Відомо, що ЗМІ сусідньої Польщі на весь голос порушують питання про причини українсько-польського (чи навпаки) міжнаціонального конфлікту 40-х років минулого століття. Поляки не забороняють собі уголос заявити своє бачення розвитку подій, у той же час вказуючи на можливих диригентів, котрі маніпулювали такими собі «ляльками» – польськими та українськими, як націоналістами, так і шовіністами. Історик Томаш Бульбус із м. Вроцлава притримується думки, що саме помста керувала як вояками Української Повстанської Армії, так і Армії Крайової за нібито завдані одні одним кривди. Спектр дій реваншистів досить широкий: від приниження людської гідності до витончених мордувань і вбивств. Саме на такому тлі виступає інформація про те, що 28 серпня 1944-го «винищувальний батальйон» з Надвірної, набраний з одних лише поляків, задіяли в операції НКВД щодо пацифікації села Грабовець Богородчанського району. За оцінками різних джерел, за кілька годин там знищили до сотні жителів, приблизно стільки ж люду арештували, спалили до 300 обійсть. Якщо прив’язуватися до дат, то це передує операції військ НКВД з блокування куреня «Різуна» у Чорному лісі. Та віднайшлася справді таки «дублююча інформація» про те, що 28 серпня (християнський празник Успіння Пресвятої Богородиці) 1944 р. у с. Грабовець на Холмщині також розправилися поляки з українцями. Серед убитих – парох о. Павло Швайко з дружиною. У 2003 р. його причислено до лику святих, якого прославляє Польська Помісна (Автокефальна) Православна Церква у сонмі новомучеників Холмських та Підляшських. Те село знаходиться на території сучасної Польщі. Крім згаданих сіл, населені пункти з такою назвою є в Тернопільському, Стрийському, Сколівських районах України; у Кошицькому та Пряшівському краях Словаччини; Рудня-Грабівка у Коростишівщині тощо. Інше, та не менш дотичне. На березень-квітень 1944-го припадає різкий спалах активності УПА у проведенні т. зв. антипольських акцій у Станіславщині. Не маю наміру вигороджувати чи звинувачувати жодну зі сторін, але факти свідчать самі про себе. Палали господарства, вбили декілька сотень осіб польської національності. Орієнтовний перерахунок тільки по ближній окрузі: 25 жертв – у Солотвині, 11 – у Лісній Тарновиці, 14 – у Росільній, 25 – у Пасічній, 81 – у Рафайлові, 20 – у Зеленій, по 5 – у Дзвинячі та Жураках тощо. 29 березня 1944 р. «районна боївка» спалила у с. Грабовець 12 господарств і вбила трьох поляків. Інші завчасно пішли з села. Щойно звільнивши Східну Галичину від німців та угорців, радянська влада почала широкомасштабну операцію проти польського підпілля – так званої Армії Крайової. Це вдається напрочуд швидко. Відомо, що у 1943-му в партизанських з’єднаннях Сабурова та Бегми діяли загони «червоних поляків», командир одного – Роберт Сатановський, відомий музиковознавець. НКВД уміло використовував ці агентурні групи як проти УПА, так і проти Армії Крайової. У ході чекістської операції «Буря» польське підпілля розсіяли, деморалізовані військові формування «аківців» цілими підрозділами переходили на бік більшовиків (як це сталося у повіті Коломия). Якусь частину поляків призовного віку мобілізували до армії. Із непридатних до військової служби та 15-16-річних хлопчаків-харцерів із «Сірих шеренг» (конспіративна назва) сформували батальйони «польських (і)стрибків». Й понині у Польщі діє організація колишніх учасників таких формувань. Деяку інформацію можна почерпнути з архівів ЦК КПУ(б) (ЦДАГОУ.ф.1.оп.23). У серпні 1944-го у Богородчанському, Солотвинському та Лисецькому районах відбулося немало сутичок між УПА та НКВД. Зокрема, 4 серпня біля с. Грабовець відбувся бій із боївкою УПА (ОУН) «Блискавка». Та особливо бурхливими виявилися дні 10 та 11 серпня. Під Солотвином вбили сім’ю працівника НКВД Речковського та безвісти зникли працівники Богородчанського військкомату лейтенант Силяков та Грицун, котрі виїхали у с. Невич (вірогідніше, буде с. Нивочин). У тому ж селі відбувся бій УПА із підрозділом НКВД, що прибув для проведення спецоперації. Характерно, що солдати військової частини із Богородчан не бажали брати участь у діях проти УПА. Саме у с. Грабовець вчинили напад на дві польські родини (вивезені у напрямку с. Горохолина), після чого теж відбувся бій з опергрупою НКВД, яка затримала кількох чоловік, причетних до УПА, серед них осіб на псевдо «Хмара» та «Круг». Менше, як через місяць, почалася широкомасштабна операція НКВД з очищення Чорного лісу від «бандерівців». Скільки б у курені «Різуна» не воювало активних багнетів (із різних джерел 500-1500, максимум 3000), супротивник виставив 30 тисяч добре вишколених бійців, підсиливши авіацією, кількома танками та бронетранспортерами. Оточивши лісовий масив щільним кільцем, переважаючи живою силою у пропорції 10:1, радянці добилися не таких уже значних результатів. Якщо б енкаведистів спіткала невдача, то це могло б стати причиною помсти над жителями, котрі підтримували повстанців. Таким чином, стосовно «пацифікації» жителів с. Грабовці із наведених фактів вимурувалася своєрідна піраміда, трьома гранями якої виступають відповідно НКВД, УПА та Армія Крайова. Не потрібно скидати з шальок й того, що більшовицькі спецоргани могли інсценувати провокацію. На превеликий жаль, у ті часи не всі загони місцевої Української Національної Самооборони визнавали зверхність керівництва УПА (ОУН), між ними не існувало чіткого узгодження щодо спільних дій – нерідко окремі ватажки займалися отаманщиною, переходячи межі ввірених їм повноважень для охорони жителів закріплених територій. В їх ряди могли «затесатися» провокатори, котрі, виконуючи завдання, й скерували дії у вигідному для окупаційної влади напрямку. Радянська влада робила все, щоб будь-яким чином розірвати зв’язок між повстанцями та мирними жителями, використовуючи, для цього як знаряддя, так звані «псевдо-боївки» та «истребительные батальйони», мобілізуваши до них «добровольців» із місцевого люду – як українського, так і польського. Тут не обійшлося також без самодурства та зведення рахунків за попередні кривди, від чого, у першу чергу, потерпали мирні жителі. Вічная пам’ять безневинно убієнним. Михайло АНДРІЙОВИЧ, член Національної спілки журналістів України та історико-просвітницького товариства «Меморіал»
Автор вдячний Ярославові Семківу, уродженцю с. Старуня та Михайлові Грабовецькому із с. Грабовець Богородчанського району за допомогу під час підготовки цього матеріалу. |
