25 червня “Підземному Переході “Ваґабундо” в Івано-Франківську відбулася презентація результатів дослідницького проєкту “Жіночі голоси Другої світової війни”. Захід став частиною широкомасштабної ініціативи “Жива історія”, яка документує свідчення пересічних українців про значущі події XX століття, пише КУРС.

Проєкт “Жива історія” був започаткований ще у 2013 році. Дослідники щотижня їздили в експедиції до більш ніж 1500 населених пунктів Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської областей. З того часу команда проєкту записала понад 5000 інтерв’ю та опрацювала 40 тисяч документів і світлин.

“Ми опитували мешканців нашого краю, збираючи свідчення про різні історичні події. Зокрема, у 2014 році ми реалізували проєкт, присвячений Першій світовій війні. Тоді ще були живі старожили, які самі пам’ятали ті події або чули про них від своїх батьків. Це стосується також і подій 1920-х та 1930-х років”, – розповів історик, учасник дослідницької групи проєкту “Жива історія” Павло Артимишин.

Команда проєкту зібрала свідчення жінок про початок війни, депортації родин, репресії, ув’язнення, співпрацю з ОУН, голод, переслідування церкви, допити, окупацію та насильство над українським народом.

З 2018 року проєкт розширив свою діяльність та почав видавати щомісячний журнал “Локальна історія”, який став майданчиком для публікації досліджень. Одним із ключових викликів стало збереження 32 тисяч експонатів та форматів їх презентації. До процесу активно долучалися місцеві мешканці, історики й небайдужі, які допомагали у формуванні концепції. Після тривалих дискусій щодо назви та концепції команда зупинилася на проєкті “Жива історія”.

“Чому саме жива історія? Тому що йдеться про свідчення живих людей – не просто суха мова документів, а біографії на тлі епох”, – пояснює Павло Артимишин.

З 2022 року функціонує сайт “Жива історія”, де представлено матеріали в категоріях: очевидці, фотографії та інтерактивна мапа. Ще раніше на ютуб-каналі “Локальна історія” почали з’являтися відео з пам’ятними розповідями, що стали першими проявами проєкту в медіа.

“Поки ми працювали над сайтом “Жива історія”, ми ставили перед собою більше рятівну місію, для того щоб поділитися тими свідченнями та розповідями наших респондентів”, – розповідає історикиня, учасниця дослідницької групи “Живої історії” Юлія Шелеп.

Вона наголосила, що ці історії мають бути доступні для широкої аудиторії.

“В Україні немає такого сайту, який би зберігав культурну пам’ять та ідентичність та трансформував наступним поколінням. Тому ми взяли собі за приклад проєкт “Чеська пам’ять націй”, їхню базу даних та створили щось схоже. Ось так у нас з’явився сайт “Жива історія”, – каже Юлія Шелеп.

На сьогодні сайт “Жива історія” вже активно функціонує та містить свідчення очевидців, фотографії, мапу – задля збереження нашої історичної спадщини.