Знайомство Івана Франка з містом, котре сьогодні має його ім’я, було не дуже приємним — одну ніч під час першого приїзду до міста він провів у камері поліційного відділку. Було це в червні 1880 року після арешту в гуцульському Яблунові та тримісячного перебування в коломийській тюрмі. Згодом Франко приїздив сюди ще багато разів, тому в місті є кілька десятків місць, що зберігають пам’ять про нього. історики визначили в Івано-Франківську їх аж 19. 9 листопада минає 50 років, як Станіславів став Івано-Франківськом. Зрештою, в нашому місті Іван Франко бував кілька десятків разів і навіть хотів тут оселитися. Він мав бажання разом із Михайлом Павликом і його сестрою Анною купити клаптик землі та заснувати рільничу спілку. Однак сподіванням збутися не судилось, бо на викуп землі грошей не вистачало, а орендувати було ще дорожче. А другий удар долі став ще болючішим — кохана Юзефа Дзвонковська, розуміючи, що сухоти прогресують, відмовила Франкові в одруженні устами своєї матері: «Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому... Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що Вам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним». Молодий Франко сприйняв це як нагадування про його неблагородне походження, адже мати Юзефи була зі шляхетного збіднілого роду. За кілька років «гордая княгиня», не сягнувши і 30 літ, померла. А нам залишилися вірші, котрі Франко написав під впливом цих подій: «До Юзі Д.», «Гей, рибачко чорноока», «Не схиляй своє личко прекрасне». Найвідоміші, звісно, рядки з вірша «Я й забув, що ти кров благородна...». Про історико-меморіальний музей Івана Франка у Франковому місті говорять ще з 80-х. Спочатку йшлося про будинок на вулиці Січових стрільців, 24. Ця пам’ятка архітектури, колишній будинок «Руської бесіди», де Франко з 1889 до 1914 років неодноразово читав власні твори, якнайкраще підійшла б для музею. Власне тут Франко побував і в останній свій приїзд до нашого міста 1911-го. Він читав у залі «Руської бесіди» свого «Мойсея». 1999 року міська рада навіть прийняла рішення про створення музею Івана Франка в Івано-Франківську, але його і сьогодні не втілено в життя, каже один з ініціаторів відкриття музею історик і краєзнавець Богдан Гаврилів, автор чи не єдиного на сьогодні монографічного дослідження «Іван Франко в Станіславові». і от недавно знову з’явилася інформація, що нібито до 50-річного ювілею перейменування Станіслава на Івано-Франківськ у місті таки відкриють музей івана Франка. Принаймні такі плани оголосили у виконавчому комітеті. Вже визначено місце, де буде розташовано музей Каменяра — це три кімнати у будинку на Чорновола, 25. Однак насправді споруда потребує капітального ремонту, котрий уже почали робити. Наразі перекривають дах. Як повідомив нам заступник міського голови Михайло ВЕРЕС, сьогодні триває активний збір матеріалів для майбутнього музею івана Франка, однак це питання ще мусить пройти через сесію івано-Франківської міської ради. «Там, у будинку на вулиці Чорновола, 23, 25, 27, колись був інститут, тепер ми подали свої пропозиції про те, аби ті приміщення передали у наше підпорядкування. Там плануємо розмістити Будинок вчителя, художню школу та два музеї — музей спорту Івано-Франківська та музей Івана Франка. Але оці всі рішення про передачу приміщень приймає тільки сесія міської ради. Звісно, таке рішення мало б бути формальністю, але невідомо, якою буде позиція депутатів, вона ж теж може бути різною...» Отже, до 9 листопада музею Франка у Франковому місті не буде, однак представник влади висловився чітко «Я думаю, що там музей таки буде». Отож питання лише в часі... Пишучи про Івана Франка і наше місто, важко оминути дразливу тему перейменування (це сталося 1962 року) Станіслава на Івано-Франківськ. Тоді ідею одного з партфункціонерів (подейкують, ідея виникла у столиці), навіть узгоджували із сином Франка Тарасом. Він дав попередню згоду, однак вважав, що «Франківськ» звучатиме краще. Недавно інтернет-ресурс «Фіртка» провів опитування відомих людей Прикарпаття про те, чи варто повертати містові давню історичну назву. Думки розділилися. Скажімо, директор благодійної фундації ім. Короля Юрія Віктор Кімакович вважає, що варто повернути попередню назву. «Будь-яка назва — це сакральна річ, це спадщина, яку потрібно берегти. Тим більше, що родина Потоцьких й безпосередньо син Станіслав, на честь якого було названо місто, прислужилася до розвитку краю, до захисту європейської цивілізації від турецьких військ». Кандидат історичних наук Сергій Адамович є прихильником того, що повертати попередню назву не варто. «З Івано-Франківськом уже асоціюється певне покоління людей. Тепер ми примусимо цих людей жити в іншому місті і фактично можемо вже міняти стару-нову назву. Бо івано-Франківськ — це вже усталена назва. Є й нюанс, пов’язаний з тим, що Станіславів — це польська назва й відповідно тоді місто асоціювалося з польською культурою, історією й державою. Тобто це повернення не має ніякого державотворчого розвитку. Як не як, а побудовано місто на місці українського села, зусиллями українських селян. Є також дискусії, як правильно писати назву «Станіславів» — через «и» чи «і». Найважливішим, напевно, є той чинник, що із зміною назви міста доведеться міняти багато інших назв–вивісок, вносити зміни у карти, перереєстровувати документи. А це доволі затратно в умовах нинішньої економічної ситуації. іван Франко — одна з найвидатніших постатей в історії України. А тому він заслуговує, щоб його іменем, до речі, єдиним в Україні письменником, називалося місто — обласний центр та й загалом область». Проти повернення старої назви містові й письменники Тарас Прохасько та Юрій Андрухович, котрий, до речі, нагадує про колишню думку зробити історичне середмістя заповідником і назвати «Старий Станіславів». Краєзнавець Богдан Гаврилів каже, що на європейських географічних картах назва «івано-Франківськ» — вже усталене понятття, а от на світових картах зміни назв вносять раз на 50 років, тобто можемо бути впевнені, що івано-Франківськ невдовзі внесуть до світового каталогу. Вперше ідея перейменувати місто виникла одразу по закінченні Другої світової війни. Причина була достатньо простою. Нова радянська влада не дуже хотіла, щоб назва обласного центру України була пов’язана з іменем людини, яку радянська історія називала «катом українського народу». Мова йде про польського шляхтича Андрія Потоцького, який заснував місто і назвав його на честь свого сина Станіслава. До речі, епопея із перейменуванням нашого міста почалася ще 1946-го. ідея з’явилася у тодішнього керівництва області — Станіслав міг стати Сталінградом Карпатським. На щастя, пропозиція не пройшла. Головним аргументом для відмови стало те, що назва побудована згідно з топонімічними законами польської мови. Втім, уже в жовтні 1949 року тодішній перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов запропонував Сталіну нову назву — Сталінокарпатськ. Невідомо чому, але Сталін дозволу не дав. У 1950 р. була ще одна пропозиція, вже від обласного керівництва: перейменувати Станіслав на Сталінськ-Прикарпатське. Але і цей варіант не прийняли в столиці України. Пізніше інтерес до перейменування Станіслава дещо стих. З новою силою він розгорівся на початку 60-х років, адже в 1962 році Станіслав мав святкувати своє 300-річчя. Тому партійні функціонери вирішили перейменовувати місто не на честь якихось совєтських вождів, а назвати Прикарпатськом. Але ідею не втілили в життя. Остаточне рішення про зміну назви міста було прийнято на початку осені 1962 року. Цього разу надумали назвати місто іменем івана Франка, чия це була ідея — невідомо. Але Станіслав отримав нового патрона у назві, яка мало пов’язана з законами української мови. Леся ТУГАЙ |
