У квітні минає 65 років з часу загибелі в селищі Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області командира УПА-Захід Василя Сидора. І хоч таємницею залишаються як точна дата, так й деталі загибелі командира, бо такі сумні реалії військової історії армії без держави, якою була Українська Повстанська Армія від свого зародження й до останнього пострілу, однак є достатньо доказів щодо того, що саме ця місцевість стала місцем його спочинку. А щодо дати загибелі, то існує дві версії – 14 або ж 17 квітня, рік загибелі беззаперечно 1949.
Починаючи від тверджень тодішнього їздового та лісоруба місцевого ліспромгоспу й карти місцевості, знайденої в кишені керівника крайового проводу ОУН-УПА Дениса, й завершуючи донесенням Станіславського обкому КП(б)У першому секретареві ЦК КП(б)У М.С. Хрущову “Про загибель керівника крайового проводу ОУН-УПА “Карпати“ Василя Сидора” – все це стверджувальні й беззаперечні аргументи. А так як справжня назва групи, якою командував В. Сидор, була для працівників органів НКВС невідома, то й зазначили її за узагальненням місцевості, назвавши ОУН-УПА “Карпати”.
Народився Василь Сидор 24 лютого 1910 року в селі Спасові Сокальського району Львівської області. Освіту здобував спершу в рідному селі, а згодом у Перемишлянській гімназії, яку закінчив у 1931 році. Ще під час навчання відзначався активністю в національному русі. Так, в числі перших юнак вступив у “Пласт”, а із утворенням у 1929 році Організації Українських Націоналістів (ОУН) одразу став її членом.
Перша спроба втілити в реальність юнацьку мрію – стати військовим – під час служби у польській армії не здійснилася. Причиною тому стали тверді націоналістичні переконання, що переросли у конфлікт з комендантом школи підхорунжих, що послужило не тільки причиною до виключення з неї, а й привело Василя Сидора на лаву підсудних. 1935, 1937-1939 роки він провів у польських тюрмах.
За час ув’язнення Василь Сидор не тільки підтримував зв'язок із членами ОУН, а й проводив активну політичну роботу. В 1938-1939 роках він був “старостою”, тобто провідником українських політв’язнів у львівській тюрмі “Бригідки”.
Ставши членом Проводу ОУН на північно-західних українських землях, розбудовував сітку революційного підпілля на Волині і, зокрема, на Поліссі.
Першу більшовицьку окупацію Василь Сидор зустрів як військовий референт КЕ ОУН на рідній Львівщині. Ставши учасником ІІ Великого Збору ОУН, а згодом Головою Військового Штабу, за дорученням останнього в 1942 році з метою вивчення ситуації виїжджає на Полісся, де знайомиться з Романом Шухевичем й керує організацією перших відділів УПА на Поліссі й Волині та переходом до УПА відділів української міліції.
В УПА Василь Сидор з метою конспірації мав ряд псевдо, а саме: Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий. Наявність псевд була характерною для втаємничення особистості всього військового складу УПА, однак як кілька псевд для означення однієї особи, так і їх повторення для конспірації різних людей ускладнює дослідження даної проблеми. Це безпосередньо стосується й Василя Сидора, а зокрема тих сторінок його біографії, що нерозривно пов’язані з діяльністю ОУН-УПА та займаних ним посад, які, починаючи з 1942 року, в основному носили керівний характер.
Останки командира УПА-Захід, його дружини Шелест-Сушко Софії Василівни та ще чотирьох чоловіків, двоє з яких з особистої охорони командира, було знайдено в селищі Перегінське. Розкопки проводили у 1993 році з ініціативи Рожнятівського районного товариства “Меморіал“ і Братства вояків УПА.
16 жовтня 1994 року у рідному селі Спасові командиру УПА-Захід полковнику Василю Сидору відкрито пам’ятник, який є символом самовідданої боротьби за незалежність України.
Володимир БАКАЛА, старший науковий співробітник Івано-Франківського музею-меморіалу «Дем’янів Лаз» |
