В січні-лютому 1926 року польська преса писала про жорстоке вбивство польської вчительки у Войнилові. Вчителька Яніна Шпрінгерова проживала в Калуші і її особа легко зв’язується з фамільним склепом на калуському старому цвинтарі на Височанці.

В січні-лютому 1926 року польська преса писала про жорстоке вбивство польської вчительки у Войнилові. Газети «Goniec Krakowski» (1926, nr 27), «Iskra: dziennik polityczny, społeczny, gospodarczy i literacki» (1926, nr 26», «Słowo Polskie» (1926, nr 30», «Gazeta Narodowa» (R.1926, nr 16) друкують подробиці трагедії під заголовками «Zamordowanie nauczycielki Polki przez żyda! Szesnaście cięć siekierą», «Za drwiny toporem w głowę. Zamordowanie nauczycielki Polski przez żyda!», «ŻYD MORDUJE NAUCZYCIELKI» — «Убивство польської вчительки євреєм! Шістнадцять ударів сокирою», «За насмішки сокирою по голові. Убивство польського вчителя євреєм!», «Єврей вбиває вчительку».

Різні видання подавали один і той же текст, іноді зі скороченнями. Краєзнавець Анатолій Дутчак зробив переклад найповнішого, який подав «Goniec Krakowski».

«Убивство польської вчительки євреєм!

Шістнадцять ударів сокирою.

У містечку Войнилів Калуського повіту дві молоді польські вчительки, пані Шпрінгер і пані Штенґль, через брак квартир у католиків були змушені тривалий час винаймати дві кімнати для себе у власника-єврея. 24 числа цього місяця перед сьомою ранку пані Штенглівна виїхала в Калуш до друзів. Цього моменту чекав молодий єврей, 21-річний вчитель івриту для єврейських дітей, родич власника будинку який жив у нього. Він увірвався з сокирою в кімнату пані Шпрінгер і тупою сокирою, завдавши їй понад 16 ран, коли вона ще лежала в ліжку, брутально позбавив її життя. Що стало причиною цього кривавого вбивства, невідомо. Спійманий злочинець цинічно зізнається, що вбив покійну Яніну Шпрінгер, бо він давно про це думав і тільки тепер випала добра нагода; і він убив її, тому що одного разу жертва з нього насміхалася. Він навіть нібито висловлювався в’язням, які були замкнені разом з ним у в’язниці, що вбив її, тому що він цього хотів; має 4 сотки поля, продасть один і буде вільний. Євреї ж сьогодні хочуть зробити з нього божевільного.

Це жахливе вбивство викликало велике обурення в околицях. Те, що сталося після цього жорстокого вбивства, викликало ще більше обурення у поляків. Поляк, голова суду, призначив до складу комісії суддю іудея, а цей суддя іудей призначив до складу комісії двох іудейських лікарів. В останній момент, перед самим початком комісії, голова суду наказав польському фізику взяти участь у комісії. Помешканя покійної Шпрінгерової від квартири господаря відокремлюють лише дуже кволі двері, які відкриваються одним ударом ноги. Жертві жорстокого єврея довелося стогнати і кликати на допомогу, коли він її жорстоко вбивав. Чому не поспішили на допомогу, всі були вдома; вони не спали, а байдуже слухали стогін убитої. Зловили вбивцю-злочинця з закривавленою сокирою на подвір’ї після скоєного вбивства. У такий трагічний спосіб калуський повіт втратив одну з дуже добрих представниць польських учительських сил. Панам Шпрінгерам, дуже ревним польським батькам трагічно загиблої дочки, висловлюємо щирі співчуття».

Надалі інформації про перебіг судового провадження, як і про особу самого злочинця, немає.

Вчителька Яніна Шпрінгерова проживала в Калуші і її особа легко зв’язується з фамільним склепом на калуському старому цвинтарі на Височанці. Склеп розташований зразу в першому ряду біля огорожі, поруч з фамільним склепом Фельчинських. У матеріалах краєзнавців про польські поховання на Височанці ніколи не було інформації про нього.

У мережі знайшлася книжечка представника цієї родини Ришарда Шпрінгера «Gdzie twoje korzenie» — «Де твоє коріння». Автор розповідає про родину в Калуші, про свої дві відвідини міста і його пошуки й відновлення родинного склепу. Ті відвідини були приблизно 15 років тому і він знайшов поховання, розбите мародерами.

Планував перевезти прах родини в Польщу, але то була клопітка справа і він тільки відновив склеп і зробив таблицю з написом «Ś.P. SPRINGEROWIE».

На ті часи родина Шпрінгерів складалася з батька Едварда, який був скарбовим урядником, дружини Берти, доньок Анни і Яніни та сина Юзефа. Юзеф народився в Калуші в 1900 році. У 1918 році, в рік відновлення незалежності Польщі, він склав іспит на закінчення середньої школи на відмінно, а потім почав навчання в Гірничій академії в Леобені в Австрії, яку закінчив з найкращими результатами в 1924 році.

Після повернення до Калуша почав працювати на ТЕСПі. У 1919 році від запалення легень померла Анна. Як відомо, Яніна загинула у Войнилові, дружина Берта помирає 16 травня 1926 року. Усі вони поховані в тому фамільному склепі.

Залишившись вдвох, батько і син, після того, як Юзеф одружився з кельчанкою, продають маєток і перебираються в Кельце. Юзеф жив і працював у різних місцях в Сілезії. Війну провів у Кельце, де 1943 року народився Ришард. Того ж року помер Едвард і похований на цвинтарі в Кельце. Пан Ришард згадує, що батько мав клопіт через фамілію. Коли почалася війна, німці заявили, що він німець, а на його палкі заперечення реагували типово: якщо не німець, то єврей. Тоді за порадою змінив прізвище на Скочинський, бо Шпрінгер по-німецьки «стрибун».

Як воєнна, так і повоєнна доля Юзефа Шпрінгера могла б бути темою фільму. У них є все: тюрма за відмову підписати Volksliste, співпраця з Армією Крайовою, порятунок людей. Все це стало можливим завдяки тому, що Шпрінгер керував компаніями, що торгують різною продукцією, — «Центрохімом», гірничодобувним комбінатом “Скаленіт”. Список його досягнень довгий. Він будував і експлуатував шахти.

В книзі про випускників Гірничої академії в Леобені є його фотографія.

Народна влада націоналізувала компанії, що належали Шпрінгеру, а також забрала будинок, який збудували його дідусь і бабуся на вулиці Вспульна (Wspólnа), 5 у Кельце.

У дитинстві пан Ришард часто відвідував бабусю і дідуся в Кельце, але жив і навчався в Катовіце. Лише після політичних змін він зміг подати клопотання про повернення будинку на вулиці Вспульній, а після виходу на пенсію — повернути собі прізвище батька. Він також хотів відвідати Калуш, щоб побачити, що залишилося від родинної могили Шпрінгерів. Саме цією експедицією розпочинається книга «Де твоє коріння», про яку згадується вище. Він знайшов могилу, хоча це було нелегко: вона була поросла кущами, напівзруйнована, з розбитими трунами (cynowymi trumnami), і ледь нагадувала ту, що на архівному родинному фото. Спочатку він хотів перевезти прах своїх близьких до Кельце, але це не вдалося. Тож оновив надгробок і зробив на ньому напис.

Згадуючи родинну трагедію, пан Ришард писав:

«Я знаю, що, не зважаючи на те, що вона загинула від рук єврея, сім’я, не зважаючи на трагедію та біль, не мала жодних упереджень щодо єврейської громади. Я часто чув, як мій батько стверджував, що лише психічно та емоційно неврівноважена людина могла вчинити такий божевільний вчинок, не залежно від її національності».

І насамкінець я покажу випадково знайдений в мережі документ з роду тих, які я ще ніколи не бачив в архівах. Він доступний, але для такого пошуку потрібні, мабуть, практика і якісь дороговкази. Не зайвим буде нагадати, що таких документів в українських архівах не існує.

Доля поляків, які зіткнулись з радянською владою на наших територіях в 1939 році, відрізняється від долі поляків, до яких та влада прийшла після війни. Відрізняється об’ємами репресій і гонінь. Однак "буржуазне" походження Шпрінгерів (хоча і всю власність націоналізували), зв’язки з АК в минулому — все це очевидно чинило серйозні перешкоди чи загрози для нормального життя.

І ось на сторінці Інституту національної пам’яті (IPN) є тека Воєводського управління внутрішніх справ у Катовіце (контрольний номер ІПН Ка 001/1191, том 5), в якій описана праця таємного співробітника, кодове ім’я «Ребус», dot. Springer vel Skoczyński Józef, imię ojca: Edward, ur. 24-03-1900 r.

Тека віднесена до серії «Матеріали операційні», підсерія «Sygnatura I». Згідно з архівною характеристикою цієї підсерії, змістом таких тек є: Особові справи джерел інформації (ОЗІ. — Авт.) керівників контактних приміщень (ЛК), конспіративних квартир (МК), кандидатів у джерела інформації, керівників ЛК та МК, Управління Безпеки/Служби Безпеки. Файли двох типів: особисті та робочі (для ОЗІ). У документах, що містяться в ньому, вказуються персональні дані співпрацівника та його сім’ї, підстави та мета отримання співпраці, хід, характер і причини її припинення, а також доноси, часто — у формі нотаток, підготовлених керівником справи. У зв’язку з наступними оперативними інструкціями щодо роботи категорія цих джерел змінилася.

Спочатку було три категорії ОЗІ: інформатор, агент і резидент, а неофіційно ще й четверта — оперативний контакт. У 1960-1970 роках було визначено громадянську допомогу (CPA) і введено в обіг поняття таємного співпрацівника. Між 1970 і 1989 роками відбулися подальші зміни. Категорію таємного співробітництва було збережено, а допомогу громадян замінили категоріями службовий контакт (k.s.) та оперативний контакт (k.o.). Також була введена категорія консультанта. Після 1989 р. було збережено категорію секретного співробітника, введено інформатора, збережено функцію консультанта, а офіційний контакт замінено категорією офіційного особистого джерела інформації. До цього типу файлів також відноситься документація власників контактних приміщень (ЛК) і конспіративних квартир (МК).

Оригінал статті Анатолія Дутчака — за посиланням "Старий цвинтар"