Старий будинок у Івано-Франківську, який став відомим на всю Україну після того, як завалився, отримав шанс на відновлення. Правда, йому, скоріш за все, доведеться суттєво змінити лице.
Найпростіше — завалити Понад рік тому, в суботу 11 лютого, в місті раптом завалилася частина пам’ятки архітектури місцевого значення — будинку на Січових Стрільців, 18. Впало перекриття між першим і другим поверхом. Жертв, слава Богу, не було, п’ятеро людей відбулися переляком. Може, тому й досі не знайшли винних у недбалості та й навряд чи особливо шукали. Міські чиновники одразу заявили: про те, що будинок потребував капремонту, знали всі, хто мав до цього стосунок. За законом ремонт мають робити власники приміщення. А їх там достатньо: один у підвалі, двоє на першому поверсі, другий поверх належить місту — там була муніципальна інспекція з благоустрою. Після обвалу багато обговорювали, що ж робити з будинком. Озвучували навіть найпростіший варіант — валити. Але владі вистачило розуму покликати фахівців з інститутів «Діпромісто» та «НДІреконструкція». Ті сказали, що зберегти пам’ятку можна і треба. Згодом міські комунальники ініціювали рішення сесії міськради, яким хотіли вивести споруду із власності громади. Так і владі, і підприємцям,певно, було б зручніше відновлювати будинок. Депутати рішення не підтримали. Потім тодішній керівник департаменту містобудування та архітектури Олег Гаркот заявив, що місто планує оголосити конкурс на інвестиційний проект: хто запропонує кращі умови, той і реставруватиме. Проте власники-підприємці пригрозили судом. Міський голова Віктор Анушкевичус став на їхній бік: якщо хочуть відновити споруду, то мають на це першочергове право. Тим і закінчилось. Пройшов рік. Ніби вже є інвестор. От лише хто він — усі мовчать. І справа не в прізвищах: якщо хоче робити добре діло, то яка різниця, як його звуть? Та він ще хоче збільшити площу приміщення, зробити надбудову, бо інакше навіщо йому це все? А це вже геть інша історія.
Такого в Європі багато За словами головного архітектора міста Володимира Гайдара, ідеальним варіантом є «чиста» реставрація — відновити все, як було. Ще й забрати прибудову збоку, бо вона вносить певну дисгармонію, хоча теж не нова — початку ХХ століття. «Ще можна було б розширити проїжджу частину, дати трошки «пішохідки», може, навіть зелень посадити, — каже Гайдар. — І конструкції всередині будинку вимагають втручання, і реальність свідчить про те, що немає інвестора, який би захотів реставрувати все так, як є». Тому, вважає архітектор, треба робити все, аби зберегти максимум. Більшість забудовників, як правило, воліють зводити багатоповерхівки. Цей раз — не виняток. Так, до Гайдара потрапили попередні пропозиції інвестора, де він пропонує надбудувати ще два з половиною поверхи. «Стіни такого навантаження не витримають, — говорить архітектор. — Тоді треба робити додатковий каркас. Крім того, вважаю, що споруда втратить автентичність». Відтак Володимир Гайдар запропонував свій проект реконструкції. За ним усе, що нижче лінії, має бути збережено та відновлено. Натомість на окремому каркасі, як варіант, додається нових півтора поверхи — до висоти сусіднього будинку. Скло — максимально нейтральний фон, вважає архітектор, споруда «читатиметься» такою, якою була раніше. «Подібних прикладів у Європі є багато», — каже Гайдар.
Треба ставити щелепи За словами начальника відділу охорони культурної спадщини МВК Ігоря Панчишина, коштів на відновлення немає ані в міста, ані в підприємців, і ніхто не візьметься за реставрацію лише задля відновлення старого вигляду. «У нашій країні поки держава не дає коштів, не буде справжньої європейської реставрації. Це гірка правда, — каже Панчишин. — Тому заради врятування 60-70% старого завжди доведеться йти на компроміс. Якщо говорити про цей будинок як про людину, то він хворий. Мені навіть важко сказати, що там усередині. Відомо лише, що проблеми з основою та фундаментами не дадуть можливості конструктивно використати стіни. Але автентичні підвали теж є цінними — частиною нашого найдавнішого будівельного спадку. Люди знайшли інвестора, який хоче отримати за роботу додаткову площу. От і думають, як це вирішити». За структурою будинок складний. Усі троє власників мали окремі входи, а сходову давно демонтували. Інспекція з благоустрою мала у дворі зовнішні металеві сходи, якими вони й добиралися на другий поверх. «Сходову треба відновити, — акцентує Ігор Панчишин. — За Австрії вона була, але потім, коли за Польщі розділяли приміщення, власник, який облаштовував там ресторан, усе переробив. Потім прийшла інша влада, потім ще інша — усі щось міняли. Нині маємо результат». Скляна надбудова Панчишина не лякає. За його словами, краще вже так, ніж нічого. «Закон говорить, що чіпати не можна, треба відновлювати так, як є, — пояснює Панчишин. — Втім, закон також говорить, що може бути реставрація, ремонт чи пристосування. Будинок — це ж не картина й не скульптура, не Рембрандт і не Пінзель, бо там власне можна лише реставрувати. Будинок — це річ, яка живе й працює». Отже, вважає фахівець, можна йти шляхом не тільки збереження, а й додавання функцій. Утім той же закон передбачає, що вирішується все це науковою радою. І тільки вона, наголошує Панчишин, зможе вирішити, чи можна щось надбудовувати, навіть скляне й навіть якщо цього вимагає життя. «Зуби не можна чіпати, поки вони добрі, бо їх треба пильнувати, — проводить аналогію Ігор Панчишин. —А якщо вже покришилися, то треба склеювати. Але ж не на ПВА. Треба щелепи вставляти, імплантати, щось вигадувати. Світова практика говорить, що можна. Але обґрунтовано. У нашому випадку — тільки після детального обстеження стану конструкцій і визначення тих елементів, які потрібно все ж врятувати».
Тонкий підхід Дивує те, що й досі не названо винних в обвалі. Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус каже, що в першу чергу відповідальність мали нести власники споруди. Їх багато, хто саме, всі? «Є різні думки, — говорить мер. — Є думка, що планування зроблене неправильно. Є думка, що сильне навантаження було з боку інспекції з благоустрою: столи, сейфи. А ще кажуть — старість… Я не маю остаточного висновку. Але краще реставрувати, ніж чекати». За словами мера, працівники департаменту архітектури і містобудування й так затягнули. Адже ще напередодні минулорічного святкування Дня міста він дав доручення подати пропозиції для реставрації. Проте, їх подали тільки кілька тижнів тому. «У перших числах березня прийшов лист, підписаний Галиною Богославець — керівником однієї з фірм, яка представляла трьох власників, — розповідає Віктор Анушкевичус. — Просили провести нараду та вирішити, як бути далі, бо зволікати вже нема куди. 13 березня я провів таку нараду. Запросили земельників, юристів, архітектурне бюро тощо. Питання передбачає тонкий підхід, бо, з одного боку, має бути осучаснення, а з іншого — не можна втрачати пам’ятку». Міський голова вважає, що нарада пройшла конструктивно, адже вони вийшли на проект, який передбачає збереження історичного фасаду. «Зараз в Україні та Європі передбачають зберігання у первісному вигляді лише фасаду, — говорить Анушкевичус. — Якщо потрібно навіть розбирають і збирають з того самого матеріалу. А от у середині будують сучасну споруду. Але зі мною всі погодилися, що більше чотирьох поверхів будувати немає змісту. Тому що тоді ламається лінія». Площу нової-старої споруди Віктор Анушкевичус запропонував поділити так: перший поверх — нинішнім підприємцям-власникам, другий — місту, а третій і четвертий — інвестору. Правда, за умови, що підприємці заплатять певний відсоток за будівництво у фонд соціально-економічного розвитку міста. Як каже міський голова, нині власники попросили час на додаткові обстеження, розрахунки, роздуми. Приблизно за місяць-два буде відповідь. Тоді все знатимемо точно — і план дій, і прізвище наразі невідомого «головного» інвестора, якщо він, звісно, ще погодиться на пропозиції міста. Від редакції: На жаль чи на щастя, але громада не є фаховим «консиліумом» архітекторів. І в цьому випадку вона, якби раптом схотіла, навіть не може скинутися грошима на повноцінну реставрацію, бо пам’ятка має власників. Хоча міський реставраційний фонд створити може. А, крім того, кожен представник громади має право на власну думку. От, давайте про це й поговоримо. Тетяна Соболик |
