За свою давню історію наше місто зазнало багато війн і збройних конфліктів, останні з них – Перша і Друга світові – зачепили його безпосередньо, війна в Афганістані і теперішня війна на сході України забрали життя наших краян-вояків далеко від рідного дому. Війни залишили в місті по собі могили солдатів і офіцерів різних армій. Історія військових некрополів міста ґрунтовно ніким не досліджувалася. Якщо і згадуються військові могили, то епізодично в контексті певних подій чи пам’яток.
Тому ми взялися ґрунтовно на документальних джерелах, спогадах очевидців, зібраних матеріалах дослідити військові некрополі на території Івано-Франківська з селами міської ради, прослідкувавши події, які передували загибелі вояків, обставини смерті, первинні місця поховань і подальшу історію могил – перепоховання, упорядкування і реконструкції – аж до нинішнього часу. Так, наприклад, до сьогодні ніхто не згадував про похованих у місті італійських полонених, померлих у таборі в 1918 році, не знав про багато інших моментів. Такі військової історії є цікавими, та разом з тим забутими. Обсяг газетної статті не дає змоги описати усі військові некрополі на території міста, тому зупинимося на одному місці – Меморіальному сквері, місці колишнього міського кладовища по вулиці Незалежності.
Напередодні Другої світової війни німецько-угорські відносини були далеко не найтеплішими. Не дивно, що керівництво Третього Рейху не втаємничило угорців у план нападу на Радянський Союз під кодовою назвою „Барбаросса”. Тільки 21 червня 1941 року Гітлер особисто повідомив Хорті про те, що на наступний день Німеччина розпочне війну проти Радянського Союзу, але при цьому він підкреслив, що не просить про участь у ній угорських військ. Коли вже повним ходом йшли бої на інших напрямках, 1 липня 1941 р. сформована для дій на східному фронті угорська «Карпатська група», яка складалася з 1-ї гірськострілецької і 8-ї прикордонних бригад, механізованого корпусу, що становив ударну могутність групи, у складі німецької Південної групи військ перейшла через гірські перевали північно-східних Карпат і почала наступ у Галичині. Захопивши Делятин, Коломию, Станіслав, війська рухалися у напрямку Дністра.
До 2 липня угорці зайняли Станіслав, а наступного дня – територію від кордонів своєї держави аж до Дністра. На північ від Дністра вже була зона, якою йшли німецькі війська. Під угорську військову владу підпала територія майже цілої колишньої п’ятиславської області, від Городенківського району на сході до Долинського на заході, за винятком тих земель, що були на північ від Дністра, а саме Рогатинського району. Угорський механізований корпус після захоплення Станіслава разом з німецькими військами продовжив просуватися на схід України. 7 серпня 1941 року німецька адміністрація в особі окружного старости капітана Альбрехта перейняла від угорського військового командування владу на території міста і області. Після вересня 1941 року угорські 1-шу гірськострілецьку і 8-му прикордонну бригади в Галичині змінили нещодавно сформовані дивізії безпеки з номерами 102, 105, 108, 121, 124.
Вперше питання про локалізацію військового кладовища і персональний список загиблих постало в 2009 р. у зв’язку з тим, що Відомство зв’язків з громадськістю та військово-меморіальної роботи Міністерства оборони Угорської Республіки порушило клопотання перед Івано-Франківською регіональною комісією у справах жертв війни та політичних репресій та Івано-Франківською міською радою про встановлення меморіального знаку на місці поховання в Івано-Франківську угорських військовослужбовців, загиблих в 1941-1944 рр.
Документальні джерела, що стосуються втрат угорської армії, яка брала участь у боях на території Прикарпаття у 1941, 1943-1944 рр., зберігаються у Центральному архіві (1076, Bydapest, Vepsenny, 12) Військово-історичного інституту і музею Міністерства оборони Угорщини.
Документи, які локалізують розміщення військового кладовища в Станіславі, представлені рукописними графічними схемами поховань. Такі схеми складалися в усіх арміях Другої світової війни під час захоронення загиблих військовослужбовців.
В угорській армії, як правило, схема складалася військовим священиком, який здійснював захоронення. Від рівня його військово-топографічної підготовки залежала якість і конкретність такого документа. Тому знаходимо документи різного рівня деталізації. У більшості таких документів, крім масштабу і напрямку на північ, подана прив’язка до постійних орієнтирів, вказується місце розташування ряду і конкретної могили, основні анкетні дані похованого, дата поховання. В окремих випадках схеми складалися на досить велику кількість похованих. В одному з документів згадують 15 військовослужбовців, які загинули з 25 по 28 квітня 1944 р. Протягом цих чотирьох квітневих днів загинуло і було поховано на Станіславському кладовищі 43 угорських військових. У цьому ж документі на північ від ряду угорських могил позначено ряд могил німецьких військових. У документах про поховання угорських військовослужбовців, які загинули у 1941, 1943 і 1944 рр. на полі бою або ж померли від ран у 103-му, 16-му військових шпиталях, 101-й санітарній колоні, що дислокувалися в Станіславі, місцем поховання вказується військове кладовище у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). На графічних схемах, які супроводжували акти про поховання загиблих, військове кладовище показане на території так званого Польського, або християнського кладовища (тепер Меморіальний сквер) на вулиці Адольф Гітлер Штрассе (нині вулиця Незалежності).
В роки Другої світової війни тут утворилися три ділянки з військовими похованнями. Перша – змішана угорсько-німецька у північно-західній частині у тодішніх межах кладовища. Заповнювалася вона починаючи з 1941 р. до червня 1944 р. Після реконструкції кладовища західна частина цієї ділянки опинилася під тротуарами, проїжджою частиною вулиці Мельника і будівлями квіткового базару. Дві інші були за межами цивільного кладовища.
Старше покоління пам’ятає ділянку з приватними гаражами з південного боку цвинтаря. На австрійських і польських картах видно, що цвинтар тоді мав «зуб». Після завершення Першої світової війни, відповідно до пунктів 225 та 226 Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р., всі військові поховання, розташовані поза цвинтарями, мали бути перенесені до них. Упорядкуванням військових цвинтарів у Польщі займалось Міністерство громадських робіт (Ministerstwo Robót Publicznych), яке у своїй структурі на місцях створило відділення військових поховань (Referat Grobownictwa wojennego). У 1924 році працівниками Станиславівського відділення військових поховань сюди з різних кінців міста були звезені останки загиблих вояків. На 17 січня 1925 року впорядкування і перенесення останків з інших місць було завершено. Цей військовий цвинтар довжиною 199 м і шириною 17,7 м мав площу 3522,3 кв.м. В основному сюди були перенесені останки вояків російської армії. В 1960-х через нього пройшла теплотраса, а на довершення тут ще й розмістили приватні гаражі.
За браком місця для поховання вояків у межах цвинтаря на початку червня 1944 року було закладено дві окремі ділянки за межами цвинтаря: угорську в південно-західній частині і німецьку в південній частині. Від наявного військового цвинтаря часів Першої світової війни їх відділяла неширока польова дорога. Ці поховання також не збереглися. На німецькій ділянці нині розміщене міське управління освіти і житлова багатоповерхівка. Угорській ділянці «пощастило» трохи більше. Частина її нині вільна. Можна припустити, що коли будували п’ятиповерхову «хрущовку», будівельники, знаючи про військовий цвинтар, трохи посунули будинок на південь. Так це чи ні, стверджувати не беруся, але нині тут невеликий скверик між вул. Миколи Сімкайла і п’ятиповерховою «хрущовкою». Друга її частина розміщена під тротуаром і проїжджою частиною вул. Андрія Мельника.
Одночасно з питанням локалізації поховання угорських військових загиблих в роки Другої світової війни на території міста Івано-Франківська (Станіслава) та його окраїнах, актуальним було питання про місце поховання своїх вояків і інших учасників – німців. Встановити точне місце стало можливим тільки після того, яку у 2009–2011 роках працівниками Військово-історичного інституту і музею Міністерства оборони Угорської Республіки були зібрані і представлені архівні документи, зокрема схеми, які дали змогу точно локалізувати ділянки, де були поховані угорські і німецькі вояки. За архівною інформацією, тут поховано близько 700 німецьких та 300 угорських військових.
В червні-липні 2012 року робочою групою представництва Німецької народної спілки по догляду за військовими похованнями в Західному регіоні України під керівництвом Мирона Старка в івано-франківському Меморіальному сквері з-під землі було піднято рештки 376 осіб, з них 246 німецьких та 130 угорських солдатів, які загинули в роки Другої світової війни. Разом з робочою групою спілки працював археолог, викладач Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ігор Кочкін. Він допомагав ідентифікувати угорських солдатів на прохання Відділу меморіальної роботи Міністерства оборони Угорщини. Частину з них підняти не змогли, бо, як уже говорилося вище, ряди могил простягаються під квітковими магазинами, тротуарами, проїжджою частиною вулиці Мельника. Могили є й під доріжками скверу. В південній частині, за межами Меморіального скверу ряди солдатських могил, які тягнуться на дві третини відстані від вулиці Мельника до вулиці Бандери, як уже було сказано вище, здебільшого опинилися під забудовою.
Оскільки угорці не мають у Західній Україні збірного кладовища для перепоховання своїх вояків, то відповідно до домовленостей між урядами обох країн, на збірному німецькому кладовищі в селі Потелич Жовківського району Львівської області була відведена ділянка для поховання угорських вояків, де їх у липні 2013 року поховали в один день з солдатами вермахту. Серед загиблих солдатів були уродженці угорського міста-побратима Івано-Франківська Сольнока, тому на урочисту церемонію була запрошена делегація з нашого міста.
Особливо угорців цікавила могила кавалера однієї з найбільш високих військових відзнак Угорського королівства ордена Vitéz Rend (Ордена Рицаря) капітана Йожефі Баранкаї (József Barankay). Капітан самохідної артилерії Йожеф Баранкаї та його два бойові товариші загинули 13 липня 1944 року, коли бомба влучила в їхній пункт спостереження недалеко від с. Торговиця Коломийського району. Його могила була віднайдена Ігорем Кочкіним на межі Меморіального скверу і квіткового ряду. 4 липня 2012 року в присутності комісії працівниками Відділу військових традицій і військово-меморіальної роботи Міністерства оборони Угорщини його останки були ексгумовані і після генетичної експертизи в листопаді 2012 року з військовими почестями поховані на військовому кладовищі в м. Будапешт.
Де поховані німецькі та союзні з ними угорські вояки, загиблі в боях за Станіслав 26-27 липня 1944 року, достеменно невідомо. Краєзнавці висувають кілька поки що не підтверджених гіпотез, але не можна відкидати, що для цього були використані ділянки за межами цвинтаря.
Ярема КВАСНЮК |
