Церква Святого Йосафата: передісторія історії - 17 Січня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

В одному із кутків Крилоса, який має назву Четверки, у 2003 році було відкрито церкву Святого Йосафата. Це є порівняно невелика культова споруда, довжиною 16 м та шириною у центральній частині 10 м, яка має один купол, увінчаний хрестом. Церква обслуговує мешканців Четверків, а тому жителям не доводиться, як колись, долати кілька кілометрів, щоб потрапити на Богослужіння до Успенської церкви на Крилоській горі.

Як бачимо, історія цього храму почалася недавно. Однак за це десятиліття у церкві згуртувалась громада Четверок, виробились свої власні і підтримуються загальні християнські традиції. Божий храм став окрасою околиці, а його спорудження започаткувало новий виток духовної історії, що, без перебільшення, має глибоке коріння у минулому. Адже відомо,що колись у Крилосі стояло чимало давньогалицьких білокам’яних і дерев’яних культових споруд.

Сама передісторія спорудження церкви є доволі цікавою. І поки ще живі її свідки, ми хочемо зафіксувати цю інформацію для нащадків. Про неї ми вперше дізналися з уст активіста громадського життя Крилоса і Галицького району, голови районної організації Народного Руху України Володимира Федорняка. Коротка інформація про спорудження церкви на Четверках увійшла до його спогадів, які надруковано у книзі «Двадцять років незалежності. Галицький район» (Івано-Франківськ, 2011 р., с.140-141) Однак, ставлячи перед собою завдання подати відомості про цей факт більш ширше, ми знову вирушили до Крилоса.

Молоді дівчата активно включилися у роботу місцевого осередку ОУН, а коли почалася війна, дві сестри пішли у підпілля. З утворенням УПА у 1943 році обидві вступають до її лав. Текля була друкаркою, мала псевда «Зоряна», «Тетяна», а Марія – лікаркою на псевдо «Ольга». Батьки дуже переживали за своїх дочок, адже часи були страшні і непевні.

По втраті двох дочок батьки залишилися самі. Батько помер ще у 60-тих роках минулого століття. Мати працювала у колгоспі. Ночами молилася за душі своїх дочок. Дожила до часу незалежної України. Залишившись самотньою, вона тривалий час шукала звісточок про своїх дочок, хотіла дізнатися, коли і за яких обставин вони загинули. Проте у ті часи ніхто їй нічого не міг сказати, а історичні джерела були ще засекречені.

Збираючи інформацію про боротьбу крилошан у лавах ОУН-УПА, у 1989 році до Анни Духович навідалися місцеві рухівці. Саме тоді вони й відкрили для себе цю трагічну сторінку нашої минувшини. У той час ще не було відомо про долю обох молодих патріоток, а їхня старенька мати дуже побивалася, що не знає, де їхні могили, щоб там помолитися за їхні душі. Рухівці взяли під опіку цю самотню жінку, підтримували її морально та допомагали матеріально.

Коли на Четверках утворився осередок НРУ, то його члени часто збиралися у хаті Анни Духович. Вона з болем і сумом згадувала про своїх дочок. А коли відчула наближення смерті, то заповіла РУХові свою хату і обійстя, але з однією умовою, що на цьому подвір’ї члени осередку збудують каплицю в пам’ять про її дівчат. Рухівці на це погодилися. Вони задумали започаткувати тут хату-читальню, зробили капітальний ремонт.

Пізніше, коли намірилися збудувати каплицю, то Іван Маланй та Володимир Мельничук запропонували звести на цьому місці не каплицю, а церковцю. Правда, вже був зроблений проект на каплицю, яка мала бути досить просторою. Наріжний камінь під її будівництво посвятив о. Леонтій Насташинський. Був розроблений кошторис будівництва на 34 тисячі гривень. А коли почали будувати церкву, то коштів пішло набагато більше. До уже залитих фундаментів каплиці І. Маланій та В. Мельничук почали розширювати споруду на схід та на захід. Так викристалізувалися обриси сучасної споруди в основі. Саме І.Маланія та В.Мельничука можна вважати архітекторами цього храму. Коли церкву уже будували, то люди казали, щоб не робити її високою. Та В.Мельничук наполягав на протилежному. Він казав, що у церкві має бути гарна акустика, а цього можна було досягти, звівши високий купол. Восьмерик, четверик і купол теж робили обидва майстри, бо мали досвід спорудження церков на Волині. Так завдяки зусиллям цих двох чоловіків та при підтримці вірян з часом на Четверках і постала церква, яку назвали на честь Святого Йосафата.

Треба сказати, що чимало людей, до яких зверталися будівничі, відгукувалися і допомагали всім, хто чим міг. Колишня голова сільської ради Крилоса п. Світлана Федорняк запропонувала сесії сільської ради прийняти рішення, за яким землю 15 арів, на якій зараз стоїть церква, віддали громаді на вічне користування. Свій внесок у побудову храму зробили директор радгоспу, а пізніше селянської спілки «Галицька» Степан Маланчук, голова фермерського господарства «Хутро» Борис Костюк, колишній начальник газконтори Володимир Сидорчук, голова НРУ Володимир Федорняк, членкині Союзу українок (Федорняк Віра Миколаївна), науковець Ігор Коваль. Сльський голова с.Крилос Марія Духович неодноразово була переможцем конкурсів на кращу сільську раду, з благоустрою, з розвитку фізичної культури та спорту села. Значні кошти, отримані з грандів конкурсів, виділялися на облаштування святині.

Підтримав своїх парафіян і отець Ярослав Жолоб. Він так само допомагав чим міг, клопотався, часто приїжджав на будову, домігся виділення частини коштів з обласного фонду. Спонсорами стали Марко Томашек та Владика Софрон Мудрий. Останній і освятив новозведену святиню у 2003 році з нагоди 750-річчя коронації Данила Галицького та 700-ліття Галицької Митрополії, про що засвідчує меморіальна плита на фасаді церкви. Отець Ярослав фактично і завершував справу, розпочату І. Маланієм та В.Мельничуком, бо ті в силу сімейних обставин змушені були податися на заробітки. Потрібні ще були кошти на внутрішні роботи у церкві. Священик обговорив дане питання із сестрою-монахинею з Канади, яка пожертвувала значну суму на цю святиню. Сестра-монахиня належала до чину черниць-йосафаток, а тому і попросила отця назвати церкву на честь отця-покровителя їх згромадження. Так у Крилосі на Четверках постала церква Святого Йосафата.

Тільки жаль, що так вийшло, ніби усі забули, з чого будова починалась. Адже біля церкви стоїть ще та сама хата, яку церква використовує для своїх потреб. Але не зберігається пам’ять про тих дівчат-героїнь Теклю та Марію, які віддали своє життя за нашу незалежність і яких так хотіла вшанувати їхня матір. Тому доречно підтримати думку Володимира Федорняка, який радить, щоб встановити тепер уже на церковному подвір’ї меморіальний знак з відповідним текстом, а чи, як було задумано на самому початку, збудувати каплицю на згадку про сестер-героїнь. Погодьтеся, що каплиця біля церкви, та ще із такого приводу, теж була би доречною.