Понеділок, 20.05.2024, 23:21:36

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Грудень » 19 » Взуттєвий король старого Станиславова
12:42:39
Взуттєвий король старого Станиславова

Багато хто захоплюється історіями у стилі «американської мрії», в яких розповідається про людей, які зробили себе самі. Проте подібні історії були не лише за океаном, а й у минулому нашого рідного міста. Читаючи про хлопчика, який рано втратив матір і мусив учитися на шевця, бо сім’я не мала грошей на гімназію, важко повірити, що йдеться про Володимира Домбровського – «взуттєвого короля» Станиславова і надзвичайно впливового громадського діяча.

Дитинство і юність

Володимир Домбровський народився в 1870 році у сім’ї урядника. Йому було сім років, коли він втратив матір. Батько одружився вдруге, і, як це часто буває, мачуха ставилася до пасинка не дуже приязно. До того ж, сім’ю незабаром спіткали матеріальні труднощі. Родина втратила свій маєток, а батько Володимира – вигідну посаду. Мачуха наказувала хлопцеві працювати на їхньому малому сімейному господарстві, проте він тягнувся до навчання і мріяв вступити до гімназії. «Як на ті часи, я дуже швидко навчився читати і вже у сім років зацікавився патріотичними книжками – історією Польщі і повстань, – писав Домбровський у своїх спогадах. – У своїх дитячих думках я пообіцяв собі, що коли піду до гімназії, то буду вчити ремісничу молодь любові до вітчизни, буду її провідником і опікуном. Коли мені вже виповнилося 12 років, я почав серйозно замислюватися над тим, що мені далі робити. Я бачив, що моя і батькова мрія про гімназію при наших тогочасних злиднях не здійсниться так швидко, а тому пішов учнем до шевця. Тут треба додати, що я зробив це проти волі батька, який був шляхтичем і ніяк не міг позбутися закоренілих упереджень. Він просто не міг переварити того, що його син стане ремісником».

Шевську практику Домбровський спочатку відбував у майстра Комусевича в Бучачі, але там йому велося не дуже добре, тому він пішки повернувся до Станиславова і подальшу практику проходив у ремісника Яна Швабовича. І вже скромним учнем шевського ремесла юнак на власні очі пізнав той світ і те середовище, які його оточували. Він пізнав злидні – не лише матеріальні, а й моральні, і вже тоді в ньому пробудилося прагнення не тільки до самоосвіти, а й до навчання інших. Рівень розумового розвитку і освіти ремісничої молоді тоді справді залишав бажати кращого. Не лише малий хлопець, а й старший майстер не мали належних знань та широти кругозору. Домбровський любив багато читати й інколи міг навіть поцупити в майстра якусь книжку чи газету. З нього всі сміялися і називали філософом, але все ж інколи слухали його розповіді про прочитане.

Але були й такі, що хвалили допитливого хлопця. В ремісничій школі його дуже любили вчителі. Серед них деякі позичали йому книжки для читання, а професор Кобак навіть поручився за свого учня і платив замість нього щомісячні внески до бібліотеки Товариства народної освіти – єдиної, яка тоді була в місті. А найбільше зацікавився юнаком шкільний катехит отець Братковський, що був старшим серед отців-єзуїтів. Одного разу Володимир Домбровський зізнався цьому душпастиреві, що не хоче бути ремісником, а хоче вчитися. А священник відповів юнакові, що він повинен залишатися в ремеслі і бути провідником і опікуном для інших ремісників. «Вчитися треба, – промовив душпастир. – Інтелігентні ремісники також потрібні, а ремесло і фізична праця не ганьблять людину, а, навпаки, її підносять». Юнак прислухався до поради мудрого священника і зі ще більшим запалом взявся до праці у вибраній професії. При цьому він не занедбував подальшого самостійного навчання, читав книжки і часто відвідував театральні вистави. Не раз він навіть брав участь у цих виставах у ролі статиста. Так він займався нелегкою працею аж поки надійшов час його свободи.

У 1887 році з дипломом челядника Домбровський вирушив у широкий світ. Осів він аж у Чернівцях, де працював в одного майстра – такого собі Кулицького. Потім він деякий час перебував у Румунії, в Яссах і Пашканах, а в 1891 році повернувся до Станиславова. Після відбуття трирічної військової служби у сьомому полку уланів у Львові у 1894 році Домбровський знову приїхав до рідного міста. У товаристві кількох молодих колег-ровесників і групки академічної та гімназійної молоді він розпочав свою працю на суспільно-національній ниві, не забуваючи, звичайно, і про шевське ремесло.

Довгожданий успіх

У 1899 році Домбровський відкрив власну шевську майстерню і вже невдовзі став провідним взуттєвиком тодішнього Станиславова. Його магазин-склад взуття з квітня 1900 року знаходився на вул. Собеського, 16 (тепер вул. Січових Стрільців), а в травні 1906 року переїхав на вул. Сапєжинську, 14 (тепер вул. Незалежності). У найкращі роки взуттєве підприємство Домбровського виготовляло до 10 тисяч пар взуття на рік, успішно конкуруючи з чеськими та віденськими фірмами. Реклама стверджує, що Домбровський виготовляв також ортопедичне і спортивне взуття, зокрема для футболу. Тодішнє футбольне взуття було зовсім не таким, як зараз. Аби надати спортивному взуттю стійкості, на підошву набивали обтягнуті шкірою шипи чи поперечні планки. Футбольні бутси зазвичай мали шість шипів.

Домбровський став також помітним власником нерухомості у Станиславові. В 1894 році на розі теперішніх вулиць Незалежності та Шашкевича виріс великий триповерховий будинок, квартири в якому мали здаватись працівникам Дирекції залізниць. Кам’яниця належала купчисі Махновській, яка взяла державний кредит під житло для залізничників. Наприкінці ХІХ століття вона продала кам’яницю Володимиру Домбровському.

Перед амбітним підприємцем усе частіше поставали виклики з боку закордонних фабрик, які прагнули завоювати місцевий ринок. У 1914 році газета «Кур’єр станиславівський» писала: «Кілька німецьких фабрик взуття вчинили справжній наїзд на наше місто зі своїми виробами. Тисячі різнобарвних плакатів наліплені на стінах будинків і парканах Станиславова й всіляко вихваляють чоловіче та жіноче взуття німецьких фабрик». Масштабна атака конкурентів дуже не сподобалася Домбровському, але він не розгубився. Підприємець почав поширювати містом чутки, що німецьке взуття, хоч і виглядає елегантно, насправді досить низької якості й значно менш витривале. Свої ж вироби він завзято рекламував: елегантні й міцні, найновіших фасонів, в асортименті наявні навіть калоші. Крім того, Домбровський закликав мешканців міста бути патріотичними й підтримувати місцевого виробника, адже він не лише продавав взуття, а й сам його виробляв. Мабуть, ці заклики подіяли, а може, німецьке взуття справді було гіршої якості. Так чи інакше, Володимиру Домбровському вдалося зберегти своє «місце під сонцем».

Перша світова війна кардинально змінила ставлення людей до взуття. Воєнні умови послужили каталізатором перетворення смаків. До 1916 року багато жінок стали учасницями бойових дій, а ті, хто не брав у них прямої участі, взяли на себе певне коло чоловічих обов’язків: від водіння автомобіля до роботи на різних підприємствах. У нових умовах необхідне було функціональне, міцне і зручне взуття. Домбровський і тут не розчарував своїх покупців, пропонуючи вироби відповідно до їхніх потреб. Підприємство Домбровського успішно працювало і в міжвоєнні часи, про що свідчить реклама його виробів у пресі 1920-х років. Проте у цей період на перший план висувається його діяльність на благо суспільства.

Громадська діяльність

З юних років Володимир Домбровський вів активне громадське життя, згодом був одним із лідерів польської громади. В 1910 році він заснував Касу хворих Промислового союзу, яка мала служити передусім потребам ремісництва. Щоправда, в ті часи існувала Повітова каса хворих, яка отримувала субвенції від австрійського уряду, але вона не користувалася особливою популярністю серед ремісників. Були нарікання на надто скупі виплати, а також невдоволення з боку майстрів, які звинувачували керівників Каси, прихильників партії соціалістів, що ті підбурюють челядників проти цехового старшини.

З метою піднесення матеріального становища ремісників у передвоєнний період в усіх більших містах Галичини відкрилися так звані ремісничі каси. В Станиславові така каса запрацювала в 1909 році під назвою «Рукодільнича кредитна спілка». Керівниками цієї інституції стали Володимир Домбровський, Юзеф Лістовський і Маврицій Берґер. Каса надавала швидкі позички на нагальні потреби, наприклад, на закупівлю сировини чи на термінові виплати, причому цінність такої допомоги полягала передусім у тому, що позичку видавали швидко, уникаючи зайвих у таких випадках формальностей.

В 1912 році Домбровського обрали радним магістрату. За російської окупації він не втік, як бургомістр, а залишився та допомагав новому міському очільнику займатися справами міста в умовах воєнного стану. Наступним щаблем його кар’єри стала посада заступника урядового комісара Тимчасової управи міста Станиславова, тобто бургомістра. Після смерті комісара Теодоровича у 1923 році Домбровський протягом року керував Станиславовом, а потім знову став заступником міського голови. Цікаво, що на початках Другої Речі Посполитої комісари не обирались, а призначались воєводським урядом.

20 березня 1921 року відбулися перші установчі збори «Об’єднання польських міщан» – впливового товариства, яке займалося справами ремісників, промисловців та купців міста. Відбулися також вибори першого правління нового товариства. Головою було вибрано Володимира Домбровського, першим заступником голови став Юліуш Сальвах. Саме за каденції Домбровського «Об’єднання польських міщан» придбало показну кам’яницю на вул. Незалежності, 18.

У 1929 році відбулися вибори до новоствореної Ремісничої палати, яка в нових умовах мала займатися справами ремісників. Президентом став, знову ж таки, Володимир Домбровський, який користувався серед місцевих підприємців незмінним авторитетом.

Помер Володимир Домбровський у 1937 році. Його кам’яницею на Шашкевича, 5 аж до радянської націоналізації володіла його вдова Людвика Домбровська, яка проживала тут із сином Володимиром-Антоном – службовцем міської управи.

Олена БУЧИК


Переглядів: 49 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024