П`ятниця, 24.05.2024, 18:14:40

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2023 » Квітень » 18 » Військові історії старого Станиславова
15:44:00
Військові історії старого Станиславова

Сто років тому Станиславів був потужною військовою базою, тож не дивно, що люди в мундирах відіграли значну роль в історії міста. В 1911 р. станиславівський гарнізон налічував 3141 особу. З них 1674 особи говорили українською мовою, 635 – німецькою, 437 осіб – польською, 332 особи – чеською чи словацькою, 60 – румунською і 3 особи словенською. В житті станиславівських військових траплялися сумні, кумедні й трагічні історії, які допоможуть нам зрозуміти, як вони жили й відпочивали.

Призов до війська

У першій половині ХІХ ст. із призовниками до австрійської армії поводилися дуже суворо. Обов’язок військової служби тяжів лише над селянами й міщанами, шляхта звільнялася від цієї повинності. Як згадував відомий громадський діяч, а пізніше бургомістр Станиславова Іґнацій Камінський, майбутні воїни не отримували повістки, щоб на такий-то день стати на плацу до призову. Їх хапали ночами й замикали до арештів, а тих, хто опирався, заковували в диби чи кайдани. Над ними всіляко знущалися й забороняли рідним навіть підійти до них, щоб передати одяг і їжу. Як в Африці ловили темношкірих людей, аби продати їх на ринку як рабів, такі ж принизливі сцени, що топтали людську гідність, розігрувалися при кожному призові. Згодом призовників замикали в ратушній залі, де тримали годинами без їжі і води.

Навесні 1848 р. Камінський, користуючись своїм авторитетом, випустив призовників, що сиділи під замком, і наполіг, щоб до них, як до майбутніх захисників вітчизни, ставилися з повагою, офіційно викликали їх повісткою, а не ловили й замикали, неначе злодіїв. Згодом на його вимогу служба магістрату Станиславова відмовилася від таких варварських методів.

Щоденне життя, випадки й героїзм

Станиславівський гарнізон регулярно вирушав на маневри до інших місцевостей, де солдати проходили навчання в умовах, близьких до бойових. Так, у вересні 1911 р. місцеві вояки повернулися з осінніх маневрів і розповіли місцевій пресі, що під час навчань мали дуже тяжке життя. Місцевий 20 полк крайової оборони проходив навчання в долині ріки Лаборець на сході сучасної Словаччини. Все військо було вкрай виснажене довготривалими маршами. Не краще велося й станиславівським військовим із 58 полку піхоти. Учбовий марш, який тривав дві доби, звалив багатьох вояків із ніг. Із кінцевої станції військо мусило повернутися потягом до Станиславова але солдати були такими виснаженими, що їх транспортували з ближчого населеного пункту. Під час маневрів один поручник спробував покінчити життя самогубством і згодом помер у лікарні, інший через надмірно суворі умови дістав «замішання розуму».

Не рідкістю в житті військових були й нещасні випадки. Так, у липні 1905 р. у дворі казарм 33 дивізійного полку артилерії стався вибух 15 зарядів для гармат, у результаті чого важкі поранення отримали троє артилеристів. У серпні 1907 р. на плацу муштри біля тюрми «Діброва» в результаті нещасного випадку помер солдат 24 полку піхоти Григорій Перцович. Під час шикування війська він трохи висунувся наперед, а командувач гукнув йому, щоб він став правильно й ткнув у його бік шаблею. Кінець зброї поранив солдата у груди й від отриманого поранення він незабаром помер, хоч на допомогу швидко прибули лікарі.

Траплялися й випадки, коли станиславівські військові проявляли такий героїзм, що ставали відомими далеко за межами рідного міста. Так, під час Першої світової війни на всю державу прославився Дмитро Попович – штабний фельдфебель 20 полку крайової оборони. Станом на квітень 1916 р. цей герой був удостоєний аж чотирьох медалей за сміливість. Один із його подвигів – встановлення мін для підриву моста під Львовом, незважаючи на жорстокий обстріл противника. Це дало змогу перешкодити наступу росіян.

Військові розваги

Незважаючи на таке важке життя, місцеві вояки знаходили можливості й для відпочинку. В кам’яниці на вул. Січових Стрільців, 24 колись знаходилось військове казино – щось на зразок клубу, де вояки відпочивали, влаштовували концерти. Нерідко вони вигадували цікаві розваги, які свідчили про їхню креативність і почуття гумору. Популярним був такий музичний номер: військовий музикант награвав різні мелодії, а хтось із офіцерів робив замальовки, що ілюстрували ту чи іншу музичну композицію. Проте одного разу ця культурна розвага ледь не стала причиною гучного скандалу. В січні 1900 р. на одному з вечорів музикант заграв марш Домбровського «Jeszcze Polska nie zginela» (сучасний гімн Польщі), а офіцер зобразив п’яного поляка, що ледь тримався на ногах, і жебрака в лахмітті. Під малюнком художник вказав, що то «найбільший польський банкір». На вечорі було немало офіцерів-поляків, а також цивільних гостей, і деякі з них почулися ображеними в своїх національних почуттях. Щоб уникнути скандалу, присутній на вечорі генерал був змушений заборонити офіцеру робити подальші замальовки.

Однак немало військових віддавали перевагу значно менш невинним розвагам – вони були частими гостями на Зосиній Волі (тепер вул. Коновальця), яка мала репутацію міського «району червоних ліхтарів». У серпні 1911 р. пригода на Зосиній Волі завершилася кривавою сутичкою. Як повідомляла преса, «минулої неділі під ранок, поблизу від цегельні Ульмана на вул. Зосина Воля четверо п’яних чоловіків волокли за собою напівголу жінку, яка опиралася. На її крики прибіг поліцейський, але один із п’яних був військовим. Він витяг шаблю й сильно поранив поліцейського в руку. Залитий кров’ю поліціянт Штерлінський звернувся по допомогу до казарм, що знаходились неподалік. Але патруль прибув запізно, бо нападники вже втекли».

Інколи надмірна жага вояків до розваг створювала незручності для мешканців міста. В липні 1907 р. газета «Кур’єр Станиславівський» описала сценку, що сталася на вул. Ґолуховського (тепер вул. Чорновола). «Ніч, навколо тихо. Ратушний годинник щойно пробив дванадцяту. Аж тут тишу прорізають важкі кроки на сходах одного з будинків, і з темряви вигулькнули дві постаті у драгунських мундирах. «То, певно, тут мешкає та дівка!» – в двері одного помешкання загримали чотири сильні кулаки. За дверима пробуджується життя. Чути плач дитини, голос наляканої кицьки і чиєсь прохання до служниці: «Встань, подивися, хто то так гримає!». А драгуни тим часом далі грюкають. Нарешті двері відчиняються і заспана служниця питає, чого панове драгуни так стукають. «А ми тут Маню шукаємо, – відповідають нічні візитери. – «Тут така не мешкає, прошу забиратися й не товктися по кам’яниці! – і служниця з гуркотом закрила двері. Драгуни, сердито щось пробурмотівши, рушили до виходу…».

Порушники в мундирах

За будь-які порушення військових суворо карали, причому як за серйозні провини, так і за дрібні відхилення від правил. Так, у 1853 р. одного вояка покарали за те, що він одружився, не дотримавшись необхідної процедури. Тоді в станиславівському 58 полку піхоти служив рядовий Герш Кок родом із Тисмениці. Він узяв у командування відпустку з метою врегулювання сімейних стосунків. У Тисмениці солдат убрався в парадний мундир – білий із чорними вилогами – і взяв шлюб із дівчиною, яку давно кохав. У ті часи військовим узяти шлюб було не так просто. Потрібно було отримати дозвіл у командування, представити докази того, що наречений міг утримувати сім’ю. Невідомо, чому пан Кок не дотримався цієї процедури, але в результаті його шлюб визнали недійсним, а сам новоспечений чоловік потрапив під військовий суд. Вироком від 28 січня 1853 р. його було присуджено до кари – побиття киями.

Прикрий випадок стався ще з одним вояком із 58 полку піхоти. В 1903 р. підофіцер Антоній Боднар вкрав із комендатури мобілізаційні плани та 6 тис. корон і намагався втекти до Америки, але його арештували у Самборі. Він удавав душевнохворого, тож його відправили до Кульпаркова на обстеження. Заарештованого залишили в лікарні, але в травні 1910 р. він утік звідти й вислав своєму лікарю лист із Рима, де повідомляв, що вступає у монастир, де збирається жити до кінця своїх днів.

У 1903 р. справжньою сенсацією в місті стала й справа підполковника Зиґмунта Гекайла, якого звинуватили в ошуканствах і зловживаннях на величезні суми. Подейкували, що до злочинних дій підполковника спонукали борги й лихварі, які немилосердно на нього тиснули. Він намагався втекти за кордон, але його повернули через австрійське консульство на батьківщину й у 1906 р. засудили до 8 років ув’язнення. Підполковник був популярною людиною у місті, тож багато мешканців йому навіть співчували.

У 1904 р. бургомістр Артур Німгін зауважив, що держава поклала на Станиславів важкий обов’язок – бути місцем для розквартирування війська, і цей обов’язок стає дедалі тяжчим. Мабуть, бургомістр мав рацію, адже, як бачимо, військовий гарнізон мав значний вплив на щоденне життя міста, хоч цей вплив і не завжди був позитивним.

Олена БУЧИК


Переглядів: 67 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024