Центр Івано-Франківська багатий на паркову скульптуру. Це різноманітні вироби з пісковику, що встигли потемніти від часу. Під час екскурсій люди часто питають: «А що це?». Відповіді немає в жодному путівникові. Хоч кожна скульптура має назву, автора та щось там символізує.
Навіть меру було цікаво У 1999 році головою обласної спілки художників був Богдан Губаль. Подорожуючи Україною, він помітив, що площі та сквери багатьох міст (зокрема Винниці) прикрашають невеликі симпатичні скульптури. В голові художника зародилася цікава ідея. Він запропонував головному архітектору міста Олександру Микуляку провести тут симпозіум скульптури. Такі речі практикуються по всьому світу: запрошують митців, дають їм матеріал, харчування-проживання, а потім ті дарують свої вироби місту. Архітектору ідея сподобалась, міський голова Зиновій Шкутяк обіцяв підтримку. Оголосили тему — «2000 років Різдва Христового». Запрошення розсилали по всій Україні. Відгукнулися 15 майстрів, один приїхав навіть із Риги, тому фест вийшов міжнародним. Їх розмістили у готелі «Надія». Харчувала скульпторів медакадемія — у їдальні стоматологічного корпусу. Камінь-пісковик із миколаївського кар’єру, що на Львівщині, поставила фірма «Калушенергобуд». Інструмент придбало місто. Скульптори працювали під відкритим небом, у скверику напроти лазні. Спочатку туди привезли кам’яні брили, та майстри довго ходили навколо, вибираючи «свою». Робота з каменем непроста — багато порохів, але відчувалися завзятість і азарт. Симпозіум привернув увагу франківців, які часто товпилися навколо. Навіть мер щоранку з’являвся тут у спортивному костюмі та дивився, як працюють скульптори. Симпозіум тривав два тижні і завершився 14 жовтня 1999 року. Всі майстри подарували свої скульптури Івано-Франківську. Місту вони обійшлись майже задарма. Кожному учаснику симпозіуму виплатили стипендію по 1000 грн., а загальний кошторис фестивалю не перевершив 30 тис. Це менше, ніж коштує одна скульптура. Богдан Губаль згадує один кумедний епізод. Він готував акт прийому-передачі витворів. Створили художню раду та оцінювали вартість роботи за існуючими розцінками. Ціна кожної коливалася від 80 до 150 тис. грн., а загальна вартість становила близько 2 млн. Коли про це довідався начальник УЖКГ, то спочатку не хотів підписувати акт: «А раптом скульптури поб’ють чи спаскудять, хто тоді буде відповідати?!». Утім, папери таки підписали.
Разом та окремо Після закриття симпозіуму постало питання, де саме встановлювати статуї. Богдан Губаль пропонував залишити їх у скверику на Низовій, створивши там Парк скульптур. «Коли вони зібрані разом, — розповідає художник, — то це справляє на глядача потужне враження. Та, на жаль, тоді перемогли архітектори, які «розпихали» фігури по місту. Інколи думаю, якби тоді скульптури залишили біля лазні, може б не ризикнули зводити поруч потвору торгового центру?». Пройшло більше десяти років — скульптури почорніли. Хоч фахівці стверджують, що це не проблема. Існують спеціальні фіксатори та відбілювачі, за допомогою яких статуям можна повернути первісний вигляд. Було б бажання влади цим займатись. Ну і гроші, звичайно. Тепер настав час розповісти про самі скульптури. Загалом їх виготовили 15 — за кількістю скульпторів. Розпочнемо знайомство зі скверу біля Пасажу. Там стоїть (чи лежить) цілих чотири витвори. Найвідомішою є скульптура, яку місцеві жартівники встигли охрестити «Кінь ґвалтує чоловіка». Насправді це робота долинського майстра Богдана Фреїва «Втеча до Єгипту». І ніякий то не кінь. Звичайний віслюк. Поруч стрімко підіймається до гори статуя «Сповнення духу». Її виготовив митець із Вінниччини Олександр Альошкін. Він є головою цілої скульпторської династії. Дещо у глибині скверу знаходиться різьблена кам’яна «Молитва» його сина Петра. Остання скульптура на колишній Краттерівці заховалася серед ялинок і кущів, неподалік вулиці Мазепи. Її автор Андрій Микитюк мешкає у Херсоні. Він намагався передати материнську турботу, бажання заслонити дитя від усіх негараздів жорстокого світу. Тому й назва відповідна — «Марія». Другим місцем по «заскульптуреності» є площа Ринок. Її прикрашають три мистецьких подарунки. Ближче до Галицької — єдина «імпортна» скульптура. Її виготовив ризький майстер Мартинш Лініс. Офіційна назва — «Каяття», хоча їй цілком підходить і «Страта Баюрака». Нагадаємо, що ватажку опришків станиславівський кат відрубав обидві руки та голову. Скульптуру в центрі площі в різних джерелах називають або «Білий ангел», або «Скорботний ангел». Пірамідальна композиція із хрестом дещо нагадує надгробок. Її автор — коломиянин Сергій Зінець. У східній частині Ринку лежить продовгувата брила. Її обтесала Людмила Сафонова-Альошкіна — дружина й мама скульпторів. Вона (тобто брила) також має дві назви — «Шепіт» або «Плин часу». Як кому подобається. У скверику за медуніверситетом стоїть кам’яна «Діана». Це давньоримська богиня природи й полювання. Між іншим, ця скульптура єдина, що вибивається з біблійної концепції симпозіуму. Просто столичний скульптор Володимир Протас приїхав уже з власною заготовкою та працював по ній. Діана вважалася ще й богинею родючості. Може тому біля неї раніше любили фотографуватися молоді пари? Тепер богиня почорніла, наречених поруч не побачиш. Перехрестя Вагилевича-Драгоманова замикає твір львів’янина Володимира Ропецького «Єдиноначало». Художник Микола Сарапін пише, що у скульптурі зашифровані постаті апостолів Іоанна й Петра, а головний її месидж — людяність, гуманізм, віра. Найдоглянутішою є скульптура «Розп’яття», що біля церкви Святої Трійці на Грюнвальдській. Священики обгородили її парканчиком і звели поруч капличку. Львівський скульптор Юрій Мисько планував доповнити композицію величними крилами, але фігура вийшла настільки самодостатньою, що він відмовився від попереднього задуму. Одну із скульптур занесло аж на Майзлі. Вона стоїть на подвір’ї хоспісу, й багато франківців не знають про її існування. Якщо чесно, спочатку я думав, що то й є «Скорботний ангел». Але автор Олеся Фоменко назвала свій твір «Благовіщення». Після завершення фестивалю задоволений мер дозволив головному організаторові вибрати будь-яку скульптуру та встановити її біля спілки художників. Богдану Губалю сподобалася «Вифлеємська звізда» у вигляді замріяного пастуха, що вдивляється у нічне небо. Виконав того «мрійника» знаменитий одеський скульптор Микола Степанов. Пізніше статуя «переїхала» на вулицю Франка — на подвір’я художника Михайла Мурафи. За словами Богдана Губаля, новий голова спілки Ігор Токарук у такий спосіб розплатився з майстром за якісь послуги.
Їх тепер не побачиш Із 15 скульптур місту бракує трьох. Одну одразу подарували Калушу — замість подяки за надане каміння. До речі, скульптура так і називається — «Камінь». Виконала її майстриня з Івано-Франківська Світлана Топоркова. Найвідомішим її твором є статуя Діви Марії на майдані Шептицького. Під час симпозіуму митці мешкали у готелі «Надія», тому цілком закономірно, що одна зі статуй пізніше прикрасила газон неподалік. Коломиянин Василь Андрушко зобразив Бога, який відпочиває, бо цілий тиждень трудився, коли творив світ. Кілька років скульптура «Сьомий день» біліла на газоні перед «Надією», а потім кудись зникла. Куди — в адміністрації готелю не знають. А от кам’яних «Апостолів» киянки Людмили Маляренко донедавна ще можна було побачити. Статуя, присвячена святим Петру і Павлу, стояла у сквері Міцкевича, біля дитячої бібліотеки. Та у квітні 2012 року тут відкрили пам’ятник пластунам, тому «Апостолів» демонтували працівники зеленого господарства. Зараз скульптура на складі. Є надія, що їй таки підшукають краще місце. Іван Бондарев | 
