Власне кажучи, я б ніколи не брався за перо, якби у публікації Володимира Федорняка, голови Галицької РО НРУ, мешканця с. Крилос «Відбудуємо Успенський собор» (Галицьке слово», №8 від 2 березня 2018 року) не було згадане моє прізвище, а між рядками висловлено сумнів щодо компетенції та фаховості, та найголовніше – не прозвучала необ’єктивна критика на адресу науково-дослідної установи, де я працюю заступником генерального директора з питань культурної спадщини. Цитую дослівно: «…За 26 років існування заповідника «Давній Галич» ще раз була проведена розконсервація фундаментів (не зважайте на помилки в цитаті. – В.Д.), пізніше знову консервація, і повним ходом продовжується руйнація залишків фундаментів Успенського Собору по сьогоднішній день. Якщо не вірите мені, то можете приїхати до Крилоса, але коли зійде сніг, і все побачити на власні очі. Можете проводити багато різних наукових конференцій, в тому числі і міжнародних (приїде пару росіян, поляків, яким ідея відбудови Собору абсолютно чужа і не потрібна), писати великі статті, але на жаль, віз і нині там».

А тепер про все по черзі. Шановний п. Володимире! Я не ставив собі за мету «писати велику статтю». Як професійний журналіст, я ліпше за Вас розумію, що великі за обсягом публікацій читають не всі. Але ж я це зробив на догоду тим, хто, даруйте, лінується шукати відповіді на злободенні питання в інтернеті, в законодавчих актах, літературі тощо. Я змушений був зібрати усе «на тарілочку» і, образно кажучи, подати, промовляючи: «Жуйте і думайте…» Зрештою, Володимире Петровичу, повірте мені на слово, аби Вам вступати у фахову дискусію щодо побудови Успенського собору в Крилосі (Вашу публікацію в газеті можу назвати лише реплікою, або спробою когось вколоти), треба ще добре попітніти, «начитатися», проаналізувати, щоб до кінця зрозуміти, чому нині ми, на жаль, не можемо відбудувати нашу Святиню...

Даю слушну пораду. Починайте з Ярослава Пастернака, з його монографії «Старий Галич». І зауважте, що першовідкривач собору ніколи не ставив питання про відбудову галицької Святині. Та що я знову починаю «писати великі статті»? Знову буду повторюватися? У матеріалах останньої конференції все опубліковано. Не лінуйтеся читати… Зрештою, ще раз уважно, з олівцем у руках, прочитайте статтю «…Кожен архітектурний твір має відображати той час, коли він створений». Там дві публікації: «Чи відповідає «відбудова» Успенського собору Галича «Основним засадам відтворення визначних пам’яток історії та культури України?» та «Справа №2/341/526/16…» Остання, до речі, має до Вас безпосередній стосунок, а також до Крилоської сільської ради, неофіційним радником якої Ви були. І все-таки наведу одну цитату з попередніх моїх публікацій: «Поки ми (маю на увазі – Заповідник) протягом майже шести років судилися з Крилоською сільською радою, держава перестала фінансувати роботи з консервації та музеєфікації фундаменту Святині». І власне тоді, як Ви стверджуєте, «повним ходом почалася руйнація залишків фундаментів Успенського Собору».

Що стосується «розконсервації та консервації» фундаменту, то це питання не до нас, а до тодішньої райдержадміністрації, яку очолював Василь Крук. На його совісті і руйнування фундаменту в центральній частині залитими у нього залізобетонними стрічками. Дозволю собі лише запитати, а де Ви були тоді?..

Пане Володимире, Ви стверджуєте, більше того, запрощуєте всіх небайдужих, як я розумію, до Крилоса «оглянути, коли зійде сніг, руйнацію залишків фундаментів». Ніби відкрили нам Америку. Та ми про це знаємо, складені відповідні акти, поінформоване Міністерство культури України. Зрештою, про це я розповідав у статті «Відбудуймо Храм у власній душі» («Галицьке слово», №53, 30 грудня 2016 р.). Але, схоже, Ви і її читали неуважно. Скажу більше, руйнуються не автентичні підмурівки, бо вони в землі, а музеєфікований 1979 року фундамент, «роз’їжджаються» кам’яні блоки, з яких він викладений. Але цього треба було чекати. Про це нас, зрештою, попереджав і сам автор проекту – директор Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» Іван Могитич. В одному з інтерв’ю, яке я свого часу брав у народного архітектора України, він «просив терміново братися за справжню музеєфікацію фундаменту Собору, бо те, що зроблено за його проектом, тимчасове і недовговічне… Ми ставили перед собою іншу мету, – наголошував Іван Романович, – показати велич осмомислівського собору, адже за своїми розмірами він не поступався Софії Київській чи іншому тогочасному храму Європи».

Я в жодному разі не принижую роль цих вчених – архітектора Івана Могитича та археолога Вітольда Ауліха в історії Галича. Вони, без сумніву, робили все для того, аби відродити Галич, щоб про наше місто знали у всьому світі. Але технології, за якими виконувалися роботи, не відповідали жодним нормам, та й камінь для тесаних блоків було підібрано не той. Під впливом природних факторів він тріскає, осипається…

І найголовніше, з чим я категорично не погоджуюся. У своїй публікації, шановний Володимире Петровичу, Ви критикуєте польських та російських науковців за те, що вони беруть участь у наших конференціях і що їм, мовляв, «чужа ідея відбудови собору». Відповім коротко – все якраз навпаки. Ну а те, що Ви взяли на себе місію повчальну, посилаючись на «предметні розмови з людьми, які знають толк в цій справі (археологи, архітектори, будівельники та інші) і «майже розказали», як треба відбудовати собор – це дорого коштує. Хотів би почути прізвища цих фахівців і побачичи їхні професійні здобутки. Зрештою, хай беруть участь в конкурсі. Хто їм заважає?..

І тут Ви знову недочитали, що «реставраційні й будівельні роботи з відтворення пам’яток історії та культури виконують спеціалізовані реставраційні й будівельні організації, що мають достатній досвід, належний виробничий потенціал і відповідну матеріально-технічну базу при наявності ліцензій на проведення таких робіт».

Зрештою, нагадаю Вам, шановний «опоненте», що в жодній із своїх публікацій я ніколи не вказував фахівцям, як консервувати та музеєфікувати священний фундамент, як має виглядати «споруда, яка би повністю накривала всю площину Осмомислового Собору, а також була б доступною для відвідувачів і забезпечена відповідним температурним режимом». У мене тільки одне запитання, а на чому стоятиме «споруда»? На якому фундаменті?..

І насамкінець. Це стосується тих, хто весь час заявляє: «А в Латвії зробили так, в Німеччині – по-іншому, а в Італії я бачив таку музеєфікацію, що цілком підходить у випадку з фундаментом крилоської Святині… Не шукайте аналогів (гадаю, зрозуміло, що мова йде тільки про консервацію та музеєфікацію. Відбудувати Успенський собор в Крилосі на тому самому місці, принаймні, сьогодні – не можливо!), бо їх просто нема. Єдиним нашим дороговказом, як на мене, може бути законсервований і музеєфікований фундамент Десятинної церкви в Києві…