П`ятниця, 12.04.2024, 19:54:07

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Вересень » 26 » Битківські копальні у роки Першої світової війни
15:51:26
Битківські копальні у роки Першої світової війни

Цьогоріч світова спільнота відзначила сторіччя від початку однієї із найбільших воєн людства – Першої світової війни (28.07.1914 – 11.11.1918 рр.). Її розпочали два угрупування великих держав: Антанта (Англія, Франція, Росія) та Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). З часом до них приєдналося ще 38 країн, на фронтах воювало понад 70 мільйонів людей, приблизно 10 мільйонів загинуло, а близько 20 мільйонів залишилося каліками. Війна стала трагедією для українців, тисячі яких мобілізували як до російської, так і до австро-угорської армій.
Внаслідок грандіозної Галицької битви (18.08 – 21.09 1914-го) російська армія окупувала Галичину і Буковину та вийшла до Карпат. Приблизно на початку вересня росіяни  увійшли у Надвірнянщину, серед них і Битків, який знаходиться в ущелині, з трьох сторін оточений горами. Росіяни зайняли висоти з північно-східної частини селища, від гори Пецига аж до села Манява. Австро-угорські війська укріпилися на протилежній стороні, так що Битків опинився між лінією окопів. Нафтові копальні залишилися в зоні перебування австрійців, як вони працювали в цей час даних немає.
Між супротивниками часто відбувалися криваві сутички. Росіяни неодноразово намагалися вибити австро-угорців з їхніх позицій. Ще в дитинстві чув розповіді очевидців тих подій. Розказували, що росіяни йшли в атаку щільними шеренгами. Під час одного з таких боїв позиції російських солдатів обстрілювала австрійська артилерія, що базувалася під Страгорою. Внаслідок цього село майже повністю вигоріло.
У кривавих сутичках загинуло чимало вояків з обох сторін. Їхніх могил було багато на околицях села. Вже після війни їхні останки перепоховали у братській могилі на сільському цвинтарі, на якій встановили залізний хрест із написом на табличці «Тут спочивають невідомі вояки війни світової». На деякий час тут встановилася позиційна війна. У перерві між боями солдати спускалися до села. Нерідко обмінювалися: росіяни – хлібом і салом, австрійці – ромом.
У середині 1915-го ситуація на фронті змінилася, російські війська залишили Галичину. Разом з австро-угорськими військами прийшли польські легіоністи. Почалися репресії проти тих, котрих підозрювали у симпатії до росіян. Особливо лютували легіоністи. В страху перед ними кілька родин битківчан виїхали з російськими військами на схід. Ледве вдалося врятуватися сільському священику о. Володимиру Королю, якого хотіли повісити на церковній брамі. Легіоністи пограбували і спалили будинок священика, а худобу перегнали до маєтку польської поміщиці Матковської у Молодкові.
Того ж дня спалили хату і всі господарські будівлі сільського дяка і підприємця Юрія Микицея. Польські вояки мали намір вкинути у вогонь його дітей, але сусіди змогли їх врятувати. Родині вдалося виїхати і до кінця війни вони перебували в Ростові-на-Дону.
На початку червня 1916-го російські війська розпочали новий наступ, відомий як Брусиловський прорив (4.06-13.08. 1916 р.). Наступ видався досить успішним і росіяни знову захопили всю Галичину, північну Буковину і вийшли аж до Карпатських перевалів. 2 серпня російські військові частини увійшли у Битків і навколишні села, а 17-го – у найвіддаленіше гірське село Рафайлів (нині Бистриця).
На захоплених західноукраїнських землях росіяни створили воєнне генерал-губернаторство із центром у Тернополі. Залишився поділ на повіти (уїзди). Цього разу в зоні окупації опинилися Битківські нафтові копальні і російське командування проявило до них неабиякий інтерес. Уже з перших днів розпочалося налагодження їхньої роботи. Для цього воєнне генерал-губернаторство зобов’язало директора Печеніжинського нафтоперегінного заводу відпустити для потреб нафтопромислу 200 пудів (1 пуд – 16.38 кг) машинного масла. Першою почала постачати нафту для російської армії фірма «Діброва». З Биткова її помпували по нафтогону до наливної естакади на залізничній станції у Надвірні. Звідти цистернами відправляли у Печеніжин, третього за потужностями нафтопереробного заводу в Австро-Угорщині. У деякі дні нафтою заповнювали по 18 цистерн (одна вміщувала 10 тонн). Частину нафти вивозили в дерев’яних та залізних бочках безпосередньо із копалень.
Нафту постачали різним військовим частинам, серед яких: піхотні полки, різного роду артилерійські формування, кавалерійський корпус, Гусарський Київський полк, Козацький і Татарський кінний полки. Починаючи з грудня, щомісяця 610 пудів нафти відправляли для поїзда лазні-пральні №2 особливого відділу при канцелярії її величності імператриці Олександри Федорівни.
Військовики не завжди вчасно розраховувалися за сиру нафту, забране із нафтопромислу залізо і кам’яне вугілля. На кінець грудня заборгованість тільки одній фірмі «Діброва» складала 582 крб. 45 коп. (пуд сирої нафти коштував 2 крб.) і про це дирекція скаржилася начальнику повіту. Не обійшлося без курйозу. У Пнів`ю солдати самовільно врізалися в нафтогін і забирали нафту. Дирекція фірми «Діброва» просила повітову військову владу дати дозвіл робітникам і виділити охорону, щоб ліквідувати пошкодження.
Російська військова адміністрація вимагала збільшення видобутку нафти. Директор фірми «Діброва» Зубжирицький листом повідомив, що в даній ситуації це неможливо, бо не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Він просив повернути бурових майстрів Володимира Лодзинського, Осидора Козака і електромонтера Антона Домбровського, які, очевидно, перебували в полоні у росіян. Крім того, він писав, що нафтопромислу потрібний механік-машиніст, помічник машиніста, токар, два помічники коваля, 4 помічники бурових майстрів. Також вони просили вчасно розраховуватися за відпущену продукцію.
Напевно, що керівництво нафтових копалень не надто дружелюбно ставилися до росіян. Директор фірми «Діброва» знаходився під наглядом росіян, а 11 лютого його етапували до Бучача.
На початку березня 1917-го російська військова адміністрація направила до Биткова двох інженерів і 23 кваліфікованих робітників. Очевидно, що копальні збільшили видобуток нафти, бо лише до Печеніжинського нафтоперегінного заводу щомісяця відправляли по 20 тисяч пудів сирої нафти.
У середині липня 1917-го російські війська залишили Галичину і наш край знову зайняли австро-угорські війська.

Михайло Максим`юк,
відповідальний секретар міськрайонної організації УТОПІК,
член Національної спілки краєзнавців


Переглядів: 516 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024