Уроки історії: як влада маніпулювала виборцями і фальсифікувала результати волевиявлення сто років тому. Ностальгія за австрійськими часами, яка досі не вщухла в Галичині, має пояснення: то була епоха самовизначення і становлення основ громадянського суспільства на наших теренах. Українці разом з іншими народами імперії вчилися азам європейської демократії. Вважається, що ці уроки досі відрізняють західних українців від їхніх східних братів. Втім, приємні розповіді про толерантність і мультикультурність «австрійського раю» не мають від нас ховати історичної правди: політичні уроки громадянського суспільства, демократії і парламентаризму галицьким українцям коштували чимало поту і крові. Найпереконливіше про це свідчать виборчі кампанії до віденського парламенту і галицького сейму, на яких висуванцям від української громади і звичайним виборцям доводилося нерідко ціною здоров’я й життя захищати своє право вибору. Польська адміністрація застосовувала настільки брудні виборчі технології, що позаздрили б найцинічніші нинішні політтехнологи. Намагаючись будь-що не допустити перемоги українських кандидатів, влада вдавалася до залякування, фальсифікацій, підкупу і обману. Щоб залякати українських виборців, польська адміністрація організовувала групи так званих «агітаторів», а насправді - злочинні бригади з бездомних та волоцюг, до півсотні осіб, які при повній мовчазній підтримці жандармерії мародерствували по селах та містечках, наводячи жах на мешканців. У день голосування виборці боялися показати носа з хати, а не те що йти на вибори. Український посол (депутат) до галицького парламенту д-р Роман Яросевич у промові, яка була надрукована у львівській газеті «Галичанин» 4 квітня 1897 року, зазначає: «У нас організовуються всюди виборчі шайки в користь урядового кандидата. Збираються 40-50 бродяг, платять їм, дають їсти й пити [алкоголь], ті нападають на людей по вулицях, б’ють їх палками та п’ястуками, а жандарми служать їм як помічники-асистенти. Жандарми ще й арештовують побитих виборців». Банди під покровом ночі нападали і на будинки виборців-українців, наприклад, спробували виважити двері дяку Шарковському в місті Борщеві. «За виборцями влаштували полювання, як за дичиною», - підсумовує Роман Яросевич. «Шайки» не тільки залякували виборців, але й грабували їх. Втім, усіх залякати не вдавалося. Тому далі задіювали прийоми фальсифікації волевиявлення на користь проурядових кандидатів. Так, за тогочасним законодавством, кожен виборець отримував виборчий листок, куди мав записати прізвище кандидата, за якого він голосував. Також виборці отримували легіматиційні карти, в яких вказувалися анкетні дані про виборця та до якої виборчої курії (округу) він належав. Найпримітивніша і найпоширеніша технологія фальсифікації базувалася на неграмотності виборців: старости видавали вже заповнені прізвищами проурядових кандидатів бюлетені (виборчі листки) і під конвоєм жандармів вели виборців на дільниці. Особливого поширення ця технологія набула в гірських повітах – Надвірнянському і Косівському. Нерідко за допомогою бандитів-«агітаторів» на вулицях чи вже безпосередньо на дільниці силами жандармів у виборців просто відбирали виборчі листки. Видирали з рук і легітимаційні карти, без яких громадяни не мали права голосувати. Досвідчені виборці знали, що на дільницях виборчий лист потрібно заховати у кишеню, а легітимаційну карту слід скласти таким чином, щоб було видно прізвище, і тримати її міцно двома руками, аби жандарм не вихопив. Нерідко функції бандитів-«агітаторів» виконувала поліція. Так, у 1897 році під час виборів до віденського парламенту при транспортуванні карток виборців із Заліщиків у Городенку два невідомі поліцаї просто забрали картки. А в прокуратурі про цей випадок сказали, що немає складу злочину. Дещо рідше застосовувалися технології підкупу виборців. Ціна за виборчий лист в австрійські часи була суттєвою – від 25 до 80 золотих ринських (народна назва гульдена, пізніше – крони). Для довідки: 100 крон – місячна зарплата кваліфікованого робітника. Тогочасні політтехнологи вдавалися до прийомів, які сьогодні викликають хіба сміх, але тоді вони були ефективними. Наприклад, маніпуляції з часом. Селяни, для яких годинник був небаченою розкішшю, не могли протистояти таким хитрощам. Так влада приховувала час проведення виборів, адже вибори починалися після прибуття до населеного пункту виборчого комісара. Тому виборці були вимушені виставляти сторожу при в’їзді у населений пункт і сповіщати громаду про початок виборів дзвонами. Полюбляли також польські чиновники тихцем перекручувати годинника на дільниці, нахабно обдурюючи виборців, що час голосування закінчився. Особливо цим прославився тустанський повітовий комісар Городиський, який обіцяв, що коли стане старостою, то і мітлу зможе зробити послом [депутатом]. Під час виборів комісар спочатку питав виборця, чи буде він голосувати за урядових кандидатів, коли той відповідав, що не буде, то Городиський просто не знаходив його прізвище у списку. Але і цього було замало проурядовому «політтехнологу». Стомившись розпитувати виборців про їх політичні уподобання, він просто перевів годинника на годину вперед і закрив виборчу дільницю! У приміщеннях дільниць також усе було підлаштовано проти українського виборця. Часто, навіть врятувавши виборчий лист від бандитів, легітимаційну карту – від жандармів, громадяни просто не могли потрапити до дільниці, яка уже заздалегідь була заповнена «агітаторами», урядовцями, жандармами чи військовими так, що неможливо було й проштовхнутися. А у виборчих звітах вказувалося, що виборці «не з’явилися»!Так, у Городенці під час виборів 1897 року не змогли проголосувати 45 українців-виборців, про яких було сказано, що їх…немає. «Звичайно, немає, якщо кавалерія із шаблями їх розігнала!» - читаємо у звіті посла Теофіла Окуневського. Інколи влада взагалі без жодних пояснень не пускала виборців на дільницю. «Комісар з війтом дивляться на бідних людей через вікно і сердечно сміються», - писала тогочасна преса. Активних українців влада напередодні голосування намагалася «нейтралізувати»: людей арештовували під надуманими приводами і тримали їх у «криміналі» аж до завершення виборів. А потім, не пред’явивши жодного обвинувачення, випускали. На наступних виборах ситуація повторювалася. Звичайною практикою було залучення війська до виборчого процесу. За підрахунками посла до галицького сейму д-ра Т. Окуневського, у виборах до віденського парламенту (Державної Ради) 1897 року військо було задіяне у 40 місцевостях Галичини. 800 арештованих, 7 – вбитих, більше 20 поранених – ось такі наслідки владних виборчих технологій! Про випадок, який стався у Косові, читаємо у газеті «Галичанин» від 2 квітня 1897 року. Залякувати місцеве населення під час виборів викликали вояків, котрі якраз із Косова рекрутувалися до війська. І син-солдат був вимушений вийти зі зброєю супроти свого батька-виборця. «То ти, Іване, прийшов мене застрелити за те, що я виконую свій виборчий обов’язок ?» - питав батько сина. У криваву сутичку переросли вибори до віденського парламенту в 1911 році у Дрогобичі. Військові вбили 28 осіб, а ще 26 - важко поранили. Постраждали також випадкові перехожі. Розслідування провину поклало на українців (русинів), які криками «Ганьба!» нібито спровокували те, що військо відкрити вогонь… У польський період додалися ще деякі нові виборчі технології. Під приводом пошуку в населеному пункті протиурядових виборчих листівок проводилися масові обшуки та арешти у будинках української інтелігенції: вчителів, священиків, адвокатів, студентів. До заарештованих застосовували середньовічні тортури. Щоб заплутати простих виборців та розпорошити їхні голоси, напередодні виборів «з карних рядів» створювалися нові нібито українські партії та виборчі комітети (сьогодні цю практику називають клонуванням), які в основному апелювали до найменш освіченого виборця-хлібороба. Банди волоцюг-«агітаторів» були остаточно замінені військами. Про виборчі зловживання українські посли у Сеймі 14 грудня 1935 року склали запит до міністра внутрішніх справ Речі Посполитої. Серед виборчих порушень депутати відзначили: призначення виборів в українських громадах в незручний час або під час сільськогосподарських робіт, неповідомлення про дату голосування, визнання недійсними українських виборчих списків, абсолютну перевагу поляківу виборчих комісіях, позбавлення права голосу активних українських громадських діячів, змушування до складання компромісних списків та ін. Коли ж брудні виборчі технології все одно не приносили польській владі очікуваного результату, то під будь-яким приводом результати голосування визнавали недійсними: то вибори зарано почалися, то невчасно закінчилися, то знайшли помилки у списках… Проблеми українців після дня голосування не закінчувалися: польська адміністрація переслідувала тих, хто голосував проти офіційного кандидата. Кримінальні процеси за «тероризм» під час виборів розглядали трибунали Львова, Перемишля, Самбора, Станиславова, Тернополя, Золочева, Коломиї. Так українці вчилися демократії. Нічого не нагадує з сьогодення? Схоже, урок ще не закінчився. Наталія ХРАБАТИН |
