На жаль, порятунок і подальше використання пам’яток культурної спадщини не здійснюється методами Державної служби надзвичайних ситуацій – швидко та оперативно. Цей процес може бути довгим, передбачати дослідження, описування, обговорювання, затвердження – в окремих випадках пам'ятки паралельно знищуються під впливом часу, а інколи і від умисних дій.

Останні два роки одним з об'єктів, який вимагає нагального порятунку є будівля колишньої римо-католицької плебанії в Галичі (за адресою вул. Ярослава Осмомисла, 3), відома галичанам як один з корпусів колишньої районної лікарні, в котрому розміщувався кабінет фізіотерапії та кухня. Які дії були здійснені в останньому часі для того щоб зберегти будівлю і захистити її на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини»?

В 2023 р. відділом охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» було підготовано необхідний пакет документації щодо подання і занесення даного об'єкту до державного реєстру пам'яток. Документація була погоджена Івано-Франківською обласною державною адміністрацією і направлена на затвердження Міністерством культури та інформаційної політики.

На той час, колишня плебанія вже мала статус нововиявленого об'єкту і отримала захист на законодавчому рівні; йшлося тільки про те, щоб вона отримала охоронний номер.

На засіданні в лютому 2024 р. експертна комісія Міністерства культури розглянула документацію, визнала що об'єкт має історичне значення, відповідає всім необхідним критеріям – проте, на жаль, рішення про надання охоронного номеру було тимчасово відкладене – з технічних причин. Разом з тим, було зафіксовано, що внесення в реєстр і надання охоронного номеру буде здійснено в найближчому часі, вже без засідання комісії, в робочому порядку.

В той самий час з'явилося кілька звернень до Галицької міської ради від приватних осіб щодо передання будівлі їм у використання – в оренду, для організації власної справи.

04 липня 2024 р. Галицькою міською радою було організовано громадські слухання щодо подальшого використання «нежитлового приміщення кухні колишньої Галицької лікарні, за адресою вул. Ярослава Осмомисла, 3». Вони відбулися в приміщенні візит – центру; учасниками зустрічі були: представники Галицької міської ради, відповідальні за пам’яткоохоронну роботу Національного заповідника «Давній Галич», представники духовенства Української греко – католицької церкви та Римо – католицької церкви міста, депутати міської ради (одночасно волонтери), зацікавлені підприємці в оренді будівлі. Повний перелік присутніх подамо згодом – не бажаючи тут забути прізвища окремих поважних осіб.

Згідно процедури відбулася реєстрація, обрано головуючого та секретаря, визначено регламент виступів. Стверджено, що громадські слухання є законними і мають підставу для подальшої роботи.

Головуюча озвучила, що вищезгадана будівля є відомою всім, має історичне значення і відповідно, міська рада бажає почути думки щодо подальшого використання приміщень (площею більше 280 кв.м.) – оскільки є заяви від підприємців щодо передачі будівлі в оренду.

Головуюча надала слово Почесному краєзнавцю України, старшому науковому співробітнику відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» Андрію Чемеринському. Виступаючий розповів про історичну долю площі поруч сучасного занедбаного будинку – наголосивши на тому, що на цій території більше, ніж пів тисячоліття знаходилася римо – католицька парафія з своїми спорудами (костелом, дзвіницею, плебанією, господарськими будівлями) та цвинтарем. Озвучено прізвища відомих осіб, які тут бували: римо-католицьких митрополитів та ксьондзів, письменників, історичні факти щодо подальшої націоналізації будівлі більшовиками і передачі її під лікувальні заклади. На думку виступаючого, використання будинку слід розглядати в такій послідовності:

• повернення історичному власнику в особі римо – католицької громади міста;
• створення в будівлі закладу гуманітарного призначення (на зразок музею, відділу реставрації);
• передачі в оренду зацікавленим особам.

Завідувач відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» п. Руслана Мацалак розповіла про процес пов’язаний з занесенням плебанії до реєстру; наголосила на потребі збереження об'єкту і дотриманні в подальшому власником / орендарем вимог законодавства при відновлювальних роботах, зокрема, виготовленні проектної документації.

Військовослужбовець ЗСУ, зацікавлений в оренді будівлі, п. Тарас розповів присутнім своє бачення майбутнього пристосування будинку (акцентувавши увагу на його занедбаному стані). За його словами, він та його товариші готові організувати в будинку центр ритуальних послуг, «якого так бракує в Галичі». Підприємці пропонують надавати тут повний цикл послуг – від приготування тіла померлого до похорону і до забезпечення чину поховання необхідною атрибутикою. Підприємці розуміють, що для організації роботи потрібно вкласти значну суму коштів у відновлення будинку, але вони готові до цього.

Присутні по різному відреагували на дану пропозицію. Звучали полярні думки – одні говорили, що місце цього закладу не може бути в середмісті, поміж житлових будівель, поруч Народного дому; інші підтримували і підтверджували, що це є потреба часу.

У своєму виступі декан УГКЦ о. Броновський ствердив, що греко-католицька церква «не претендує на будівлю колишньою римо – католицької плебанії, має досить своїх об'єктів і мусить з ними давати раду». На думку греко-католицького пароха, ініціатива щодо відкриття ритуального центру в Галичі важлива, але його вартує відкрити не в середмісті, а у віддаленій околиці – для цього можна було б використовувати колишній Дім смутку на новому кладовищі Галич – гора. Також, за словами о. Броновського, в Галичі вже є особи, які довший час надають послуги з організації похорон.

Депут Галицької міської ради, волонтер п. Ігор Дирда висловив впевненість в потребі збереження будівлі. Разом з тим, за його словами, у західному крилі плебанії на даний час знаходиться речовий склад волонтерів. Він переконаний, що складське призначення будівлі вартує зберегти й на далі.

Депутат Галицької міської ради, волонтер п. Михайло Вітовський наполягав на збереженні в будівлі складу – «щонайменше до завершення війни». За його словами, «чинний депутатський корпус тепер ніколи не проголосує за повернення будівлі колишньому власнику».

Як загально відомо, волонтери М.Вітовський та І.Дирда співпрацюють в забезпеченні ЗСУ і на даний час використовують половину загальної площі будівлі.

Цікавим був виступ настоятеля римо-католицької громади міста о. Яцека Валігури. Він зауважив, що коли заходив в будинок візит-центру, помітив на ньому табличку з написом «Споруджено за допомогою Європейського союзу» - відповідно, коли Україна стане членом Унії, повинна буде виконувати законодавство – зокрема, в частині повернення майна колишнім власникам. На теренах сучасної Польщі є тисячі прецендентів реституційних процесів – звороту майна колишнім власникам (наприклад, німцям).

Виступ римо – католицького священника був досить дипломатичним і без чітких означень, як він бачить майбутнє плебанії – тому присутні давали йому додаткові питання. Після цього, без емоцій, отець розповів про все наболіле.

За його словами з 2017 р. він неодноразово звертався, як до органів державної влади, так і місцевого самоврядування в Галичі та тогочасному районі щодо повернення плебанії. На свої письмові звернення він ніколи не отримував ніякої відповіді; разом з тим, звернення від релігійної громади не були надокучливими чи агресивними. Прикрим йому є те, що ще за часів Президента України Л.Кучми було прийнято рішення щодо повернення церквам всього належного їм раніше майна – за винятком того, яке використовується в сучасності в медичних чи освітніх цілях – але минули роки, а справа не вирішена позитивно.

Отець має жаль, що певні особи трактують римо –католиків в Галичі, як поляків, проте це є церква в Україні, з вірними за національністю українцями. Якщо повертається якесь майно, то його ніхто ніколи не вивезе до Польщі, воно залишиться тут; згідно статистики, більше 2/3 священиків римо-католицької церкви в Україні є саме українцями, а не поляками.

З початку війни, парафія активно включилася в допомогу місту, було привезено транспорти гуманітарної допомоги.

Отець ствердив, що раніше мав бачення, що римо-католицька громада зможе отримати плебанію і відновити її. В даній ситуації, було б дуже вірним, якщо б Галицька міська рада щодо повернення плебанії звернулася до Архиєпископа римо-католицької церкви, саме він має повноваження прийняти повернену будівлю або відмовитися від неї.

З боку о. Яцека прозвучав біль і за «старий костел» (сучасну будівлю Народного дому). Отець сказав, що вони не претендують на це приміщення і розуміють, що там вже ніколи не буде святині. Проте, до того часу, доки Архиєпископ не зніме святість з даної будівлі, вона «вважається костелом». Найбільш прикрим є те, що при попередніх роботах з реконструкції костелу не було вшановано належним чином тих, хто давніше був там захоронений. За інформацією отця, в стяжці під сценою, в підвалах колишнього костелу досі є тлінні останки – і на них останні десятиліття відбуваються різноманітні заходи…

Черговим виступаючим був уродженець Галича, тепер житель Івано-Франківська п. Яцинович. Він є підприємцем, власником двох крамниць тканин в обласному центрі. Має бажання отримати приміщення плебанії для наступних цілей – організувати в ній крамницю тканин і ниток, облаштувати швейний цех, проводити в будівлі майстер – класи для школярів. Вірить, що це буде заклад, якого в Галичі немає до тепер, але потреба в якому наявна. Натомість, п. Яцинович потребує щоб Галич повернув йому всі вкладені кошти, які він інвестує в доведення приміщення до належного вигляду. За його життєвим досвідом, всі галицькі «державні мужі» ніколи особливо не дбали за людей в Галичі, не йшли їм на зустріч, а тепер прийшов час.

В коротких репліках були озвучені пропозиції щодо того, що вартує ідею з організацією ритуального сервісу обговорити в контексті колишньої будівлі державної служби охорони, розпочати роботу з Міністерством внутрішніх справа щодо її передачі місту. На завершення зустрічі було запропоновано ініціаторам організації центру ритуальних послуг підготувати конкретні пропозиції для міської ради Галича.

За результатами обговорення буде підготовано протокол. Його оприлюднять на ресурсах Галицької міської ради. В ньому буде перелік всіх присутніх та запротокольовані виступи. Можливо, передане в дописі буде в чомусь відрізнятися від протоколу – але це не стільки важливо; багато потрібніше встигнути почати відновлення - поки ще є час.

В підсумку.

Вже два роки (з червня 2022 р.) будівля колишньої плебанії перебуває під захистом закону. Пам’яткоохоронні структури продовжують свою роботу. В найближчому часі, як результат, очікуємо занесення будівлі плебанії до державного реєстру і присвоєння охоронного номера.

Міською радою проведено громадські слухання, на яких присутні обмінялися думками щодо використання будівлі. Обговорення і дискусія відбулися в толерантній формі, загалом не було жодної особи, яка б піддала сумніву історичне значення будинку і потребу його подальшого збереження. Натомість, виявилося що кожен це бачить по своєму – хтось готовий вкладати особисті кошти у відновлення будівлі, хтось прагне її далі використовувати і цілком не прикладати зусиль для підтримання бодай в задовільному стані (подібне озвучувалося у приватних бесідах після слухань).

Зрозуміло, що остаточне вирішення питання залежить від особистої позиції міського голови та депутатського корпусу. Саме вони мали б прийняти рішення, яке буде значимим для майбутнього будівлі, так і підходів до збереження культурної спадщини в місті.

Як відомо, сучасне керівництво міста належно толерує релігійні громади Галича – тому було б важливим зберегти паритет і щодо римо-католицької громади, особливо коли йде мова про будівлі, які мали б належати їй, як спадкоємцю. Подібний акт доброї волі буде корисним у всіх площинах, а зокрема в тому, що фінансовими зусиллями церкви, будівля змогла б отримати нове життя.

Аналізуючи ідеї, слухаючи їх представлення, в цілому можна сказати наступне: при передачі будинку римо – католикам швидше всього він буде відновленим; при створенні в будівлі ритуального центру є запевнення ініціаторів про інвестування коштів і відновлення, питання тільки в конкурсі і підтримці цієї ідеї в місті; цікавою є й ідея щодо крамниці і майстерні тканин – проте, в даному випадку, місто повинно буде закладати свої кошти у реставрацію.

Не можна оминути питання і з сучасними орендарями / волонтерами. Природньо, що якщо є договір оренди, то орендар окрім прав має обов’язки – але при всій повазі, на даний час бачимо тільки використання будівлі, без будь – яких вкладень для її підтримки і велике бажання затримати статус – кво на якомога довший період. Тому постає питання наявності договору оренди і його основних пунктів. Однозначно, що власник приміщення / орендар згідно законодавства повинні підписати і виконувати охоронний договір. Підтримка волонтерського руху важлива – проте, в Галичі є кілька волонтерських середовищ, які акумулюють допомогу в різних місцях. Відповідно, міська рада бажаючи передати будівлю римо – католикам чи під ритуальний центр, могла б сприяти наданню іншого приміщення чинним орендарям - волонтерам.

Виглядає, що передача приміщення могла б бути у кількох різних формах – передачі у власність релігійній громаді; передачі в оренду підприємцям. Також, як варіант щодо підприємців міг би бути продаж (чинне законодавство цього не забороняє). У всіх випадках місто б виграло – історична будівля була б збережена, а кошти на її реставрацію були б витрачені не з міського бюджету, а за рахунок гіпотетичного майбутнього власника чи орендаря.

Зрозуміло одне. Потрібно не відкладати, а якнайшвидше приймати рішення. Будівля 1870 – их років потребувала нагляду і догляду ще 7 років тому, кожен день впливає на її фізичне знищення. Тепер літній сезон – якщо б було прийнято певні рішення, тоді б відповідальні особи вже б могли почати працю – робити оцінку інвестицій, готувати і погоджувати проекти. Тому потрібно паралельно робити наступне: міській раді приймати рішення щодо повернення будівлі / передачі в оренду; одночасно вирізати дерева і рослинність навколо плебанії – це візуально відкриє будівлю і припинить згубний вплив вологи. Все в руках «мужів міста»…

Андрій Чемеринський,

Почесний краєзнавець України

• У назві статті «пристосовано» назву фільму «Врятувати рядового Раяна». Фільм демонстрував події періоду Другої світової війни, коли військовий підрозділ союзників робив все можливе і неможливе для збереження життя одного з своїх солдатів.
• Коментарі / пропозиції висловлені в дописі є особистою думкою автора.