У Комарові, як і в багатьох інших селах Галичини, майже нема жодної родини, яка б не була причетною до визвольних змагань 40-50-х рр. ХХ ст. Керівниками і організаторами благородної боротьби за волю України були місцеві провідники Василь Ворона («Ігор») і Семен Кузь («Залізняк»).Сім десятиліть відділяють нас від подій, які відбулися 14 січня 1945 р. Того дня загинули вісім повстанців у краївці, яку зненацька оточили червонопогонники. Тож давайте зазирнемо в ті січневі дні, відкриємо ще одну сторінку нашої історії, усвідомимо суть трагедії, бо герої не вмирають.Про ці трагічні події з болем у серці згадуємо напередодні 70-х роковин героїчної смерті боївки «Залізняка» (керівник Семен Кузь).У 1944 р. лоївка «Залізняка» двічі отримала перемогу над загонами енкаведистів у боях поблизу Вікторова й Сокола. Саме 14 січня 1945 року органи НКВС вийшли на слід «Залізняка», який із сімома бойовими побратимами переховувався у криївці на городі односельця Степана Юнгера.…Морозний січневий день 1945 року, здавалося, не віщував нічого поганого. Спокійно шумів потік Млинівка у розлогих вільхах. Село святкувало Старий (Новий) рік. Раптом поміж сільських стежин на окраїні села з’явилось більше 50 постатей у військовій формі, які зі зброєю та дротами в руках, оглядаючись зі страхом, повільно просувалися до місця, яке вказав сексот. НКВедисти, немов чорне гайвороння, обступили місцину над річкою Луквою, порослу чагарниками, кущами верб. Вони окружили криївку…«Бандьори, здавайтесь! Ви окружени!», - пролунало на окраїні східної частини села… З гілок посипався густий іній. Птахи покинули свій прихисток на низьких деревах… І запанувала тиша, немовби перед бурею… Але вона тривала недовго… Несподівано постріли сколихнули все село… Жахливе відлуння війни пронеслося понад Вікторівською (Пушиковою) горою і понеслося до Миколаївської церкви… Повстанці тримали оборону 12 з половиною годин. Останній патрон зі словами на устах «Слава Україні» повстанці пустили собі в скроню… Так 14 січня 1945 року загинуло вісім героїв-повстанців боївки «Залізняк». Загинув зі своїми побратимами і провідник боївки ОУН-УПА Кузь Семен Іванович (псевдо -«Залізняк», 1919 – 14.01.1945 рр.). Вороги познущались над ним мертвим: відрізали палець із перснем, на якому було зображення Богородиці. Червонопогонники силою заштовхали до криївки місцевого жителя Яся Юнгера. Він не хотів туди заходити. Коли зайшов у криївку, повстанці були вже мертвими. Тільки Пилип Дубельовський не помер відразу. Гарнізоннники забрали його із собою для допитів, а тіла решти вояків покинули просто неба. Серед ночі четверо місцевих жителів (зв’язкова Марія Микитюк зі своїм батьком Василем Микитюком, Анна Баляс та станичний Дмитро Івасишин) таємно похоронили загиблих бійців на сільському цвинтарі.На перехресті доріг Галич-Комарів та Вікторів-Мединя, навпроти автозупинки, у 1997 р. вдячні односельчани спорудили пам’ятний знак, увіковічнивши імена восьми повстанців боївки «Залізняка», які віддали своє життя у боротьбі за волю України 14 січня 1945 року. Пам’ятник, виготовлений із мармурової крихти, являє собою латинський однораменний хрест на триступінчастому постаменті. До нижньої частини хреста прилягає стела у формі перевернутої трапеції з викарбуваним тризубом. По обидва боки від хреста на постаменті розміщені стели у вигляді чотирикутників неправильної форми, на яких викарбувано імена загиблих повстанців: Кузь С. І. «Залізняк».Братчук О. Я. «Бульба».Микитюк М. В. «Омельчук».Рогожинський О. В. «Святослав». Бойчук М. І. «Дуб».Івасишиин Г. В. «Явір».Дубельовський П. Я. «Береза».Хмельовський І. М. «Клин».Герої не вмирають!Вони живуть у пам’яті народу.Минули десятиліття, але ви воскресли для нас, щоб жити разом з нами. Золотаво-блакитні знамена, які востаннє застигли у ваших очах і слова «Слава Україні!» стали державним символом і залишаються для вас святинею. Вашим героїзмом пишається Україна!Слава Україні!Героям Слава!
Іван Йосифів, головний спеціаліст відділу освіти Галицької РДА |
