Вивчаючи різні ділянки галицького краєзнавства, кожне нове повідомлення про невідому мені персоналію, я сприймав, як маленьке наукове відкриття. Декілька років тому в поле мого краєзнавчого зору потрапила постать професора із США, доктора економічних наук Любомира Коваля. У коротеньких біографічних даних про нього, поміщених в економічних довідниках та енциклопедіях, значиться: «Народився в с. Мединя Галицького району». Правда, тривалий час пошуки не давали ніяких очікуваних результатів. Мешканці Медині одностайно стверджували, що в їхньому селі не проживали родини з таким прізвищем. Одного разу в розмові зі мною галицький історик Іван Голійчк пригадав, що у довоєнний і частково у воєнний період на парохії в Медині служив отець Володимир Коваль, який при наступі радянських військ у 1944 році емігрував із сім’єю на Захід. Це вже була конкретна зачіпка, від якої звичайний краєзнавчий інтерес переріс у науковий пошук, а зусиллями молодшого покоління краєзнавців можна зробити ціле монографічне дослідження про славетного галичанина, доктора економічних наук Л. Коваля. Розв’язка проблеми розпочалася несподівано для мене влітку нинішнього року, коли я брав участь в роботі Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої старожитностям Бойківщини. Після пленарного засідання в Рожнятеві нас повезли до сусіднього села Ціневи, оглянути експозицію місцевого краєзнавчого музею. В останньому залі музею екскурсовод приділила найбільшу уваги життєвому і творчому шляху видатного фотомитця, етнографа-краєзнавця, політичного і громадсько-культурного діяча Ярослава Коваля. Із подальшої розповіді ми довідалися, що отець Володимир Коваль був рідним братом славного фотохудожника, також уродженця Ціневи. Народився Володимир Ількович Коваль 1906 року в заможній родині. Його батько був добрим ковалем, а в селі коваль завжди користувався великою повагою. Крім ковальства, займався торгівлею в різних населених пунктах Бойківщини, мав досить велику пасіку і молочарню. Дід отця Володимира був каменярем-скульптором, мав прізвище Жишкевич. У метриках писали: «Коваль вель Жишкевич», згодом залишилося тільки Коваль. Якось мати показала своїм малолітнім синочкам на небі дивне явище, що було кометою Галлею. Для них вона стала Вифлеємською зорею. Їхня матір Катерина, яка походила з потомственної родини майстрів-кушнірів, мала величезний вплив на прищеплення дітям високих духовних ідеалів і багато художнього мислення. Крім двох синів в сім’ї виховувалися ще три дочки: Доня, Ольга і Ярослава. Предковічний фантастичний світ Бойківщини, який зринав в уяві дітей з батьківських легенд і материнських казок та народних пісень, щедро помережаних коломийками, назавжди залишив слід у їхніх серцях. Як згадує у своїх спогадах Я. Коваль, дитинство брата Володимира пройшло на ріці (на ловлі риби, купанні), на роботі в полі і в кузні. Початкову освіту він здобув у Ценявській народній школі, де найважливішими дисциплінами були арифметика, письмо (українське, польське, німецьке), історія, географія, садівництво і городництво. Після того, як розпалася Австро-Угорська імперія і постала Західно-Українська Народна Республіка, брати Ковалі продовжили навчання в Українській приватній класичній гімназії імені Маркіяна Шашкевича в Долині. Разом зі своїми ровесниками тут вони пережили радість перемоги Національної Революції і розпач невдачі при завершенні Визвольних змагань. В нову життєву дорогу мати благословила синів з образом. Покидаючи Ціневу, хлопці залишили на дзвіниці великий напис: «Христос Воскрес – Воскресла Україна». У Долинській гімназії найбільший вплив на братів Ковалів мав її директор Лев Редкевич, а також професор Володимир Павлусевич, який напередодні видрукував у Відні збірку поезій «З пісень кохання». Цим він завоював глибоку прихильність від галицького студентства. У 1924 році польські власті насильно закрили Долинську гімназію. Брати розлучилися між собою: Ярослав продовжив навчання в Рогатинській гімназії, а Володимир поїхав до академічної гімназії у Львові. Дальше В. Коваль пішов за покликанням і присвятив себе служінню Богові, Українській церкві та рідному народові. Він з відзнакою закінчив Львівську богославську академію. Одружився з Дарією, дочкою долинського декана отця Симеона фон Шпіцера. Єрейські свячення отримав у червні 1929 року від єпископа Івана Бучка. Першими парохіями, у яких душпастирював о. В. Коваль, були при церквах св. Йоана Богослова в с. Перевозці та св. Дмитрія в с. Слобідці Галицького району. У грудні 1939 року він став парохом у с. Мединя. Невдовзі за відмінне душпастирювання отримав почесну відзнаку «Отець-крилошанин» з рук Митрополита Андрея Шептицького. Із спогадів, записаних його братом Ярославом, довідуємося: «У Медині о. Володимира застала перша більшовицька окупація 1939-1941рр., а відтак і гітлерівська 1941-1944рр. Коли вночі у липні 1943 року переходили ковпаківці через Мединю і зав’язали бій з німцями, о. Володимир був важко поранений. У липні 1944 р. виїхав з родиною на Захід і у вересні того ж року пережив страхіття Словацького повстання. Тільки завдяки опіці Матері Божої, яку так шанував, вирвався він із цього котла й опинився в Баварії. У Діллінгені був парохом у таборах біженців і став визначним українським католицьким священиком. Добре знав німецьку, грецьку, латинську та англійську мови. Був щирим українським патріотом. Похований блаженної пам’яті отець Володимир Коваль на цвинтарі в Редінгу (США), який сам розбудував». В сім’ї Дарії і Володимира Ковалів народилося троє синів: Степан помер у молодому віці, Юрій став відомим інженером в Америці, а найбільших успіхів досягнув найстарший син Любомир. Він народився в Медині 1932 року. До 1944р. навчався у Станиславській Українській Державній Гімназії. Хуртовина Другої світової війни змусила Любомира з родиною залишити Україну і вирушити в еміграцію. Зупинившись у Баварії в таборах для переселених осіб (ДІ-ІІІ), Л. Коваль закінчив екстерном гімназію. Разом із батьками у 1950р. переїжджає до США. Вчиться у Сейнт-Френсіс університеті в Пенсильванії, який закінчив з відзнакою, здобувши ступінь бакалавра. Пізніше вивчає міжнародну торгівлю в Детройтському університеті і здобуває найвищу гонорарну нагороду в бізнесі – Бета, Гама, Сігма. В 1965 році захищає докторську дисертацію «Економічне вчення Михайла Туган-Барановського». Дисертаційна комісія визнала, що це найкраща праця за 25 років в Іллінойському університеті, вона є вагомим внеском у справу наукового і духовного збагачення американської економічної науки. Разом з тим, український вчений розкрив англомовному науковому світу роль М. Туган-Барановського, як одного з найбільш видатних економістів-теоретиків своєї епохи, визначного дослідника економіки, невтомного суспільного реформатора, державного діяча, історика-економіста, соціолога, теоретика кооперативного руху. Своїм дисертаційним дослідженням Л. Коваль зробив значний внесок у скарбницю українознавства, адже М. Туган-Бараноський, крім татарського, мав в родовому дереві й українське походження. Понад сорок років Л. Коваль читав лекції з економіки в університетах США та на запрошення Львівського національного університету на економічному факультеті. Він – автор статей в галузі економіки, деякі з них перекладені італійською мовою. У своїй дисертації науковець писав: «За своїми поглядами Туган-Барановський був відвертим радикалом, людиною, яка ні в галузі економічної теорії, ні в особистому житті не боялася йти своїм власним шляхом. Він також мав безкомпромісну звичку говорити правду , незважаючи на можливі негативні наслідки цього. Це означає, що за свою безкомпромісність та відвертість така людина має дорого заплатити». Очевидно, що ці слова можна було б з впевненістю поставити епіграфом під біографією всіх представників родини Ковалів. Галичани мають бути щасливими, що Вифлеємська зірка сповістила про народження майбутнього класика світової економічної науки Любомира Коваля, засяявши ясним світлом над старовинним княжим селом Мединею. Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, почесний краєзнавець України |
