У селі Довгому Калуському Калуського району на церковному подвір’ї збереглися могили трьох священиків, які свого часу були парохами місцевої церкви Св. Василія Великого. Скупа інформація, віднайдена у шематизмах (списках) бібліотек Львівської архієпархії XIX та першої половини ХХ ст., наштовхнула мене на думку звернутися через газету до жителів сіл, в яких парохами церков Калуського, Тисменицького, Косівського, Пістинського, Надвірнянського, Тлумацького, Болехівського і Бережанського деканатів були отці Симеон Стефанович, іоан Каратницький, Михаіл Олексій. Можливо, хтось допоможе розширити подані тут життєписи священиків на підставі власних спогадів, фотографій, документів чи літератури. Можливо, віднайдуться і відізвуться хтось із близьких і рідних, хто зможе доповнити їхні біографії. Симеон Стефанович. Народився в 1812 році. Після закінчення духовної семінарії в 1838 р. рукоположений і призначений місцевим адміністратором капеланії Воскресіння Христового в селі Окнянах Тлумацького деканату. Через рік став місцевим адміністратором церкви Св. Миколая в селі Озерянах цього ж деканату, а 1841-го — парохом. Одружився в 1851 р. У 1866 його перевели в село Шешори парохом церкви Св. Параскеви, а також дочірнього собору Пресвятої Діви Марії в селі Пекураві Пістинського деканату (Косівщина). 26 березня 1872 р. його призначено в село Довге (тепер Довге Калуське) Калуського деканату парохом церкви Св. Василія Великого, а також дочірньої церкви Св. Ігнатія мученика в селі Тужилові. У 1885 р. о. Симеон Стефанович значився як титульний радник митрополичої консисторії з відзнакою крилоса, а 1888-го — як священик-ювілят. Останні роки священства жив у резиденції при церкві Св. Василія Великого в селі Довгому. Помер 23 квітня 1890 року. Іоан Каратницький. Народився 6 липня 1843 року. Після закінчення духовної семінарії греко-католицького обряду у Львові 1867 р. рукоположений і призначений приватним співробітником під керівництвом о. Сильвестра Вітошинського (1807 р. н., рукоположеного в 1832 році, вдівця), пароха церкви Св. апостолів Петра і Павла в селі Красноїллі та присілків Головів, Перехресного, Стебні і ўриняви Косівського деканату. Одружився в 1870 р. У 1881-му переведений в село Солуків Болехівського деканату парохом церкви Св. Миколая, а також дочірніх церков Св. Василія (с. Якубів) і Богоявлення Господнього (с. Яворів). У 1885 р. став заступником декана (другим віце-деканом) Болехівського деканату. У 1891 значився заступником декана (віце-деканом) і комісаром для справ цього ж деканату, будучи парохом у Солукові. У 1892 його переведено у село Довге (тепер Довге Калуське) Калуського деканату парохом церкви Св. Василія Великого, і дочірньої церкви Св. ігнатія мученика в с. Тужилові (після смерті о. Симеона Стефановича місцевим адміністратором цих церков у 1891 р. був о. Євгеній Чубатий (1864 р. н., рукоположений у 1888 р., одружений). У 1893 р. о. іоан Каратницький став деканом Калуського деканату, а з 1894-го — деканом на пенсії (вислуженим деканом), залишаючись парохом Довгого і Тужилова. У 1900 р. о. іоан Каратницький значився як вислужений декан з відзнакою крилоса. Останні роки священства жив у резиденції при церкві Св. Василія Великого в селі Довгому. Помер 6 травня 1903 року. Михаіл Олексій. Народився 9 вересня 1811 року. Після закінчення духовної семінарії греко-католицького обряду у Львові 1874-го рукоположений і призначений системним співробітником під керівництвом о. іоана Гарасимовича (1811 р. н., рукоположеного у 1837 році, вдівця), пароха церкви Св. Тройці в селі Микуличині та дочірніх церков — Св. Іоана Милостивого (с. Ямне) й Різдва Пресвятої Діви Марії (с. Ворохта) Надвірнянського деканату. Одружився в 1875 р. У 1876-му призначений приватним співробітником під керівництвом о. Йосифа Завадовського (1807 р. н., рукоположеного в 1835 році, одруженого), пароха церкви Св. Миколая в селі Винограді та дочірньої церкви Покрови Пресвятої Діви Марії в селі Велесниці Тисменицького деканату. В 1881 р. переведений в село Грабівку Калуського деканату адміністратором капеланії Різдва Христового. У 1885 р. став капеланом, а в 1888-му значився парохом. Запис у шематизмі 1904 року засвідчує, що в нього була дочка, яка вийшла заміж за Олександра Сушку. У 1907 р. о. Михаіл Олексій переведений у село Мечищів Бережанського деканату парохом церкви Св. Миколая. У 1911 р. — у село Довге (тепер Довге Калуське) парохом церкви Св. Василія Великого та дочірньої церкви Св. Ігнатія мученика в селі Тужилові Калуського деканату. В цьому ж році церква в селі Довгому (дерев’яна, збудована в 1869 р.) згоріла, і для відправ збудували тимчасову богослужбову каплицю. Відновили церкву в 1916 р. У 1923 р. о. Михаіл Олексій став удівцем. У 1927 р. значився священиком-ювілятом, радником митрополичої консисторії з відзнакою крилоса. Останні роки священства він жив у резиденції при церкві Св. Василія Великого в селі Довгому. Помер 5 жовтня 1930 р. на 56-му році священства. Василь ПАРЦЕЙ |
