Часи Австро-Угорської імперії залишили в нашому місті чимало слідів, хоч не всі вони помітні сучасним мешканцям. Адже відтоді вулиці та парки змінили назви, а будівлі набули іншого призначення.
Проте уважний погляд та історичні джерела дозволяють віднайти у міському просторі пам’ять про членів австрійської імператорської родини. Спробуймо здійснити невеличку мандрівку цими цісарськими локаціями та згадати історії, які вони зберігають донині, пише Західний кур’єр.
Парк імператриці Єлизавети
Нинішній парк культури і відпочинку імені Т. Шевченка раніше носив ім’я австрійської імператриці Єлизавети, більше відомої як Сіссі. В 1853 році вона вийшла заміж за цісаря Франца Йозефа I і стала однією з найвпливовіших жінок Європи XIX століття. Парк заклали у 1895 році і виділили на нього кошти з міського бюджету. Наступної весни почали саджати дерева та розбивати алеї. Керував роботами міський садівник Каетан Місюрович.
10 вересня 1898 року в Женеві анархіст Луіджі Лючені вбив імператрицю Єлизавету. Напад стався на набережній Женевського озера, коли імператриця прямувала до пароплава без жодної охорони. Терорист підбіг до Єлизавети і завдав їй удару в груди гостро заточеним напилком. Це стало шоком для підданих, які дуже любили імператрицю. Вже через кілька днів після загибелі Єлизавети станиславівський парк назвали на її честь.
За Другої Речі Посполитої поляки прибрали з міської топоніміки все, що нагадувало австрійське панування. Парк імператриці Єлизавети став парком імені польського письменника Генрика Сенкевича. За німецької окупації парк назвали іменем Івана Франка. Цікаво, що після звільнення міста радянська влада начебто й не мала заперечень проти такої назви. Але через те, що цю назву дали німці, парк перейменували на честь Тараса Шевченка.
Сад принцеси Ґізели
На сучасному Вічевому майдані колись був сквер, який носив ім’я австрійської принцеси Ґізели. На початку 1820-х років до Станиславова прибув новий окружний староста Францішек Краттер. Він зауважив, що у місті не було жодного скверу, де б люди могли відпочити. За його ініціативи місто взяло в оренду великий город братів Агопсовичів, що знаходився між теперішніми вулицями Бачинського й Вітовського. Садівники посадили дерева і декоративні кущі, встановили лавочки, проклали доріжки. Відкриття нового скверу відбулося навесні 1827 року. Сквер став улюбленим місцем відпочинку мешканців міста, які охрестили його на честь засновника – «Краттерівкою».
В 1875 році сквер отримав своє перше офіційне ім’я. Віднині він став іменуватися садом принцеси Ґізели. Принцеса Ґізела Австрійська (1856-1932) була донькою імператора Франца Йозефа I та імператриці Єлизавети. В 1876 році вона започаткувала у Станиславові благодійний фонд для допомоги бідним дівчатам. Фонд забезпечував цих дівчат посагом, який містяни називали «грошима принцеси Ґізели».
Вулиця Фердинанда
Сучасна вулиця Низова сполучає майдан Шептицького з вул. Кардинала Гузара. Ця вулиця була заснована у 1838 році й тоді ж отримала ім’я австрійського імператора Фердинанда І (1793-1875). Його коронація на австрійський престол відбулась у 1835 році по смерті Франца ІІ. Фердинанд I відомий тим, що 16 квітня 1848 року підписав патент «Про знесення всякої роботизни й інших підданчих повинностей», яким було скасовані останні залишки панщини в Галичині.
Польська влада в 1920 році назвала вулицю ім’ям полковника Б. Мосціцького, уланська частина якого в липні 1917 року боронила Станиславів від безчинств російських солдатів. За німецької влади вулиця мала ім’я українського історика і політичного діяча В. Липинського. Після повернення радянської влади вона називалася Низовою, а наприкінці 1950-х років – вулицею Камо. Камо – то був псевдонім С. Тер-Петросяна, більшовицького бойовика вірменського походження.
В березні 1991 року вулиці повернули назву Низова, що відповідає її рельєфу. Тут розташовано лише сім будинків і ще три наріжних виходять на неї торцями, належачи до інших вулиць. Усі вони є пам’ятками архітектури XIX-XX століть.
Вулиця Василя Вишиваного
У квітні 2005 року вулицю, що сполучає вул. Незалежності і площу Міцкевича, назвали на честь Василя Вишиваного. Свою першу назву вулиця отримала в листопаді 1900 року на честь Станіслава Яховича – польського педагога та письменника. За радянських часів вулиця у 1960-х роках називалася Театральною, а потім взагалі не мала назви.
Василь Вишиваний – це псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурґа Лотаринзького (1895-1948). Так ерцгерцога назвали українські вояки під час Першої світової війни. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою – вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів. В 1916 році Вільгельм Габсбурґ став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими послами, зокрема з Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім’ї виявилась справжнім благословенням.
Одним із проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських січових стрільців у 1914 році. З поразкою Росії навесні 1918 року Вільгельма Габсбурґа призначили командиром австрійської «Групи ерцгерцога Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За часів ЗУНР Вільгельм Габсбурґ відвідував Станиславів. Зокрема 15 листопада 1918 року в Станиславові відбулася урочиста присяга вояків 95-го полку на вірність українській державі. Днем раніше до міста прибув ерцгерцог, який теж узяв участь в цих урочистостях.
На честь цісарської річниці
Сучасна будівля по вул. Галицькій, 101, де розташована музична школа № 3, теж пов’язана з австрійською цісарською родиною. Адже її будівництво приурочили до 50-річчя вступу цісаря Франца Йозефа I на австрійський трон. Будівля призначалася для притулку, що мав опікуватися старшими і хворими людьми. Будівництво розпочалося в 1898 році. Тоді ця територія належала до передмістя Станиславова – Княгинина-села, в якого місто викупило ділянку розміром у півтора гектари. Комплекс будівель складався з двох симетрично розташованих двоповерхових корпусів у стилі псевдокласицизму, позаду яких розмістилися їдальня і шпиталь. Проєкт розробив міський будівничий К. Захаріясевич, а будівельні роботи виконала фірма Д. Лібесмана. Будівництво обійшлося магістрату у 80 тисяч злотих ринських.
Всього тут проживали 72 особи як єврейського, так і християнського віросповідання. Урочисте відкриття «Ювілейного закладу імені цісаря Франца Йозефа для старців та калік» відбулося в березні 1899 року. Під час Першої світової війни корпус, у якому проживали євреї, був зруйнований.
Ювілейний будинок
Будинок по вул. Незалежності, 89 звели у 1908 році за проєктом архітектора Яна Шпорека і назвали «Ювілейним», бо тоді якраз святкували 60-річчя правління цісаря Франца Йозефа І. Ще в 1906 році ділянку під забудову придбав духовний лідер німецької громади Теодор Цьоклер. На першому поверсі нової будівлі у стилі пізньої сецесії розмістився універсальний магазин, каса взаємодопомоги, читальний зал, а на другому і третьому поверхах жили працівники різних протестантських закладів. У мансарді працював заклад «Паулінум», де мешкали молоді теологи. В 1932 році поруч добудували кухню і пекарню, а на верхніх поверхах працювали гуртожитки «Вартбурґ» для гімназистів та «Фріденсгорт» для молодших школярів. Після 1939 року будинок перейшов у власність держави.
Тут був ерцгерцог
В 1868 році у Станиславові відкрилася Каса ощадності – одна з перших кредитно-фінансових установ міста. Будинок, де вона знаходилася, розташований на розі вулиць Орлика і Мазепи. Зараз там працює обласне управління Ощадного банку України. 14 квітня 1912 року Каса ощадності прийняла високого гостя – ерцгерцога Карла-Франца-Йозефа, внучатого племінника цісаря.
Ось що повідомила газета «Кур’єр станиславівський» про цей вікопомний візит:
«Прийом ерцгерцога відбувся у гарних залах Каси ощадності, чудово прикрашених інспектором міських зелених насаджень паном Робінсоном. Біля брами Каси ощадності високого гостя привітали староста і придворний радник Прокопчиць та бургомістр Артур Німгін і провели його наверх, де у великій залі вже чекали представники влади, навчальних закладів, різних служб та організацій. Передусім ерцгерцогу представили єпископа Хомишина і духовенство, потім послів повітової ради на чолі з маршалком Ченським та послів міської ради. Бургомістр Німгін привітав достойного гостя дуже гарною промовою. Потім представлення продовжувалися і тривали близько чверті години. Далі ерцгерцог на окремих зборах приймав військових, а після першої години дня залишив Касу ощадності, сів на коня і на вул. Сапєжинській приєднався до свого ескадрону, який провів його до Микитинців. Потім він із Хриплина о другій годині вирушив потягом до Коломиї».
Наступний візит ерцгерцога планувався у травні 1914 року. Проте в останній день перед урочистим прийомом ерцгерцог вислав телеграму, що приїхати не зможе через раптову смерть сестри своєї дружини. Тож Касі ощадності так і не пощастило ще раз прийняти високих гостей.
Олена БУЧИК | 
