Розпочались роботи з будівництва постаменту під пам’ятник Андрею Шептицькому на однойменні площі в м. Івано-Франківську.
Відповідно до проектної документації на місці клумби буде споруджено постамент під пам’ятник.
Роботи веде підрядна організація – ТзОВ «Житлобуд-І». Спорудження постаменту намічено завершити в липні місяці поточного року, повідомляє прес-служба міськвиконкому.
Зазначимо, що автором пам’ятника, який  встановлять на площі ім. Андрея Шептицького в центрі Івано-Франківська, є львівський скульптор Степан Федорин.
Кошти на встановлення памятника вже закладено в міському бюджеті в розмірі 611 тисяч гривень, ще 88 тисяч гривень виділять з депутатського фонду.
Планується, що 700 тисяч піде на саму скульптуру, а 300 тисяч – на благоустрій території, де постане пам’ятник.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 228/2015

Про заходи з відзначення діяльності Українських Січових Стрільців та 100-річчя їх перемоги на горі Маківка

З метою вшанування мужності та героїзму борців за незалежність України, ураховуючи вагому роль формувань Українських Січових Стрільців у відродженні національних військових традицій, їх активну участь в Українській революції 1917 - 1921 років та становленні української державності на початку XX століття, відновлення національної пам'яті, поширення об'єктивної інформації про діяльність національних військових формувань, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, військово-патріотичн ... Читати далі »

Наприкінці ХІХ століття у Станиславові та Княгиніні-Колонії мешкали близько 1000 німців. Власної школи громада не мала, діти ходили до польських. Там вони потроху забували рідну мову та окатоличувались (більшість німців були євангелістами). Тож молодий проповідник Теодор Цьоклер, який у 1892 році прибув до міста, вирішив заснувати німецьку школу.
Громада зустріла задум без ентузіазму. «Як на моїй долоні не може вирости волосся, так і в Станиславові ніколи не буде євангелістської школи», – казав старий парафіянин. Втім Цьоклер не відступився, згуртував однодумців і у 1898 приватна чотирикласна школа запрацювала. Спершу вона не мала власного приміщення і містилась у кількох кімнатах сиротинцю «Вифлеєм» (будинок стояв на Незалежності, знесений у 2010 році).
Завдяки високій якості викладання до закладу стали віддавати своїх дітей поляки та євреї. ... Читати далі »

22 квітня 2015 р. в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулося засідання вченої ради, на якому розглядалися такі питання:
1.    Звіт про роботу археологічного відділу за 2014 р.
Доповідач Т. Ткачук
2.    Про виконання плану наукової роботи за І квартал 2015 р. науковцями Національного заповідника «Давній Галич».
Доповідач С. Побуцький
3.    Звіт про наукову роботу за 2014 р. завідувача Музею караїмської історії та культури С. Кукули.
Доповідач С. Кукула
4.    Про затвердження до друку збірника матеріалів Міжнародної наукової конференції «Авраамічні релігії: проблеми свободи совісті та віросповідання в контексті міжрелігійних чинників у сфері суспільного буття в Україні та світі».
Доповідач В. Дідух
5.    Про внесен ... Читати далі »

На Прикарпатті перебувають представники громадської організації Австрії "Чорний хрест", яка опікується відновленням та впорядкуванням військових поховань на місцях боїв у час Першої світової війни у різних державах світу, в тому числі в Україні.
20 квітня керівник організації Отто Яус, генеральний секретар  організації “Чорного хреста” полковник Александр Бартоу, юрисконсульт організації Ганс Казер та помічник консула Австрії в Україні Галина Велідова у рамках міжнародної програми відвідали Снятинщину.
Спочатку закордонна делегація  разом із керівником апарату Снятинської райдержадміністрації Ігорем Корольком відвідала село Тулуків. Перша зустріч відбулася у школі, яка разом із громадою прилучилася до відновлення на території села трьох австрійських поховань періоду Першої світової війни, сторіччя якої виповнилося минулого року.
Австрі ... Читати далі »

Громадська організація «Поступовий гурт франківців» та історико-краєзнавче об’єднання «Моє місто» зорганізували в Івано-Франківську круглий стіл на тему «Історико-архітектурний спадок Івано-Франківська: сучасний стан та стратегічне збереження». Організатори запросили до участі в засіданні круглого столу відомих краєзнавців, архітекторів, істориків, громадських активістів і журналістів. Двогодинна дискусія завершилася прийняттям резолюції, де виписано чіткі пропозиції і вимоги до влади та громадськості.

А месиджі багатьох авторитетних доповідачів були такими: нам треба провести «інвентаризацію» проблем і змінювати ментальність. Бо навіть в умовах бідності ми не маємо жодного права бездумно розтрачувати свій спадо ... Читати далі »

З давніх-давен гуцули у вівцю зодягалися, вівцею вкривалися, вівцею харчувалися і були довгожителями. Ставлячи у великодній кошик печеного баранчика — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого – люди вірили, що він гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.
У селі Космач на Гуцульщині вже другий рік діє єдиний в Україні музей вівчарства. За задумом світлої пам’яті Романа Бойчука, господаря садиби «Космацька писанка», це не лише музей побуту та традицій з експозицією під відкритим небом, але й аптека з помічними продуктами вівчарства.

Живим експонатом музею є вівці. Саме вони дали назву новому нетрадиційному методу лікування – овітерапія. У живій експозиції – 15 вівцематок, один баран-плідник, ... Читати далі »

«Це село проти ночі не згадують», – жартують жителі Чортівця на Городенківщині, хоча самі вже звикли до дивної старосвітської назви, відомої ще з XV ст. І навіть боронили її перед новоспеченою в 70-х рр. радянською назвою Назаренкове – на честь героя Радянського Союзу Петра Назаренка. Рідний Чортовець за совєтське Назаренкове їм миліший. При двох в’їздах у просторе село височіють на пагорбах дві церкви, ніби охороняють поселення – «мурована» Пресвятої Трійці (1790) і дерев’яна Святого Миколая (1906). Саме довкола них на Великдень ведуть сербен - унікальний обрядовий танець, якого нема ніде в Україні.
Дослідники стверджують, що в прачаси на території сучасного Чортівця, який оточений давніми курганами та карстовими печерами, були язичницькі капища. Село лежало на перехресті торгових шляхів із Буковини, Гуцульщини, Закарпаття н ... Читати далі »

Продовжуємо публікувати вперше перекладені українською спогади польського публіциста й журналіста Тадеуша Ольшанського про його рідний Станиславів (із книги "Креси Кресів", 2008).
Із вузькою вулицею Кошаровою в моїй пам’яті пов’язується смерть. Жорстоко закатовані совітами молоді люди, призовники. Приголомшливий вигляд убитих, замучених. Це було спекотне літо 1941 року. Картина, яку я запам’ятав на все життя і яка часто до мене поверталася.
Кошаровою (тепер вул. О.Гончара - ред.) я ходив до школи й зі школи додому за польських і радянських часів, коли ми проживали на вулиці Камінського (тепер вул. І.Франка - ред.). Це була вузька вуличка, що з’єднувала Третього травня (тепер вул. М.Грушевського - ред.) з Камінського. Вулиця вела вздовж казарм 48-го полку піхоти й власне тому так називалася. З другого боку, за дротяною сіткою був сад і горо ... Читати далі »

У літературному музеї Прикарпатті відкрито виставку «Співець Стрілецької слави» - до 120 річчя від дня народження Юрія Шкрумеляка, українського письменника, Січового стрільця.
Наша адреса:
м. Івано-Франківськ
вул. Богдана Лепкого, 27
т. 2-50-47

Перша письмова згадка про цей населений пункт датується 1448 роком, коли власником Кутів був якийсь Михайло з Войнилова. Є кілька версій щодо походження назви цього поселення. Одна з них виводить її від географічного розташування — у куті між річкою Черемошем і горами Карпатами, які тут беруть свій початок. Краєзнавець В. Близнюк вважає, що ця назва походить від прізвиська Кута, що, своєю чергою, походить від слова «кутати», тобто доглядати, дбати, оберігати. Дослідники Д. Шпак та В. Кобилюх походження назви шукають у санскритській мові, в якій «ку» означає земля, край, держава, країна, а «Куті» — болотиста місцевість, зігнутий викрут, панорама.

Само собою зрозуміло, що поселення виникло значно раніше, ніж це зафіксув ... Читати далі »

Зміна влади, соціально-економічного устрою, війни ламають долі людей. Галичанам ХХ століття принесло багато змін: Австро-Угорщина після Першої світової війни змінилася Другою Річчю Посполитою, ЗУНР зазнала поразки,  прийшли «перші совіти», німецько-фашистські загарбники в часи Другої світової, знову «совіти», і тільки в 90-х роках ХХ ст. Україна здобула незалежність. А початок ІІІ тисячоліття ознаменувався кривавою агресією з боку Росії… Жодне покоління не уникло війни; про долі простих людей можна писати книжки, найчастіше – трагічного змісту.
«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» в рамках проекту «Нереабілітована пам’ять» розповідає про долі прикарпатців, які були засуджені радянською владою і досі не реабілітовані. Таких справ – 6785, більша їх частина стосує ... Читати далі »

Галичину відносно пізно приєднали до СРСР, тому багато церков у нас вціліли. Але один храм у Івано-Франківську совіти таки підірвали.

Теологічні особливості станиславівських німців
Після прокладання колії через Станиславів у 1866 році в місті відкрили залізничні майстерні. Там працювало багато німців. Більшість були не тутешні – переважно вихідці з північних районів Німеччини, серед них домінували протестанти.
Протестантизм – один із найпоширеніших напрямів у християнстві, який відокремився від католицизму у XVI столітті. Термін виник завдяки «Шпаєрській протестації» 1529 року, коли 14 німецьких міст і шість князів висловили протест проти переслідування прихильників Мартина Лютера. Серед протестантів домінують лютерани (аугсбурзь ... Читати далі »

«Прикарпатський бальзам» є справжньою алкогольною візитівкою Івано-Франківська. Його дарують заїжджим начальникам, наполегливо рекомендують туристам, його з задоволенням вживають і корінні мешканці. До складу бальзаму входять 17 трав, соки, мед. Технологія зберігається у суворій таємниці. Бальзам випускають на франківському спиртзаводі вже 35 років. Тоді він мав іншу етикетку та форму пляшки.
Цікаво, що дизайнером обидва рази була одна людина – Михайло Зінько. Його син, теж Михайло, власник стильного франківського ресторану ­«Антикварня Шпіндель» розповів, як це було.
«У 1980 році розробили рецептуру бальзаму, тож треба було придумати етикетку та пляшку. На той час батько працював дизайнером або на радіозаводі, або на «Позитроні» – точно не знаю, бо його постійно переманювали то одні, то інші, й він по три рази прац ... Читати далі »

Весняними піснями й іграми наші далекі пращури задобрювали сили природи та душі померлих предків. Давні обряди залишили донині слід у деяких великодніх звичаях.
Святкування Великодня в галицьких родинах годі собі уявити без традиційних писанок, крашанок і паски. Але відчуття свята було би неповним, якби не ще один прадавній звичай – цілою громадою водити танкИ та співати гаївки на церковному подвір'ї. Великодні пісні не мають очевидного християнського змісту, але вже сотні років саме гаївки (подібно до колядок у часі Різдвяних свят) є неодмінним атрибутом Великодня.
Етномузиколог Олександра Турянська, яка вже багато років професійно займається записом і збереженням фольклорної спадщини, розповідає, що історія гаївок сягає далеких дохристиянських часів. Цей давній пласт фольклору належить до календарно-обрядових пісень весняно-літнього циклу, пов’язаних із х ... Читати далі »

 У 2010 році професор Прикарпатського університету Геннадій Сіренко написав листа тодішньому міністру освіти Дмитру Табачнику. «Як аристократ, шляхтич, викликаю Вас на дуель за споконвічним українським «звичаєвим правом». Дуель, звісно, не відбулась, але стаття не про дуелі, вона – про аристократів із станиславівською пропискою та їхні будинки.

Не кожен шляхтич є аристократом
Не хочу образити шановного професора, але до аристократії він точно не належить. Хіба до аристократів духу.
У давній Польщі шляхтичів не бракувало. Та в основному нащадки гордих лицарів давно прогуляли свої маєтки і жили дуже скромно. Британський історик Норман Дейвіс пише, що «всі землевласники належали до шляхти, проте не конче всі шляхтичі були ... Читати далі »

Стіл зі зрубу, хвоя замість скатертини, на столі паски, а на плечах зброя. Кожному в цю мить, напевно, хочеться додому, але там уже влада «визволителів». Назад вертатися не можна, попереду лиш війна. Але нині Великдень – час віри у краще.
«Із фронту, що присувався до Дністра під Станиславів, чути тяжку гарматну канонаду. Ситуація скрізь напружена. Щодня вичікуємо новин… Серед таких обставин наближаються Великод­ні Свята», – це уривок зі спогадів повстанця Подоляка про те, як сотня Різуна святкувала Великдень. Місце дії – Чорний ліс, рік – 1944.
У Великодню суботу, 15 квітня, табір кипить як у вулику, пише Подоляк. Одні чистять зброю і порядкують колиби, другі рубають чатиння, щоб ним прикрасити колиби, інші будують каплицю, в якій завтра відправлятиметься польова Служба Божа. Найбільше з усіх звиваються куховарки. ... Читати далі »

Карпатські дороги неможливо уявити без мостів. Дерев’яні, кам’яні, металеві, залізобетонні і навіть один вантовий… Вони допомагають долати природні перешкоди. Декотрі є справжніми витворами мистецтва і внесені до переліку архітектурних пам’яток. Найміцніші споруди слугують людям вже понад сто років. Про цих невтомних трудівників піде мова у нашому матеріалі.
Мости почали зводити в сиву давнину. Однак масово вони постали на дорогах краю у ХІХ столітті. На той час Галичина входила до складу Габсбурзької монархії, пізніше – Австро-Угорщини. На австрійських топографічних картах 1824 року, зокрема, позначені великі мостові переходи через Бистриці по обидва боки Станиславова (сучасний Івано-Франківськ), через Лімницю коло Калуша… Підкорилася мостобудівникам і найпотужніша водна артерія краю – ріка Дністер біля Галича.

... Читати далі »

В Україні тема вибору актуальна завжди. В Станиславові кінця дев’ятнадцятого й початку двадцятого століття теж вирували політичні пристрасті. Наскільки ж змінилося політичне життя за сто років, чому навчилися кандидати й виборці, а які помилки продовжують повторювати?

Кого обирали  в Станиславові
Центральне місце в політичному житті Станиславова початку минулого століття займали вибори депутатів до Галицького сейму та австрійського парламенту. Галицький сейм засідав у Львові й на початку ХХ ст. складався зі 161 посла (так тоді називали депутатів). Деякі посли отримували мандати на підставі свого високого рангу (наприклад, єпископи), інших обирали раз на шість років за так званою куріальною системою, коли різні соціальні верстви населення мали різну ... Читати далі »

Один із районів Івано-Франківська, той, що за залізничним переїздом по Вовчинецькій, відомий як Гірка. Назва дещо дивна, адже місцевість там рівна, ніяких підвищень ніби нема.
Та є щонайменше дві версії виникнення цього топоніму. Деякі краєзнавці вважають, що причиною став саме залізничний переїзд. Він зроблений у вигляді тунелю, прокладеного під коліями. Пішоходу спочатку треба було спуститись, а потім іти догори. Ніби звідси й назва.
Іншу історію розповів художник Ігор Роп’яник, а йому її повідали батьки. Транспортну розв’язку біля вокзалу збудували ще за Австрії. Коли копали тунель, землю висипали великим горбом на розі вулиць Вовчинецької та Деповської. І та купа була там доволі довго. Тож старші люди вважали, що від цієї гірки насипного ґрунту отримав назву район.
Як бачимо, обидві версії пов’язані із залізничним переїздом, та виглядають цілком ... Читати далі »

7 квітня на фасаді будинку, що на Драгоманова,3 в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку відомому краєзнавцю Мирону Мицану.
Відкриття дошки відбулося в рамках програми “Івано-Франківськ – місто героїв”, інформують у міській раді.
Мицан є автором низки цікавих і актуальних публікацій, зокрема книжки «Станіславівські вежі». Лауреат міської премії імені Івана Франка  2008 року. Відомий краєзнавець, екскурсовод активно працював у розбудові туристичної галузі Прикарпаття.
“Батько завжди був стрункий, підтягнутий, завжди був з піднятою головою, не опускав її ніколи. Завжди був з гумором – з інших, обставин, життя і самого себе. Колись я по різному до цього ставилася. А зараз теж це переймаю, і живу, так як він”, – зізналася під час відкриття донька Мицана – Марія Мицан.
Мирон Мицан відзначений відз ... Читати далі »

Цю поштівку в 1904 році випустив станиславівський видавець Клямпфнер. На ній – середня частина вулиці Словацького, теперішня Тарнавського. На передньому плані будинок № 16, який 100 років тому мав цілих два номери – 14 і 16. Чому?
Наприкінці ХІХ століття тут мав значну земельну ділянку м’ясоторговець Станіслав Стафінський. То був серйозний бізнесмен, вигодовував свиней, м’ясо експортував у різні країни, зокрема до Англії. Мешкав він в одноповерховому будинку із колонами, нині це Василіянок, 14 (цей дім зберігся).
У 1902 році Стафінський звів першу віллу на Словацького, а роком пізніше ліворуч добудував другу. Вілли мали окремі номери, але були зблоковані торцями та об’єднані стилістичним вирішенням. Власниками вважалися сам Стафінський та його дружина Марія.
Архітектори кажуть, що це садибний стиль стилізаторського модерну. Весь будинок ... Читати далі »

17 листопада 1943 року стало чорною сторінкою в історії Станиславова. Тоді під стінами синагоги німці розстріляли 27 українських пат­ріотів. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в міському театрі, де давали оперету «Шаріка».
Один угорський офіцер фотографував екзекуцію. До наших часів збереглися кілька тих страшних фото. Колись вони належали франківському колекціонеру Роману Білану й саме він звернув увагу на одне доволі дивне фото…
Бачимо розстрільну команду, яка щойно зробила свою справу та залишає місце розстрілу. Усі вони з непокритими головами, сталеві шоломи тримають у руках. Це – порушення форми одягу, яке не властиве педантичним німецьким воякам. Та й на попередніх фото солдати зображені у шоломах. Їхні обличчя опущені. До того ж вони якось залегко одягнені для листопада.
Хто були ці люди? Є інформація, що страту ... Читати далі »

Радянський експеримент з впровадження колективного сільського господарства на Гуцульщині зазнав невдачі досить швидко. Як не намагалися підкорити гірську природу комуністичні агрономи, буряк і злаки у високогір’ї рости відмовлялися. А гуцули так і не змогли прийняти колгоспний метод господарки.
У Микуличині, одному з найбільших сіл українських Карпат, історія якого налічує вже зо сім століть, завжди мешкали заможні господарі, які займалися лісорозробками, народними ремеслами, полонинським господарством. На давньому гербі села, на урядових печатках ще австро-угорського періоду був зображений кінь, навантажений бербеницями (дерев’яними бочівками з бринзою – авт.). За офіційною статистикою, в 1934 році в Микуличині налічувалось 220 коней, 991 голів великої рогатої худоби, 1209 овець.
З часом минулися в Микуличині польські порядки, кривавим смерчем пройшла ві ... Читати далі »

У квітні в рамках програми «Івано-Франківськ — місто Героїв» заплановано відкриття чотирьох анотаційних дощок. Таким чином, вшанувати хочуть краєзнавця Мирона Мицана, композитора Богдана Юрківа, одного з основоположників кінематографу в Галичині Юліана Дороша та заступника голови Івано-Франківської обласної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Володимира Любінця.
Анотаційну дошку громадському діячеві, краєзнавцеві Мирону Мицану відкриють у вівторок, 7 квітня, — на фасаді будинку, де він проживав (вул. Драгоманова, 3), повідомляють “Вікна”.
Через тиждень, 14 квітня, на вул. Шевченка, 1 — Богдану Юрківу, композитору, заслуженому працівникові культури.
У п’ятницю, 17 квітня, вшанують пам’ять Юліана Дороша, пластуна, ОЗО, одного з основоположників кінематографу в Галичині. Анотаційну ... Читати далі »

В Івано-Франківську в обласній науковій бібліотеці імені Франка історик Ігор Дейчакіський презентував  детективну , книгу "Льолько - легендарний бойовик УВО".
Це історія про станиславівського хлопця Миколу Ясінського, який разом з однодумцями у 1920-их боровся за Україну проти польської влади радикальними методами. А саме, грабував польські банки та навіть здійснив замах на президента Польщі.  
За словами Ігоря Дейчаківського, коли він взяв до рук справу проти Миколи Ясінського і прочитав, що польська влада визнала його впертим завзятим та таким, що має вплив на маси та швидкий розум.
" Коли я прочитав ці рядки, зрозумів, що маю написати про нього. Адже зазвичай влада критикувала, писали завжди негативно, а тут ворог визнав такі речі. Він, до слова, був унікальним чоловіком і я дивуюся, що про нього досі не написали багатотомник чи чому не зн ... Читати далі »

19 квітня в Музеї етнографії Національного заповідника «Давній Галич» відбудеться Свято Писанки
Давній Галич завжди відроджував та зберігав українські народні обряди. І вже традиційними у час Великодня стали мистецькі етнографічні свята в Музеї етнографії, які дозволяють відчути справжню атмосферу давніх народних звичаїв. Не є виключенням і 2015 рік. 
19 квітня Музей прийматиме учасників районного свята «Галицькі великодні фестини», в рамках ІV-го етнографічного фестивалю «Галицька брама». 
Великдень – одне з найбільших християнських свят, яке пов’язане з феноменом українського народного мистецтва та поширене на всій території нашої держави. Воно включає в себе писанкарство, народну вишивку, ткацтво, мистецтво виготовлення паски, які тісно переплелися в побуті українців.    
«Галицьк ... Читати далі »

27 березня 2015 р. в м. Галичі було проведено учительсько-учнівську науково-краєзнавчу конференцію «Андрей Шептицький: право на безсмертя». Її організаторами виступили відділ освіти Галицької РДА та районний методичний кабінет. Захід проведено за сприяння Національного заповідника «Давній Галич». У роботі конференції прийняли участь представники органів державної влади та місцевого самоврядування, науковці та педагоги.
Від державних органів влади присутніх привітали голова Галицької районної ради Петро Стрембіцький та заступник голови Галицької РДА з гуманітарних питань Микола Попович. Від духовенства – декан Галицький УГКЦ о. Ігор Броновський.
Робота конференції передбачала працю на пленарному та секційному засіданнях. На пленарному засіданні було заслухано виступи: «Андрей Шептицький та Ярослав Пастернак: історія великого побратимства& ... Читати далі »

Михайло Вітушинський ще з 2010 року намагається відшукати всі можливі відомості про маминих братів — учасників визвольної боротьби. Розказує, що 2000 року прийшов до івано-Франківського обласного управління СБУ, щоб знайти інформацію про свою родину. Спитали його документи. Ага, громадянин Польщі... Ну то звертайтеся в Польщі до свого уряду, аби він зробив запит до нас, відповіли. 
"Я зрозумів, що з огляду на польський антиукраїнський дух на той час є теми, котрі краще не чіпати. І почав шукати сам. Перед тим, як зайнятися пошуком тут, удома, я ознайомився з тим, як то робиться в Польщі. А в Польщі вже давно відкрили архіви, бо маса лідерів «Солідарності» подавали в суд за наклепи на себе і судилися за правду. А наклепи, як нині вже доведено, робили правоохоронні органи. Пізніше в обласному архіві пан, колишній полковник органів, скаже авторитетно: &l ... Читати далі »

Рівно сто років тому – у березні 1915-го – російські війська вдруге зайняли Станиславів. Разом з солдатами до міста прибув кореспондент газети «Русское слово» Олександр Панкратов. Він уважно дивився навкруги і все ретельно занотовував. Що ж побачив репортер?

Влада міняється, «Жорж» залишається
«Я сиджу у станиславівському ресторані «Жорж» і спілкуюсь з буфетником, – пише Панкратов. (Нагадаємо, що «Жоржем» за російської окупації називали ресторан у теперішньому готелі «Дністер»). – Ресторан ще не прийняв російського вигляду. Не зняли з полиць пляшок з вином і горілкою, не прибрали діжечку з пивом. Горілка і пиво на столах.
– Дозволено? – питаю.
&nd ... Читати далі »

У вівторок, 25 березня, у департаменті архітектури й містобудування Івано-Франківського міськвиконкому власники будинку Гриневичів (Василіянок, 52) зустрілися з головним архітектором міста Володимиром Гайдаром. Навіщо? Замість давнього й нині ледь живого дому планують звести сучасну п’ятиповерхівку з мансардою.
У цьому будинку колись був «Музей родини Гриневичів». Дім побудований ще до «мармулядової пожежі». Частина кам’яниці належала учасниці жіночого руху в Україні в довоєнні роки Катерині Гриневич, яка віддала своє майно організації «Союз українок».
Нині та садиба має двох власників. 12 % будинку та дві земельні ділянки у вісім соток належить «союзянкам», а 88 % і три сотки землі – у приватній власності. Споруда перекошена, руйнується. «Союзянки» не проти віддати свою частину забудовнику з умо ... Читати далі »

Колись наше місто мало свою чудотворну ікону. І колись воно її втратило. Після війни знаменитий образ Діви Марії Ласкавої з вір­менського костелу вивезли до Польщі, де він перебуває донині. Ікону нам вже ніхто не поверне, та й чудес на чужині вона чомусь не творить.
Та є у цій сумній історії оптимістичне продовження. Вже у наші дні молодий франківський священик Володимир Вінтонів, будучи на конференції в Польші, довідався про станиславівську ікону. Зацікавився, вивчив її історію та загорівся цікавою ідеєю. За його ініціативи відомий реставратор Валерій Твердохліб виконав точну копію образу. Навесні 2009-го до Гданська вирушила ціла делегація з метою освячення копії. Три дні дві ікони були приставлені одна доодної, і весь цей час у храмі Петра і Павла відбувались богослужіння за греко-католицьким і латинським обрядами.
Потім було урочисте внесення копії чудотворної ікон ... Читати далі »

Солодовий цех Станиславівської пивоварні, який розвалюється на очах, може отримати шанс на друге життя. Всупереч поширеній серед франківчан думці, що власник пивоварні чекає, поки цех завалиться, Костянтин Бородайко вирішив облаштувати там міні-броварню з рестораном і замовив проект реставрації споруди.
Станиславівська броварня – це комплекс із двох цехів, солодового і варного, розташованих на вулиці Новгородській №28 та №49. Їх спорудження датується 1767 роком. Комплекс було занесено до Державного реєстру пам’яток архітектури національного значення у 1979 році. За часів незалежності завод збанкрутував. У 2003 році з ініціативи тодішньої міської влади Івано-Франківська (мера Зіновія Шкутяка) пам'ятку було виставлено на приватизаційний аукціон. За 100 691 гривню її придбав підприємець, який працював у сфері інтересів будівельної компанії "Гаразд Україна" ... Читати далі »

У Музеї мистецтв Прикарпаття під спів муніципального камерного хору "Галицькі передзвони" відкрили виставку плащаниць та інших сакральних творів.
До експозиції увійшли витвори з колекції Архікатедрального собору Воскресіння Христового УГКЦ, музею мистецтв Прикарпаття та з приватних колекцій.
За словами доктора східних церковних наук, провідного наукового спеціаліста Музею мистецтв Прикарпаття Віталія Козінчука, відвідувачі музею зможуть побачити плащаниці XVIII – XX століть.
"Плащаниці дуже різні за своїм стилем виконання, оскільки це досить довгий період часу. Тут є і плащаниці з бароковими натяками, є плащаниці "наївного мистецтва" – ми в народі називаємо "плащаниці богомазів", а також є плащаниці, виконані з академічним підтекстом", – описав Віталій Козінчук.
Плащаниці зібрані переважно в Івано-Франкі ... Читати далі »