При в’їзді у Кліщівну Рогатинського району, біля мурованого вказівника, встановили ковану вивіску з нагоди 550 років від першої згадки про село. Там красується головна сільська принада села, пам’ятка національного значення – дерев’яна церква Святого Миколая 1572 року. Та, на жаль, повністю побачити цей храм нині можна хіба на вивісці. Бо сама церква вже майже п’ять років стоїть розібрана під відкритим небом.
Під ґонтою, бляхою й небом Кліщівна – невеличке село, всього 183 двори. Білою піщаною змійкою його обвиває одна вулиця. Затишні хатинки розмістилися внизу, під піщаним кар’єром. Звідти часто виїжджають КамАЗи завантажені білим піском, того й дороги тут білі. На вулиці ні душі. Пересікаємося лише з двома жіночками у сільському магазині. Про стару церкву кажуть лише те, що вона тут здавна. Ще би – з 1572-го! Більше розказують про «новий» храм (1938 року) та щоп’ятничні відправи біля копії ікони «Всецариці», яку в село привезли зі знаменитої грецької гори Афон. Сюди приїздять люди з усієї області, адже, кажуть, біля того образу зцілюються від раку. Старий храм видно з будь-якої точки села, бо розташований він на горі. Піднімаємося стрімкими сходами та заходимо через заіржавлену браму. Зверху село як на долоні. Видно кожен кольоровий двір, чорні поля, темні ліси, білий кар’єр. Спокійно, затишно… Та це, якщо не дивитися на саму церкву. Стоїть вона серед цвинтаря, на самому схилі гори. І зараз від неї лишилися лише сірі дерев’яні стіни, позначені спеціальним маркуванням після реставраційних робіт у 2008 році. З часів тої реставрації ще залишилося дерев’яне риштування. Коли видертися на нього, то можна розгледіти, що ж там усередині, бо церковця хоч і без даху, але зачинена. А там нічого, лише посохла трава та вже виросли невеликі дерева.
А такою вона була Навколо храму купами поскладана прогнила деревина і ще нормальні дерев’яні бруси. Під парканом – бляха з даху, якою церквицю накрили наприкінці 1960-х. До того часу вона була крита ґонтою. Але зараз уся ця стара деревина вже п’ятий рік стоїть під відкритим небом.
Ікони, які ховають… За словами сільського голови Михайла Ворони, причиною реставрації були прогнилі підвалини. В село приїздила комісія, яка й визнала стан церкви аварійним. «Замовником ремонтно-реставраційних робіт виступило головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства ОДА, – каже сільський голова. – Самі ж реставраційні роботи проводив кооператив «Зодчий» із Коломиї. Може, півроку робили. Церкву розібрали, замінили підвалини, склали бруси назад. Тобто перед повністю виставлений, лишилося зробити дах. Це був такий перший етап робіт. Але через кризу 2008 року призупинили фінансування. Другим етапом мали бути роботи всередині та іконостас. Але нам головне, аби хоч накрили. Ми вже самі писали листи у Кабмін, до народних депутатів – без результату. Нема фінансування і все». Михайло Ворона говорить, що в селі не втрачають надії, бо є спонсори, які хочуть вкласти гроші й таки зробити церкву. Паламар Михайло Гранківський каже, ще пам’ятає відправи у старому храмі. Відкривали його на великі свята. Люди могли зайти і помолитися. Чоловік пригадує, що купол всередині храму був оббитий якоюсь атласною тканиною. На стінах – стародавні вишивані рушники. Був іконостас і тетрапод. До речі, вісім ікон з іконостасу і досі зберігаються, але вже у новому храмі. Михайло Гранківський згодився показати сакральні твори. Каже, деякі ікони вже відлущуються. Чого ж не дадуть на реставрацію? «Нам вже вистачає тих реставраторів, – відповідає чоловік. – Он, вже одні приїздили. Церкву розібрали й так лишили. Гроші забрали – бувайте здорові. Хоч би дах поставили». Питаємо, чому селяни самі щось не зроблять, хоча б плівкою те дерево не накриють. «Та то дерево таке намолене, що йому жодні катаклізми не страшні, – відповідає паламар. – Та й що люди самі можуть зробити? Село маленьке, переважно пенсіонери. Я що можу коло тої церкви зробити, то роблю. Ходжу туди косити, сміття прибрати». Є ще один врятований об’єкт зі старого храму – дзвіниця 1879 року, яку перенесли з гори до нового храму. Але вона й виглядає там якось недолуго… Якісь люди в цьому селі ну ду-у-уже оптимістичні. І той оптимізм аж занадто тонко межує з байдужістю. Дай Бог, аби справді знайшовся спонсор – людина, якій справді болить цей намолений скарб.
Коментарі до теми Зіновій Соколовський, архітектор-реставратор: «Церква у Кліщівні належить до типу галицьких. Тут важко сказати – гуцульська вона, бойківська чи лемківська. Вона дійсно має мистецьку вартість, занесена у список пам’яток архітектури національного значення. Тому до неї має бути відповідне ставлення. Її хотіли зробити за аналогією церкви Святої Параскеви у місті Белз (Львівська область – Авт.). На стадії проекту це зроблено, а на стадії виконання робіт – нуль». Андрій Давидюк, начальник відділу охорони культурної спадщини ОДА: «Ми багато разів зверталися у Міністерство культури з тим, щоб виділили кошти на завершення робіт на тих пам’ятках, де робота вже почата. Зараз, згідно з чинним законодавством, Мінкультури фінансує пам’ятки національного значення, але виключно ті, що знаходяться у заповіднику, тобто входять до сфери впливу міністерства. Церква у Кліщівні туди не входить. Якби, скажімо, вона належала до заповідника Давній Галич, то ми би просто вимагали у Мінкультури фінансування. Тут ситуація тяжка. На які рівні ми вже не виходили, а результату нема. Її терміново треба накрити, а на це потрібно 850 тис. грн. Вишукати ці кошти з місцевого бюджету нереально. Якщо є спонсори, то законодавство не забороняє залучати спонсорські кошти. Більше того – це підтримується. Тим більше, що проект на церкву є. Він затверджений. Тобто треба просто доробити». СВІТЛАНА ЛЕЛИК
|
