Вівторок, 28.05.2024, 14:56:44

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2018 » Липень » 12 » Знатні особи в житті Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст
20:30:41
Знатні особи в житті Станиславова на зламі ХІХ і ХХ ст

Мабуть, кожен іванофранківець знає, що наше місто довший час було власністю магнатів Потоцьких. Однак і на зламі ХІХ і ХХ ст. у Станиславові теж перебували чи проживали знатні особи, які залишили свій слід в історії міста. Пригоди деяких із них ставали справжніми легендами у нашому краї. Більшість таких осіб добре відома, однак були й аристократи, мало знані поціновувачам нашої минувшини. Спробуймо довідатися про них більше.

Чиновники з блакитною кров’ю
В останніх роках ХІХ ст. комісаром станиславівського староства був граф Зиґмунт Лясоцький (1867—1948). Він народився у Бельгії, його батько Броніслав був бельгійським графом. Пізніше родина переїхала до Кракова. Після вивчення права в університеті Зиґмунт Лясоцький працював на різноманітних адміністративних посадах, а у 1892 р. він офіційно підтвердив свій графський титул на території Австро-Угорщини. В кінці 90-х рр. ХІХ ст. у родини виникли суттєві матеріальні труднощі, і після смерті батька Зиґмунт мусив ще довго сплачувати його борги.

Продавши два маєтки, що залишилися від батька, Лясоцький повернувся до адміністративної роботи. В 1898 р. він працює в намісництві у Львові, а потім його переводять до Станиславова. Тут він здобув собі репутацію справжнього дипломата –майстерно вів переговори й залагоджував конфлікти. В 1900 р. преса повідомила, що Лясоцький провів зустріч з робітниками з нагоди свята першого травня. На зустрічі присутні обговорили проблеми відносин робітників та їхніх працедавців, і завдяки дипломатичним умінням Лясоцького вдалося уникнути масштабного страйку. В серпні 1900 р. Зиґмунта Лясоцького перевели до Відня, де він зайняв посаду в міністерстві внутрішніх справ.
Преса повідомляє про ще одного знатного високопосадовця – барона Германа Геммінґена, який був комендантом місцевої дивізії кавалеристів. У вересні 1909 р. з бароном стався нещасний випадок. Його дивізія була на маневрах разом з 13 полком уланів, і кілька уланів під час швидкої їзди наїхали на барона і збили його коня з ніг. Геммінґен упав і зазнав серйозних травм, зокрема при падінні отримав рану на боці від власної шаблі.
Барон-автомобіліст
Певний час у Станиславові проживав барон Кароль Ріпп, який прославився своєю надзвичайною любов’ю до автомобілів. У листопаді 1901 р. його призначили ротмістром у 14 полк драгунів у Станиславові. Саме барон Ріпп став винуватцем однієї з перших автомобільних аварій в історії нашого міста. В квітні 1911 р. Ріпп наїхав автомобілем на п’ятирічну дівчинку – Бліму Айцнер. Дитина отримала травму голови, а викликані лікарі підозрювали ще й струс мозку. Випадок трапився близько шостої години вечора на вулиці Сапєжинській (тепер вул. Незалежності). Обурені батьки подали на барона в суд, а преса зауважила, що він справді надто швидко їздив своїм автомобілем.
До речі, це була не єдина аварія, винуватцем якої був барон-автомобіліст. У листопаді 1912 р. у Львові Ріпп наїхав автомобілем на 54-річну Юзефу Медвейову, вдову лікаря. Важко поранену жінку барон відвіз до шпиталю, де виявили, що в неї зламане плече і наявні інші дрібніші травми. «Австрійська автомобільна газета» повідомляє, що в барона Ріппа був спортивний автомобіль марки «Fiat 16/18 НР». В ті часи автомобілі «Fiat» вважалися дуже престижними, преса зафіксувала, що в такому їздив сам ерцгерцог Людвиґ Сальватор, родич цісаря.
На своїй посаді в Станиславові барон Ріпп перебував до червня 1911 р., а потім його перевели до Львова, де, крім уже згаданої аварії, він став героєм ще й гучного судового процесу. У Львові барон одразу ж здобув репутацію галантного і щедрого кавалера, який не шкодував грошей для своїх коханок. Протягом двох років він проживав разом з такою собі Марією Устьоґовою, яка всюди видавала себе за баронесу Ріпп. У 1914 р. барон покинув Львів і порвав стосунки зі своєю пасією. А вона й далі називала себе баронесою і робила покупки на великі суми й записувала їх у борг колишньому коханцеві. Коли барон Ріпп, який у той час перебував у Будапешті, довідався про борги, він категорично заперечив, що ця жінка була його дружиною, і відмовився сплачувати за неї ті суми. Як зауважив барон, він залишив колишній пасії віллу з повним облаштуванням, але не визнавав себе зобов’язаним надалі оплачувати її покупки. Ця гучна справа викликала значну зацікавленість також у Станиславові, адже у місті ще добре пам’ятали ексцентричного барона.
Аристократ чи шахрай?
У грудні 1891 р. етапом з Тернополя до магістрату Станиславова доставили 42-річного чоловіка, який далі вирушав до села Підпечар, де мав замешкати. Він раніше не виказував ознак душевної хвороби, а прибувши до Станиславова, почав стверджувати, що він є братом місцевого графа Казимира Мьончинського, який помер десять років тому в клініці для божевільних. Він також мав намір домагатися своїх прав на успадкування майна.
Згідно з поліційними документами, він справді мав прізвище Мьончинський, а коли поліція доставила його до Підпечар, відвідав місцевого війта і почав йому розповідати, що він є померлим (!) графом Казимиром Мьончинським. Коли його привели до будинку Мьончинських у Підпечарах, він у ньому чудово орієнтувався, так якби й справді жив там довший час. Мьончинський розповідав, що його сестра, графиня Дідушицька, в 1865 р. взяла його під опіку, а потім примусово замкнула в божевільні. Чому його оголосили мертвим, він не міг пояснити.
Поліція розслідувала цю справу дуже детально, навіть опитала селян щодо того, як виглядав і поводив себе справжній граф Мьончинський. З’ясувалося, що в нього було світле волосся, тоді як удаваний граф був брюнетом. Свідки запевняли також, що граф дійсно помер, а перед смертю виявляв явні ознаки божевілля. Наприклад, замість рукавичок одягав на руки білі шкарпетки, а на фрак – солдатський мундир і в такому вигляді ходив у гості до сусідів в околиці. З ним траплялися напади шаленства, під час яких він палив у селян з пістолета. Поліційна влада прийняла рішення перевірити, чи удаваний Мьончинський був сповна розуму, а якщо так, він мусив постати перед судом як шахрай, що претендував на спадок, який йому не належав.
Потоцький перед судом
У грудні 1903 р. станиславівська поліція арештувала графа Генрика Едмунда Потоцького, за яким поліція у Відні висилала пошукові листи. Графа звинувачували в численних шахрайствах та фінансових аферах. Він народився в 1867 р. у Відні, а в 1891 р. вступив у володіння кількома маєтками на Станиславівщині та Буковині, вартість яких разом складала майже 480 тис. корон. З самого початку граф займався ризикованими торговими операціями й сумнівними оборудками, що врешті-решт завершилося повним фінансовим крахом. У 1895 р. станиславівський окружний суд оголосив про продаж з аукціону маєтків графа і розпочав проти нього карне провадження. Незважаючи на величезну суму боргів, що сягали майже півтора мільйона корон, справу вдалося зам’яти, і графа випустили на свободу.
Але в 1900 р. авантюрний аристократ знову взявся за старе. Він замешкав в одному з найдорожчих готелів у Гамбурзі і завинив 300 німецьких марок. Виїжджаючи, він дав господареві готелю вексель на цю суму з підробленим підписом свого брата, Освальда Потоцького. Поліція відкрила проти нього карне провадження, а він утік до Відня, пізніше опинився в Станиславові, де й був затриманий. Звинувачений сам визнавав, що причиною його фінансового краху було легковажне ставлення до ведення господарства і марно-тратний спосіб життя. Тоді з маєтків Потоцького не залишилось ні шеляга, лише борги, і він був повністю полишений на ласку родичів. Вони намагалися вислати його до Америки, але авантюрний граф в останній момент утік з пароплава на зупинці в Антверпені. Протягом шести місяців він перебував у клініці для душевнохворих у Кракові, але згодом його визнали здоровим, і він залишив цей лікувальний заклад.
Преса зауважувала, що навіть у залі суду оскаржуваний виглядав елегантно, говорив упевнено і з гордістю розповідав про своє високе походження. Його матір була уродженою графинею Яблоновською, а брат, Освальд Потоцький, надіслав листа, якого зачитали в залі суду. В ньому говорилося, що Генрик Едмунд зовсім не був божевільним чи шахраєм, лише легковажним. Брат оскаржуваного стверджував, що вже сплатив за нього боргів майже 20 тисяч корон і сплатив би ще більше, якби раніше про них знав. Врешті-решт авантюрного графа знову взяли на поруки родичі, а преса опублікувала попередження про повну заборону вести з ним будь-які фінансові операції.
Ексцентричний граф
Однією з найвідоміших особистостей краю був Войцех Дідушицький (1848—1909) – політичний діяч, письменник, публіцист, який прославився не лише своєю широкою ерудицією, а й ексцентричною поведінкою. Він проживав у Єзуполі, але й у Станиславові мав нерухомість. Зокрема йому належали будинки за сучасною адресою вул. Шевченка, 22 і 24. Певний час він володів також особняком на вул. Ґолуховського (вул. Чорновола, 33). Його спорудили на замовлення графа протягом 1895—1896 рр. Худа і дуже висока постать графа – він мав майже 1,90 м зросту –нерідко з’являлася на вулицях Станиславова.
Розповідають, що одного разу до пана Дідушицького звернувся такий собі Льовенштайн – адвокат, який недавно набув шляхетського титулу. Він не знав, який герб йому обрати і попросив Дідушицького щось порадити. Граф ненадовго замислився і відповів: «Оберіть герб «Пердильйон». Зрозуміло, що такого герба існувати не могло, а ця назва звучала вульгарно і образливо, тож пан Льовенштайн надовго перервав будь-які стосунки з Дідушицьким. Хоч насправді порада графа базувалася всього лише на грі слів. Німецькою прізвище «Льовенштайн» перекладається як «лев’ячий камінь», а Дідушицький лише порадив перекласти його французькою мовою: pierredelion.
Кілька разів Войцеха Дідушицького обирали послом до Державної ради у Відні, і коли його питали про роботу парламенту, він відповідав так: «В нашому парламенті послам голова взагалі не потрібна, адже на засіданнях і так весь час спиш. Коли я приходжу, то свою голову віддаю до гардеробу разом з капелюхом».
Однак у житті цієї веселої людини траплялися й прикрі кримінальні несподіванки. В ніч на 16 березня 1898 р. до його маєтку в Єзуполі проникли злодії, зламали сейф і викрали ощадну книжку на суму 8 тис. злотих ринських і 400 злотих готівкою. Поліція запідозрила чотирьох відомих зломщиків, які тієї ночі поверталися з Єзуполя фіакром, найнятим у Станиславові. Однак схопити й заарештувати вдалося лише одного учасника нічної «екскурсії», іншим трьом вдалося втекти.
Як бачимо, високе походження зовсім не звільняє людину від недоліків та слабкостей, а «блакитна кров» не є гарантією безпроблемного життя. І лише почуття гумору допомагало шляхетним особам змиритися з цим сумним фактом.


Олена БУЧИК


Переглядів: 301 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024