2 травня 2021 р. відійшов у вічність Воробець Михайло Васильович – краєзнавець, голова громадського об’єднання «Опілля», ветеран праці, Заслужений вчитель України (1979), член Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України (2009), Лауреат Премії імені Євгена Паранюка (2018), Почесний громадянин міста Рогатин.

Воробець Михайло Васильович народився 28 серпня 1934 року в селі Вербилівці Рогатинського району Івано-Франківської області. Після закінчення місцевої початкової школи навчався в Рогатинській СШ №1.

З 1953 по 1955 роки перебував в армії, де закінчив службу зі званням офіцера запасу. Через два тижні був прийнятий на посаду керівника початкової військової підготовки Рогатинської СШ №1.

З 1956 по 1962 рік навчався у Львівському державному інституті фізичної культури й отримав диплом вчителя фізичного виховання. З часу впровадження в закладах освіти виробничого навчання викладав автомобільну справу майбутнім водіям-професіоналам. Паралельно закінчив із відзнакою Івано-Франківський автотранспортний технікум. Під час роботи в школі йому вдалося створити одну з кращих в області навчальних баз із трудового навчання, що відповідала вимогам освітньої програми з підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В» і «С». При цьому Михайло Васильович також проявив талант керівника методичного об'єднання вчителів виробничого навчання серед шкіл району й неодноразово нагороджувався Грамотами районного, обласного відділів освіти та Міністерства освіти України. За визначні успіхи в навчально-виховному процесі його було обрано делегатом Третього Всесоюзного з'їзду вчителів (Москва), нагороджено значком «Відмінник народної освіти України» та присвоєні звання «Старший вчитель», «Учитель-методист».

Воробець М.В. часто виступав на науково-практичних конференціях, зокрема: «Рогатинська земля: історія і сучасність» (1995, 1999, 2003), «Настя Лісовська − Роксолана: міфи і факти життя та діяльності» (2004). Брав активну участь в громадському житті міста й району. П'ять разів поспіль обирався депутатом міської та районної рад, був членом виконкому, головою адміністративної комісії при міській раді та членом реабілітаційної комісії при районній раді.

Впродовж багатьох років, особливо в період Незалежності України, проводив значну краєзнавчо-пошукову роботу, повертаючи з небуття імена багатьох культурно-просвітницьких діячів Опільського краю. З його ініціативи було споруджено й освячено меморіальні дошки: в'язням ГУЛАГу архітектору Роману Грицаю та композитору Борису Кудрику; в'язням сталінських таборів священникам Денису Теліщуку і Роману Лопатинському; культурно-просвітнім діячам Рогатинщини, отцям-катехитам Павлу і Теодозію Кудрикам. Були встановлені пам'ятні знаки: 24-м членам ОУН, розстріляним фашистами у Рогатині (13.XII.1943 р.); колишньому воїну УГА, журналісту, педагогу громадському діячеві Віктору Воробцю; довголітньому керівнику художньої самодіяльності міста Рогатин Степану Дзевіну.

Впродовж кількох років опікувався спорудженням пам'ятника Роксолані у Рогатині, був членом організаційного комітету з дослідження історичної постаті Насті Лісовської. Налагодив тісні зв'язки з педагогічним та учнівським колективами Ірпінської ЗОШ І-ІІІ ст. №12 Київської області. Спільно з місцевою студією телебачення «Захід» підготував близько десяти телевізійних передач на історико-краєзнавчу тематику.

До 800-річчя Рогатина опублікував путівник «Рогатин» (1999). Виступив співавтором видань: «Борис Кудрик», «Розстріляна молодість», «Священики Рогатинщини», «Моєї пам'яті печаль»; «Рогатинська земля» (ІІ т., США). Опублікував більше сотні друкованих статей у районній пресі («Голос Опілля», «Рогатинська земля»), співпрацював із редакцією журналу «Краєзнавець Прикарпаття» (Івано-Франківськ), та «Шевченківський краєзнавчий альманах» (Київ).