всім смертям наперекір”, – стверджує у споминах колишній політв’язень Микола Яцків. Він наш колега, журналіст за покликанням, постійний автор «Галицького слова», довголітній політв’язень, голова Галицької районної станиці Братства вояків ОУН-УПА. Після першого арешту до нього невідомими шляхами у СІЗО пробрався батько і наостаннє сказав: «Якщо пропадаєш, сину, то пропадай чесно». Але син не загинув, пройшов сталінські концтабори, часи так званої відлиги, відпрацював на сибірських будовах, повернувся додому, одружився, має сина Геннадія, доньку Нелю та онуків. Я б не хотів переповідати всі кола пекла, через які перейшов Микола Максимович. Вони жахливі і не дай Бог комусь їх проходити. Читач зможе це відчути, ознайомившись зі споминами політв’язня. Згадаймо той Ваніно-порт, Сувореє Охотське море, Куди нас везли, як той скот, В далекі Колимські простори. Туди нас рабів комуністи загнали. Одні там вмирали, других приганяли. І так цей конвеєр роки працював. О, скільки він клятий життів відібрав. Таких скалічених українських душ, доль, життів мільйони. Але вони вистояли, залишилися людьми, не втратили віру в майбутнє України. У них мізерні пенсії, та головне – держава не хоче визнати їх хай не героями, але борцями за Україну. Воістину, час розкидати каміння – час їх збирати. Попри поважний вік вони знаходять сили, здоров’я, ходять на зібрання, мітинги, урочистості. Микола Яцків – один з них. Один з нас. Квітесенцією його книжки є заклик, Щоб східняки й західники Одним народом дружнім стали, І нашій дружбі завдяки Міцну державу збудували. Бо Україна в нас одна, А ми її сини й доньки. Вона нам Богом всім дана, То збережімо навіки. Книга «А я вижив» Миколи Яцківа проілюстрована архівними та сучасними фотографіями. Вона присвячена 70-ій річниці створення УПА. Іван Добош | 
