За народною легендою, від резиденції священника Сосновського в селі Завадка, попід річку Болохівка, до церкви був викладений підземний хід, від церкви — до Зеленого замку, а звідти тягнувся аж до монастиря. Цей переказ підвердився: коли на кладовищі викопували яму, грунт провалився і було виявлено підземелля, викладене із цегли.
Духовним ковчегом був чоловічий монастир на Прісках в урочищі Майдан, про який йдеться в історії села Болохів:
«Із давніх часів між селами Болохів та Кадобна у сосновому лісі був чоловічий монастир. Це урочище і по сьогодні називається Майдан. Назву воно одержало від надзвичайно мелодійних дзвонів, які були виготовлені талановитим майстром для монастиря. Коли вони дзвонили, то нагадували мелодію пісні «На майдан, на майдан…». Вчитель із села Завадка згадує його у своєму записнику: «За млином починався трохи що не кілометровий став. На сході тяглися в сизу даль дубові ліси, а на півдні потопали в каскадах соняшного проміння букові ліси. Починаючи з горішнього кінця села, тяглися аж до Підкарпаття колишні монастирські поля та ліси, бо недалеко від Завадки на Майдані був наш древній монастир. До нього належали села Завадка, Кропивник і Кадобна. Населення тих монастирських угідь не робило панщини…».
Саме такі письмові згадки підтверджують та заохочують детальніще дослідити життя, побут та причину знищення такої святині. За розповіддю мешканців навколишніх сіл відомо, коли було зруйновано монастир. Деякі ікони, намальовані ченцями, було перенесено до нової церкви Болохова, а інші — перевезено в Завадку, Степанівку, Войнилів. Пізніше їх передали до інших монастирів. Відомо, що ікона “Богоявлення Господнє” знаходиться у архівах Львівського Національного музею.
Нам вдалося знайти уламки глечиків, кольорового скла, а також залишки плитки, якою було викладено підвалини монастиря. 70-річна мешканка Болохова Ярослава Свистун розповіла, що коли була ще дитиною і випасала корову поблизу урочища Майдан, то на руїнах монастиря разом із іншими дітьми збирали шматочки скла, якого було дуже багато, напевно, із вікон святині. Місцеві жителі переповідають, що чорні археологи віднайшли біля руїн монастиря чавун, в якому ченці варили скло, дзвін. Можливо, там був й підземний хід чи льох. Ця інформація потребує детального вивчення фахівцями.
Одначе народна легенда переповідає, що від резиденції священника Сосновського в селі Завадка, попід річку Болохівка, до церкви був викладений підземний хід, а від церкви — до Зеленого замку. Звідти підземний хід тягнувся аж до монастиря. Скоріш за все, він був створений з метою захисту під час нападів татар. Цей переказ підвердився, оскільки під час того, як на кладовищі викопували яму, грунт провалився і постало підземелля, викладене із цегли, що засвідчив старенький дяк церкви в селі Завадка. За наказом цісаря монастир зруйнували у 80-х роках ХVІІІ століття. З монастиря було збудовано щонайменше три церкви, тож, він був досить великий за розміром. Загалом за наказом цісаря ліквідували давні монастирі, а монастирські землі на Підкарпатті замінили на т. зв. «релігійний фонд» чи віддали графам і дідичам.
Після того, як монастир розібрали і з його стін збудували каплицю в селі Кулинка в 1874 році, згодом — в селі Болохів церкву (1879), а трохи пізніше — собор в Завадці 1889 року. Так під керівництвом о. Михайла Нечая постають три святині на славу Божу в користуванні греко-католицьких парафій.
Тож, перший човник — мандруюча церква Різдва Пресвятої Богородиці пройшла свій шлях з Майдану, через села Кулинка та Степанівка, де й стоїть до сьогодні. Другий човник — це церква Святого Архистратиха Михаїла в селі Болохів. Цьогоріч виповняється 141 рік з того дня, коли під керівництвом о. Михайла Нечая було збудовано й освяченоцю святиню. Історія церкви тісно переплелась із історією самого села.
Перша письмова згадка про це село належить до 1565 року. Проте село могло виникнути на декілька століть раніше, про що свідчить переказ, оскільки належало до Долинського повіту (з 1919 року воно у складі Войнилівського, а пізніше — вже Калуського). З Болохова на Тур'ю була «княжа дорога» — найближчий шлях у гори з Галича. Нею нібито на полювання їздили князі. Мешканці гадають, що назва пішла від річки Болохівки, яка омиває їхнє село. Також народний переказ свідчить, що село було оточене буйними сосновими, буковими, дубовими лісами, тому поселення Болохів було пристанищем «болоховників» — мисливців, лісовиків.
За статистикою, в 1880 році тут було 1043 мешканці (1016 греко-католиків, 27 іудеїв) та діяла місцева греко-католицька парафія. Відомо, що церква св. Архістратига Михаїла в селі Болохів вже існувала в другій половині XVII ст. Як показує карта 1783 року, місцева церква в той час була розташована понад 600 метрів на південний захід від теперішньої, на схилі південної околиці села (сьогодні в цьому місці — городи селян). Наступна церква в цьому поселенні постала на початку ХІХ ст.
Нова дерев'яна церква збудована на новому місці в 1878 році. Була філіяльною парафіяльної церкви в Завадці. В радянський період — зачинена і перетворена на склад, в якому зберігалися іконостаси, ікони з багатьох сіл району. Церква відновлена після 1989 року. Сьогодні пам'ятка архітектури місцевого значення — в користуванні громади УГКЦ.
Храм збудовано на рівній ділянці в полі посеред села, між дорогою і лівим берегом річки Болохівка, біля цвинтаря. За конструкцією це тризрубна триверха святиня, в якій до вівтаря з півночі та півдня прилягають невеликі ризниці, а до бабинця з заходу — присінок. Під час останнього зовнішнього ремонту стіни над опасанням, присінку і восьмерики обшалювали фальш-брусом, вікна замінили пластиковими. На захід від церкви розташована маленька дерев'яна дзвіничка на два яруси.
Важка доля спіткнула Болохів через національну свідомість мешканців: велика кількість молодих хлопців та дівчат були вояками УПА і полягли за волю України. Не зважаючи на те, що село було повністю спалене, церква залишилась неушкодженою.
Біля церкви на місцевому кладовищі в 2018 році було відкрито й освячено на місці поховання героїв — Сквер пам’яті минулих літ. Настоятель церкви — о. Андрій Сімків. Зараз при церкві діє катехитична школа, спільнота матері в молитві.
Михайло РОМАНІВ, член гуртка "Релігійне краєзнавство"
Калуської філії обласного державного центру туризму і краєзнавства
учнівської молоді при ККЕПІТ ІФНТУНГ |
