Ми, напевне трохи не звикли відповідати за історичну спадщину. Це щось таке, яке «паде з неба» і його варто швиденько спожити, а ділитись ми не зобов’язані. А чи насправді така спадщина є наша? Щойно з’явилось повідомлення з Житомира, про те , що на спорудженні нового об’єкту виявили культурний шар періоду заснування міста і місцеві пам’яткоохоронці і археологи розпочали боротьбу за музеєфікацію цього об’єкту. Найцікавіше, шо майже всі слова які говорили на камеру краєзнавці і археологи як дві краплі води з однієї склянки подібні на ці висловлювання, які були сказані в Івано-Франківську щодо подібних знахідок в нашому місті. http://zhitomir.info/news_113279.html#u0kdE1349340566 Таке відбувається часто в історичних містах. І щоразу це великі перспективи для міста і України, але щоразу це головна біль для всякої міської влади. Впродовж останніх двох років у нас при проведенні нового будівництва неодноразово будівельники наражались на залишки чи фортифікацій, чи давніх споруд, чи прадавніх культурних шарів. Навіть незначні археологічні знахідки у нашому місті є дуже суттєвими оскільки історія міста, попри всю позірну описаність, є надзвичай спотворена і міфологізована. Така доля міста, яке всім завойовникам було прикрою перепоною на роздоріжжі європейських шляхів. Можна згадати про розбудований «Бастіон» на фортечному провулку і вулиці Новгородській. А він починався як і все з банального будівництва нового житлового будинку. І тільки розуміння важливості історичної складової і європейське бізнесове мислення забудівника привело через непрості випробування до такого гідного завершення. Зараз на часі так званий «Палац Потоцьких», в якому волею випадку (хоча це прогнозувалось архітекторами і археологами) вивлено невідомі потужні фортифікації 16-17 століть, що самі по собі вже можуть претендувати на пам’ятку національного значення. Навіть на противагу самому Палацу Потоцьких. А знайдений підземний хід-колектор на вулиці Мельничука виявився елементом цілої мережі підземних комунікацій 17 століття. Він на жаль проігнорований забудівниками (до речі тими ж що і Палац Потоцьких) і очевидно втрачений, тобто вкрадений як історія від наших онуків. І нас позбавлено ще одного шансу пізнати себе і якихось привабливих мвмайбутньому економічних перспектив. Залишилось без наслідків висновки археологів, що відшукали навіть трипільські сліди під торговим центром «Первоцвіт» біля Художнього музею. Знищено підземелля колишнього пивзаводу, що були в доброму стані ще від часів старої фортеці. Пішла в небуття колосальна знахідка «Галицька брама» на вулиці Галицькій. Невідома доля знайдених фундаментів Тисменицької брами біля Пасажу і Медичної академії І це недавня історія. Зараз стоїть питання, що робити з віднайденими казематами у дворі колишнього монастиря Тринітарів позаду адмінбудинку. Щоразу коли виявляються нові і нові знахідки постає питання ґрунтовного їх обстеження і аналізу. Легше поводитись з окремими речами, які після викопування можуть розміститись в музеях. Чи в інших експозиціях. Але коли на світ випливають цілі комплекси і частини споруд і конструкцій, що свідчать про цілу комплексність освоєння міста в тому числі про нагальну потребу вкладання грошей і пошуки інвесторів задля цього, виникають непереборні бар’єри. Ось на прикладі житомирському вкотре проголошено про законодавчо визначену необхідність призупинення будь яких робіт на подібних об’єктах і детальне дослідження їх. А також проведення переплановування нової будівлі з огляду на знахідку. Першочерговими в будь якому новому будівництві мусять стати вердикти археологів і пам’яткоохоронців про можливість спорудження того чи іншого новобуду і перспективу його перепланування в процесі проведення земляних робіт. Словом у такому історичному місті як наше доведеться питання охорони культурної спадщини ставити першим у списку погоджень на будь яке будівництво. Згодіться - ми всі не готові психологічно до такого повороту. Але тут не нова тенденція, а лише необхідність приведення всієї будівельної індустрії до вимог вже існуючого, і досить давненько, законодавства. Вже не говоримо про те, що це важливо самому місту, яке розраховує на туристичне майбутнє і відновлення своєї гідності, як давнього європейського осередку. З одного боку багатьом знавцям історії не комфортно докопатись до суттєвих основ створення і розвитку нашого міста, позаяк вигідна існуюча версія дозволяє поводитись з містом, як з пластиліном і ще й далі продукувати міфи і небилиці. І багато речей виявляться частиною не лише нашої історії, що дуже спокусливо і солодко для містечкових амбіцій, але і частиною європейської історії та історії інших народів. А з другого, будівельників дратує сама згадка про додаткові видатки на археологію і ймовірне викладання коштів не у свій бізнес, а на якісь «ефемерні» історичні розбудови. Але так відбувається у всій Європі, так записано і в нашому законодавстві і якщо цього не робилось дотепер – то це не означає, що ми можемо «добити» все те, що не встигла «добити» радянська влада. І наука історія тим і наука, що вона мусить виписувати справжні а не вигадані речі. Етап побудови майбутнього на ілюзіях і уявленнях ми пройшли, або задекларували, що пройшли. До речі, виявлення і фіксація колишньої фортеці були вписані до програми необхідних справ до святкування 350 ліття міста. Ніхто ж не відмовлявся від ідеї трасування давньої фортеці. Початок ґрунтовного вивчення міської історії може стати першим кроком до підготовки до наступних свят містових. Панчишин Ігор Архітектор. Відділ охорони культурної спадщини Івано-Франківського МВК |
