В 1890 році газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала жартівливу класифікацію гостей, які відвідували танцювальні забави у місті. Для більшої наочності часопис порівняв бальних кавалерів з рибами, пише Західний кур’єр: «У бальній залі ми зустрічаємо «мальків». Ці юні створіння рідко з’являються на публічних балах, частіше на приватних забавах. Щоб додати собі солідності, вони танцюють з найвищими паннами і вдягають на носа пенсне. Кузинки та подруги старшої сестри милосердно вислуховують їхні балачки про те, як вони люблять кінські перегони і вже намагалися курити сигари. Хоча позбутися «малька» досить просто, запитавши, до якого класу гімназії він ходить. Ще ми бачимо тут «карасів» – старших гімназистів чи молодих «академіків».

Намисто як одну з найдавніших українських жіночих прикрас у різних регіонах називали й називають не завше однаково – коралями, горалями, монистом, пацьорками, вісьорками, бусами, каленькою, калатавкою тощо. Якщо нині про значущість намиста як оберега чи давньої скарбнички для дорогоцінностей майже забули, то його роль як прикраси, навпаки, відродилася і стала дуже актуальною. І передовсім завдяки таким сучасним молодим мисткиням, як Тамара ОНИСЬКІВ (у заміжжі – Яців), яка сьогодні живе й працює у Львові і намагається своїми роботами популяризувати українську автентику та творити її сучасні грані.