і лісі все росло).

А коли сходила Зірниця – молилися й сідали до вечері. Батько пшеницю (кутю) хрестив зі словами: «Господи Боже, поблагослови, аби ми дочекали віднині за рік». Тоді зачерпав один раз ложкою пшениці (куті), і всі за ним пробували по черзі. Потім тато тричі підкидав пшеницю до стелі, а діти лапали у руки, бо казали, хто більше злапає, той буде багатшим. Всю пшеницю не їли, а лишали з мискою і ложкою, бо мали «прийти» померлі. Потім давали голубці, а до голубців давали сік з афинів (по трошки). За тим їли пироги з капустою, лісниціми (сухофруктами), пампухи, кісто (тісто) з грибовою юшкою. Коли повечеряли, подякували Богові, усі знову помолилися і при свічці (лампу не запалювали) колядували… Колядували сім’єю досить довго, допізна. Все начині (посуд) мили окремо, а помиї зливали в одну бутилу (пляшку) і клали в привалок (прилавок), і коли перший раз виганяли пасти, то помиями кропили худобу, аби до неї ніяка біда не чіпалася… А як наставало Різдво (7 січня вночі), дивилися на звізди (сузір’я) – Чепиги там, Віз там, а Квочка там, значить, уже треба йти до церкви. В церкві правилось опівночі…».

Особливою ознакою книжки Івана Драбчука «Традиції, які зникають» є її часова тяглість, адже у виданні поєдналися як спогади старожилів Сільця про сільські звичаї і традиції – Анастасії Леочко, Юстини Костів, Василя Яремчука, Григорія Кузана, Ганни Пашко та інших, так і взірці фольклору і сучасні авторські краєзнавчі та етнографічні студії. Автор присвятив видання своїй світлої пам’яті матері Марії Драбчук, шкільній вчительці, котра, як зазначає він, «була берегинею народних традицій».

Ігор ЛАЗОРИШИН


Переглядів: 78 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024