Вокзал – особливе місце, романтика якого передовсім у вічному переміщенні, безкінечному русі. В епіцентрі цього перпетуум мобілє дивовижно сталою є історія ресторану «Дорожній» – найстарішого ресторану в Івано-Франківську, який пропрацював у приміщенні вокзалу майже 150 років. Ресторацію не змогла зачинити ні війна, ні окупація, ні перебудова. Славетний заклад із розкішним інтер'єром і швейцаром на дверях зрештою не витримав ринкової конкуренції, а от скромний буфет на пероні процвітає і досі завдяки відданим клієнтам, які спеціально приходять сюди на каву – дешеву і дуже добру. У 1960-их – 80-их роках ресторан «Дорожній» переживав справжній розквіт. Потрапити туди на обід було одночасно проблемою і справою честі, адже там харчувалися працівники суду, міськвиконкому, санстанції та багатьох центральних установ, а вечорами збиралася міська інтелігенція. Щоб пообідати у вокзальному ресторані, франківці замовляли столики наперед і вистоювали у чергах. Окремі столики резервувалися для водіїв автобусів, тож знайомі просилися до водіїв підсісти «по блату». Старожили згадують «Дорожній» як надзвичайно затишну місцину з живою музикою, чудовою кухнею, відмінним обслуговуванням та інтер'єром, якому би позаздрив будь-який сучасний заклад. Величезні 8-метрові вікна, величезна зала висотою 15 метрів, стеля у формі купола, який увінчували важкі кришталеві люстри, розкішна ліпнина на стінах, багато дзеркал. Інтер'єр був виконаний у червоних тонах, відвідувачі й досі згадують портьєри та стільці, оббиті червоним оксамитом. Навіть коли у залі були зайняті усі 120 місць, у ресторані зовсім не було шумно, звук наче тікав під стелю. Відвідувачі розсідалися по затишних кабінках і могли обговорювати найпікантніші теми без страху, що їх хтось почує. Ресторан «Дорожній» відкрився у 1866 році, коли був зданий в експлуатацію залізничний вокзал. На згадку про відкриття вокзалу на опорах, що тримають дах перону, вилили дату 1866, яку можна розгледіти й досі. Ресторація мала два входи – з перону та від привокзальної площі. Оскільки Франківськ тоді був Станиславовом, то вокзал називався "Дворець колійовий", а на ресторані красувалася польська вивіска «Харчовна». 150 років тому ресторан на залізничному вокзалі був життєвою необхідністю, розповідає заступник начальника вокзалу Зіновій Сковронський. «Дворець колійовий був маленький, двоповерховий, але ресторан у ньому відкрився з першого дня роботи вокзалу. Поїзди у ті часи їздили лише вдень, а вночі ставали на станції на відпочинок. Пасажири розходилися ночувати по довколишніх хатах, бо готелів тоді ще не було. Зранку дзвін скликав усіх на потяг. А перед від’їздом снідали у ресторані». Зіновій Іванович зауважує, що клієнтами тодішньої «Харчовні» були заможні люди. Подорожувати потягом було задоволення не з дешевих, їздили переважно небідні люди, які могли собі дозволити не брати харчі в дорогу, а пообідати у ресторації. Ресторан збудували австрійські архітектори. Настільки все було продумано, що без жодного кондиціонера влітку там було прохолодно, а взимку тепло. «Влітку ресторан охолоджувався повітрям з підвалу, де зберігався лід. Повітря засмоктувалося через вентиляційні отвори, проходило через лід і до ресторану потрапляло вже охолодженим. А взимку лід забирали, вентиляційні канали очищалися і через них гнали тепле повітря з кочегарки», – розповідає Зіновій Сковронський. Лід для ресторану спеціально заготовляли у льодопункті – в кінці Залізничної вулиці, де зараз починаються гаражі. Різали лід брилами, вантажили на машини і привозили у підвал, де його пересипали тирсою. З Франківська цей лід розвозили на різні залізничні станції, де були ресторани і буфети. Немає жодних відомостей про те, щоб ресторан хоч раз зачинився. Ресторація працювала безперебійно навіть під час війни. У 1969 році на Івано-Франківському вокзалі знімали кіно «Відвага» – це бойовик про те, як радянські підпільники планували підірвати потяг із Гітлером, щоб покласти край війні (реж. Георгій Юнґвальд-Хількевич, в гол. ролі Микола Олялін). Івано-Франківськ тоді перетворили на кіношний Козятин 1942 року. Чимало епізодів відзняли у вокзальному ресторані. Працівники вокзалу брали участь у масовці. Ресторан «Дорожній» в радянські часи славився смачною кухнею. Візитівкою ресторану була грибна юшка по-франківськи, шніцель грибний по-гуцульськи, ескалопи та курчата табака. «Грибні страви готували лише з білих грибів. Оскільки ресторан державний, усі продукти закуповували лише на державних базах. А грибів на базі не було, тож ми закуповували їх у одного вуйка з Верховини, який мусив всі гриби перевіряти у лабораторії і приносити нам довідку. Довідка була дорогою, але дядькові це було вигідно, бо ресторан брав гриби у нього майже оптом. Сушених білих йшло щонайменше 3 кілограми на місяць», – розповіла Ольга Гривнак, начальник цеху харчування вокзальної станції Івано-Франківськ. Ольга Богданівна керує вокзальними закладами харчування з 1982 року. В ресторанному залі працювало одночасно 11 офіціантів, а страви готувала така ж кількість кухарів. На другому поверсі ресторану, де був виробничий комбінат, стояв пиріжковий апарат, який робив пиріжки, зокрема для вокзальних кіосків та для буфету, який відкрився на пероні у післявоєнний час. Штампували пиріжки з лівером цілодобово. За ніч переробляли 100 кілограмів муки. Як розповіла Ольга Гривнак, у радянський час ресторан та два вокзальних буфети входили до підприємства «Дорресторан», яке об'єднувало підприємства, що обслуговували автовокзали, аеропорт, залізничний вокзал та вагони-ресторани у потягах київського та московського напрямків. У 90-их «Дорресторан» розпався, а вокзальний ресторан і буфети спершу перейшли у орендну власність, а потім стали колективним підприємством. У 2002 році ресторан «Дорожній» разом з буфетами відійшли під керівництво "Укрзалізниці". Через два роки у ресторані провели ремонт: прибрали кабінки і зробили суцільний зал. Хотіли, як краще, але, на жаль, після ремонту заклад втратив затишність, відвідувачі ніби губились у величезному приміщенні, тому нерідко заходили, роззирались довкола і йшли геть. Державному закладу, у якому всі страви готувалися за збірником рецептів 1982 року випуску, було важко витримувати конкуренцію з приватними кафе. В той час, як приватні заклади вражали різноманітною кухнею, балували відвідувачів екзотикою та сміливими експериментами, у державному ресторані не мали права відійти від затвердженого збірника рецептів. Дійшло до того, що в ресторані стрімко знизився асортимент і останніми роками туди заходило усього по кілька відвідувачів на день. У 2011 році Львівська залізниця прийняла рішення закрити збитковий заклад і передала його в оренду. Тепер на місці колишнього ресторану «Дорожній» працює їдальня «Сита ложка». Оскільки будівля вокзалу є пам'яткою архітектури, орендарям заборонили робити будь-яку реконструкцію. Весь інтер'єр ресторану включно з люстрами і ліпниною на стінах зашили у своєрідний саркофаг – їдальню зробили наче у коробці, об'єм якої втричі менший від приміщення ресторану. А вокзальний буфет і досі цілодобово працює у правому крилі вокзалу. Попри більш ніж скромний асортимент, відвідувачів там не бракує ніколи. Хтось перекушує канапкою, чекаючи на потяг, але більшість клієнтів – постійні. Буфет славиться передовсім своєю кавою. Щоб випити запашної вокзальної кави усього за 4 гривні, деякі відвідувачі йдуть сюди через ціле місто. «Я тут з друзями щодня п'ю каву вже років 15», – каже старший чоловік, але фотографуватися відмовляється. Буфетниці знають усіх своїх постійних клієнтів в обличчя і на ім'я, а ті, переважно чоловіки, завжди дуже уважні і люб'язні до жінок. На каву сюди частенько приходить і молодь. «У Франківську найкраща кава – саме на вокзалі. У неї особливий, ні з чим не зрівняний смак. Ми з друзями сюди запрошуємо дівчат на каву, бо хочеться їх пригостити справді доброю, а не якимось трійлом», – зауважує франківчанин Олександр. Секрет вокзальної кави – у старенькій кавоварці «Omnia», якій вже майже півстоліття. Зіновій Сковронський пояснює її переваги над сучасними апаратами для еспресо: «Спершу нагрівається вода. Утворюється пара, яка під тиском і при високій температурі проходить через перемелені кавові зерна і знову конденсується у рідину, тобто в каву. Пара «вибирає» з кави кофеїн і всі корисні речовини. У сучасних апаратах переважно через каву проходить не пара, а просто нагріта вода, яка лише промиває каву, а найцінніше йде у відходи». Стареньку кавоварку постійно ремонтують і замінювати новою не збираються. У ресторані була така сама. Коли її спробували замінити новою, постійні клієнти попросту перестали ходити до ресторану на каву. Щойно кавоварку повернули, як повернулися й люди. Збільшити асортимент буфету не так вже й просто. Державному закладу доводиться на всю продукцію укладати договори, відтак, мало хто з виробників хоче переобтяжувати себе паперовою роботою. Втім, скромний повоєнний буфет пережив легендарний ресторан, який бачив ще цісаря Франца Йосифа. Ресторан «Дорожній» нині, як зачарована красуня. Інтер'єр законсервований, збереглося обладнання і частина працівників. Але найголовніше – спогади, які є завжди живими. На вокзалі сподіваються, що ресторан ще колись запрацює. "Укрзалізниця" зараз переживає перехідний період від державного підприємства до відкритого акціонерного товариства. Хтозна, може, новий власник залізниці подарує шанс найстарішому ресторану Івано-Франківська, який уже став міською легендою? Наталка ГОЛОМІДОВА |
