Догляд за хворими з давніх-давен був частиною традиційних уявлень про сімейні обов’язки жінок. У багатьох культурах саме жінки надавали допомогу породіллям і брали участь у догляді за немовлятами.
Однак їхній шлях до повноцінного вивчення медицини і здобуття офіційного статусу лікаря був тернистим. Варто лише зазначити, що тільки в 1896 році у Галичині з’явилася перша жінка-медик з університетським дипломом, а в нашому місті – у 1911 році, пише Західний кур’єр.
Перші галицькі жінки-медики
Роль жінок у медицині та лікуванні в давні часи була доволі скромною. В багатьох країнах жінкам не дозволялося вступати до медичних шкіл аж до кінця XIX століття. Однак у ті часи дипломованих медиків не вистачало, особливо у сільській місцевості, та й не кожен міг собі дозволити їхні послуги. Тому багато людей зверталися за допомогою до жінок-цілительок, яких називали знахарками або навіть і відьмами.
Знання таких цілительок про лікарські трави передавалися з покоління у покоління. Ця практика нерідко зазнавала гонінь з боку церкви, яка вважала таке лікування мракобіссям, незважаючи на те, що цілительки рятували життя і повертали здоров’я багатьом людям. Єдиною медичною діяльністю, якою дозволяли займатися жінкам, було акушерство, бо воно мало нижчий статус порівняно із «чоловічими» медичними практиками.
Судячи з реклами, в Станиславові початку ХХ ст. працювали як мінімум чотири «екзаменовані» акушерки, що приймали пологи. Одна з них, Антоніна Пельчарська, розмістила в газеті «Кур’єр станиславівський» від 11 липня 1909 року рекламу своїх послуг. З цього оголошення не одразу й зрозумієш, чим займалась його авторка: «Пані у хворобі знайдуть дбайливу турботу і допомогу».
Акушерка Пельчарська мешкала по вул. Сапєжинській, 35 (нині вул. Незалежності) на другому поверсі флігеля. Вона за невелику додаткову винагороду навіть погоджувалась виїжджати до породіль з навколишніх сіл. У давній пресі ми також знаходимо рекламу акушерки Альбіни Яреми, що вела прийом по вул. Роґуського, 26 (тепер вул. П. Орлика) і Малґожати Кулі, яка мешкала по вул. Казимирівській, 120 (тепер вул. Мазепи).
Першою жінкою у Галичині з вищою медичною освітою була Софія Анастасіївна Окуневська-Морачевська (1865-1926). Вона народилася на Тернопільщині, в 1887 році вступила на медичний факультет Цюрихського університету, який закінчила в січні 1896 року. Отримала звання доктора медицини, практикувала у Швейцарії, Чехії. Софія Окуневська створила цілу школу акушерів-гінекологів, відкрила перші у Західній Україні курси для сестер милосердя. А за співчуття до чужого болю пацієнти називали її «святою Софією».
Останні роки свого життя вона провела у Львові, де вела невелику лікарську практику. Померла в лікарні від гнійного апендициту. Можна сказати, що все життя Софії Окуневської було суцільним викликом, адже її прогресивні погляди значно випереджали час, у якому вона жила.
Газета «Кур’єр станиславівський» повідомляє про жительок міста, які отримали університетський диплом медика. Так, у квітні 1911 року газета повідомила, що Броніслава Зайдлерувна, станиславів’янка, отримала у Львівському університеті ступінь спеціаліста «всіх лікарських наук». У березні наступного року диплом медика в тому ж університеті отримала ще одна мешканка Станиславова – Ванда-Софія Хованцувна.
Пані лікарки міжвоєнного міста
У грудні 1921 року в Станиславові відкрили лікарську практику Михайло Козак, який був хірургом і гінекологом, та його дружина Соломія Робінзон-Козакова, акушер-гінеколог. До речі, вона вважалася одним із найкращих спеціалістів у місті. В 1928 році на замовлення подружжя Козаків побудували кам’яницю за сучасною адресою вул. Чорновола, 23, де пан Козак і його дружина вели лікарський прийом і виконували загальні хірургічні та гінекологічні операції.
Соломія Робінзон-Козакова була єврейкою, але добре володіла українською мовою, а їхній син Євген закінчив українську гімназію у Станиславові, а пізніше переїхав до Відня. Михайло Козак і його дружина не були особливо активними в українському громадському житті, адже всі сили і час у них забирала лікарська практика. Однак вони нерідко жертвували кошти для громадських цілей і ніколи не відмовляли у грошовій допомозі там, де вона була потрібна.
На жаль, закінчилася ця сімейна історія сумно. Спершу радянська націоналізація, потім смерть під час Голокосту. Восени 1941 року німці виселили подружжя Козаків з їхньої просторої квартири, яка розміщувалася на другому поверсі клініки, і перевели в гетто. Подружжя загинуло від рук нацистів у 1942 році.
Дуже відомою і шанованою в Станиславові була також лікарська родина Гробельних. Лікар Осип Гробельний (1893-1966), розпочав свою практику в 1926 році. Вона розміщалася в будинку «Народного дому» при вулиці Ґолуховського 22 (тепер вул. Чорновола). У тому ж приміщенні вела практику його дружина Олена Полотнюк-Гробельна, лікар-стоматолог.
Олена Полотнюк-Гробельна (1897- 1944) народилася в Станиславові і тут у 1915 році закінчила гімназію. Медичні студії розпочала в 1916 році у Відні, але через війну мусила їх перервати і в 1918 році повернутися до Галичини. В 1921 році Олена Полотнюк виїхала на подальші медичні студії до Ґрацу і закінчила їх там у 1925 році. Відбувши спеціалізацію зі стоматології у Відні, вона у 1928 році знову повернулася до Галичини і підтвердила свій лікарський диплом у Львівському університеті.
Вже вийшовши заміж за Осипа Гробельного, пані Олена відкрила свою стоматологічну практику в Станиславові у 1930 році й сумлінно працювала аж до своєї передчасної смерті від раку грудей у 1944 році. Олена Полотнюк-Гробельна вирізнялася високою лікарською кваліфікацією і була компетентним стоматологом. Дітей у подружжя Гробельних не було.
Старша сестра Олени – Наталія Полотнюк-Пристай – теж була медиком. Вона народилася у Станиславові в 1895 році і, закінчивши тут гімназію, в 1914 році розпочала студії на медичному факультеті у Львові. Її навчання було перерване через війну, і вона продовжила його у Відні в 1916 pоці. Але вже в 1918 році Наталія повернулася до Галичини і, як студентка медицини в ранзі санітарного хорунжого, працювала у військовій лічниці в Станиславові. Після війни, в 1920 році, Наталія Полотнюк повернулася до своїх медичних студій у Відні.
Закінчивши їх у 1923 pоці, вона залишилася у віденській університетській клініці, де пройшла спеціалізацію з отоларингології. Закінчивши спеціалізацію і підтвердивши свій диплом, Наталія Полотнюк-Пристай, на той час уже одружена з інженером-електриком Богданом Пристаєм, в 1928 pоці відкриває приватну лікарську практику у своєму рідному місті Станиславові. Після приходу радянської влади вона аж до 1967 року працювала у міських лікувальних закладах. Її дочка Марія також стала лікарем і разом із своїм чоловіком Богданом Флисом, теж лікарем, мешкала і працювала у Львові.
В адресній книзі Станиславова 1930-х років знаходимо імена й багатьох інших жінок-лікарів. Так, по вул. Пелеша, 16 (тепер вул. Гнатюка) вела прийом пані Роза Акстмайер, по вул. Вірменській, 6 знаходився кабінет лікарки Аделі Брікенштейн-Розенштрайх, по вул. Собеського, 11 (тепер вул. Січових Стрільців) приймала хворих Тоні Бірнова-Лям. На вул. Колійовій, 79 був лікарський кабінет Рахелі Брюль, по вул. Білінського, 17 (тепер вул. Сахарова) – пані Марії Дашкевич-Робак. На вул. Баторія, 3 працювала лікарка Яніна Ґольдшлаґ-Заславська, а в аптеці «Під Божою милістю» можна було отримати консультацію медикині Анни Френкель-Мельцерової. Всього адресна книга подає імена сімнадцяти станиславівських лікарок разом із дантистками.
Станиславівські аптекарки
По вул. Карпінського, 10 (нині вул. Галицька, будинок не зберігся) знаходилася одна з найдавніших аптек Станиславова, якою володів фармацевт Ян Мацура. Проте вже в 1902 році власницею цієї аптеки преса називає дружину фармацевта – Аделю Мацурову. Газета «Кур’єр станиславівський» зазначала, що в лабораторії аптеки пані Мацурової в травні 1902 року вибухнули заготовки для ліків. Поряд з ними зберігалися лікарські трави, які загорілися, внаслідок чого в аптеці виникла пожежа.
обре, що вогонь вдалося швидко загасити, і ніхто не постраждав. Проте пані Аделя відзначилася не лише цим вогняним інцидентом, адже була досить відомою громадською діячкою тогочасного міста. Вона активно брала участь у роботі багатьох благодійних товариств, зокрема Товариства народної школи, а також безкоштовно надавала ліки убогим людям, які не мали можливості їх придбати.
Пані Мацурова була також активісткою жіночого руху і навіть опублікувала статтю про жіночий рух на шпальтах «Кур’єра станиславівського». Зокрема авторка зазначала, що жіночий рух і жіночі товариства відігравали дуже важливу роль у суспільному житті тогочасного міста, але сили таких товариств були розпорошені. Тому пані Мацурова пропонувала створити об’єднання всіх станиславівських жіночих товариств, що допомогло би їм діяти ефективніше.
Вона наголошувала також на новій ролі жінки у тогочасному суспільстві: «Спосіб життя жінки суттєво змінився у наші часи. Перед нею тепер стоять нові завдання. Відкрилися для неї шляхи, які ведуть до знань, їй надано багато нових прав, а з цими правами пов’язані й обов’язки. І ми бачимо, що все більше жінок розуміють ці нові завдання і готові їм себе присвятити».
20 січня 1938 року в кам’яниці на площі Ринок, 11, відкрилась аптека «Під короною». Власницею закладу стала жінка – магістр фармації Ядвиґа Меус. Ні будинку, ні аптеки давно не існує. Ще за Австрії кам’яниця вважалась аварійною, але розібрали її аж десь наприкінці 1950-х років.
Першою українкою Станиславова, яка отримала фармацевтичну освіту, була Любов Білобрам (1908-2006), чия аптека знаходилася у нині розібраному будиночку по вул. Вовчинецькій, 55. Вона закінчила Станиславівську гімназію і фармацевтичний факультет Познанського університету. Пані Білобрам була ще й відомою громадською діячкою, активною учасницею Союзу українок.
Олена БУЧИК | 
