Четвер, 30.05.2024, 19:13:33

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Березень » 3 » Де розважалися чоловіки у давньому Станиславові
16:06:01
Де розважалися чоловіки у давньому Станиславові

На зламі ХІХ і ХХ століть у Станиславові були деякі місця, які відвідували переважно чоловіки.

Формально жінкам вхід не заборонявся, але все ж ці заклади зазвичай працювали у форматі «лише для чоловіків». Взагалі, у тодішніх чоловіків було більше можливостей для проведення вільного часу, ніж у жінок. І це вважалося цілком звичним і нормальним, коли дружина і діти лягали рано спати, а голова сім’ї вирушав на пошуки нічних розваг, пише Західний кур’єр.

Заклади «не для пристойних дам»

Жінки були скуті багатьма обмеженнями і заборонами, хоч в основному вони стосувалися пань і панянок «з доброго дому», тобто представниць інтелігентських, шляхетських та міщанських родин. Селянки, робітниці, служниці належали до найнижчої соціальної верстви, не вважалися «дамами», але могли користуватися більшою свободою.

Особливо багато обмежень стосувалося незаміжніх дівчат. Так, у ХІХ столітті юна дівчина «з доброго дому» могла розмовляти з молодим чоловіком лише після того, як їй його хтось представив, а дарувати юнакові свої фото чи інші речі вважалося поганим тоном. Молодій панянці не можна було самостійно подорожувати, селитися в готелі без супроводу служниці чи старшої родички. Дівчата також ходили на бали тільки у супроводі батьків. Лише у кінці ХІХ століття з розвитком жіночого руху частина цих заборон була забута.

Цікаво, що в ті часи до нижчої соціальної верстви належали також артистки. На початку ХХ століття був дуже популярним порадник для чоловіків «Путівник закоханих, або як здобути щастя у коханні й успіх у жінок». Ось що в ньому говорилося:

«Чоловік, який себе поважає, ніколи не повинен закохуватися в жінку, чия професія вселяє сумнів, що вона буде хорошою дружиною і матір’ю. Маються на увазі перш за все артистки і акторки. Життя артистки переповнене нервуванням і сильними враженнями, вона постійно бореться з заздрістю, злими язиками, невпинно думає про те, як ще більше подобатися публіці, як здобути більше оплесків і похвал у пресі. Її виснажені нерви й стомлений мозок не можуть дати нічого корисного майбутньому потомству. Не кажучи вже про співачок у ресторанах, артисток балету, цирку і т.п. Це істоти, які взагалі стоять нижче всякого рівня…».

Однак, якщо чоловіки не розглядали артисток як потенційних дружин, вони охоче відвідували їхні виступи і заводили з ними легкі романи. В другій половині ХІХ століття у багатьох країнах Європи ввійшли в моду ресторани з відкритою сценою, на якій виступали співачки-шансонетки і музичні капели. Німецькою мовою такі заклади називалися «тинґель-танґель». Як стверджують словники, ця назва походила від наслідування звуків музичних інструментів.

Ці заклади мали погану репутацію, у пресі їх називали розсадниками проституції та пияцтва. Їх відвідували майже винятково чоловіки, адже пристойна дама не могла заплямувати свою репутацію відвідуванням такого сумнівного закладу. В Станиславові на зламі ХІХ і ХХ століть їх було досить багато, і вони аж ніяк не скаржилися на брак гостей. Як писав місцевий журналіст у 1911 році:

«Хто ж ті багатії, що вчащають до цих сумнівних закладів? Бачив там юнаків, про яких говорять, що їхнім друзям не раз доводилось за них платити… Бачив жонатих чоловіків, які розважаються під звуки музики і спів шансонеток і насолоджуються смаком різних напоїв, а їхні дружини і діти пішли спати, з’ївши дуже скромну вечерю…».

Тинґелі у Станиславові цілком виправдовували свою погану репутацію, адже там часто траплялися різні інциденти – бійки, крадіжки та скандали.

Чоловічі «клуби»

На початку ХХ століття у Станиславові були так звані «нічні кав’ярні», які й справді працювали допізна, практично до самого ранку. Так, на розі вулиць  Собєського і Зосиної Волі (нині ріг вулиць Січових Стрільців і Коновальця) знаходилась кав’ярня «Віденська», яка працювала цілу ніч.

Найбільш популярною була нічна кав’ярня з народною назвою «Під золотим колінцем», що знаходилась на Зосиній Волі (тепер вул. Коновальця). Такі заклади більше нагадували клуби для проведення вільного часу, і їх здебільшого теж відвідували чоловіки. Відвідувачі тут не лише пили каву, а й курили сигари, читали свіжу пресу. У кожній порядній кав’ярні щодня мусили бути як мінімум п’ять-шість свіжих часописи.

Тут також грали в шахи і у «фербель» – азартну гру в карти. Як зазначала газета «Кур’єр станиславівський» у 1910 році, «чоловіки в кав’ярнях п’ють каву, грають у більярд, шахи чи карти і майже не розмовляють між собою. До того ж у багатьох із них в роті сигарета чи сигара. Вони передають одне одному часописи, які тримають перед собою в розгорнутому вигляді, неначе хоругву, і з жадібною цікавістю читають новини. Для жінок же головна розвага дня – то вечірнє чаювання в цукерні з колежанками та обмін плітками. Власне кажучи, чай, тістечка та інші солодощі – то для них лише привід, аби досхочу наговоритися».

Своєрідним «чоловічим клубом» була зокрема кав’ярня «Рояль» (від франц. royal – королівський), яка в 1903 році відкрилася у будівлі за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 24.

«Велика зала імпонує своїм облаштуванням, тут щовечора відбуваються чудові концерти оркестру 24-го полку піхоти. Гарні й комфортні бічні приміщення, в яких міститься також кав’ярня з двома більярдами. Весь заклад має великоміський вигляд», – так описувала його преса.

Як бачимо з реклами в «Кур’єрі станиславівському» від 24 травня 1903 року, в новоствореній ресторації і кав’ярні можна було насолодитися пивом «Штайнбрухське» з угорської броварні, заснованої в 1854 році. Справжньою улюбленицею чоловічої публіки була така собі Малґожатка Ленґель. Ось як писала про неї преса в 1905 році: «В одній лише кав’ярні «Рояль» повно військових і цивільних чоловіків. Щовечора їх сюди приваблює своїм чарівним голоском і не менш привабливими формами незрівняна золотоволоса угорська співачка Малґожатка Ленґель, яка насправді походить з Бучача».

Цікаво, що й міське казино певний час теж було «чоловічим клубом». Казино в Станиславові було засноване ще в 1842 році. Довший час воно змінювало різні приміщення, а з 1896 року розмістилося у будинку за сучасною адресою вул. Незалежності, 12. Ні рулетки, ні тим паче ігрових автоматів у ньому не було. Заклад проіснував у місті аж до «перших совітів». В 1902 році місцева преса нарікала, що казино перетворилося у своєрідний «клуб п’яничок».

Там збиралося кільканадцять чоловіків, які розпивали пиво, грали у карти й читали газети, вибір яких був досить обмеженим. Зрозуміло, що такий заклад не приносив ніякої користі для культурного розвитку міста. Тодішній голова казино доктор Саганек спробував перетворити казино у такий собі «клуб сімейного дозвілля», але його діяльність не знайшла вагомої підтримки. Проте незабаром у казино все ж відбулися зміни, і воно почало відігравати важливу роль у культурному житті Станиславова. Тут організовували творчі вечори, культурні заходи, бали, дитячі свята.

Репутацію «чоловічого клубу» мав і ресторан Кьоніґсфельда, який розміщався на місці кам’яниці Мюльштейна, спорудженої в 1906 році (нині вул. Незалежності, 7). До 1906 року на цьому місці стояв невеликий одноповерховий будинок із садком та літньою верандою, де й працював популярний ресторан. Цей ресторан навіть жартома називали «літньою резиденцією солом’яних вдівців», тобто чоловіків, чиї дружини поїхали з дітьми на відпочинок. Такі тимчасово самотні панове збавляли тут літні вечори за розмовами і кухлем «пільзенського» пива.

Розваги для дорослих

Звісно, закладами, у які ходили тільки чоловіки, були й борделі. В Станиславові початку ХХ століття вони переважно знаходилися по вул. Зосина Воля (сучасна вул. Коновальця).

Александер Гранах у романі «Ось іде людина» описує, як у 1910 році він прибув до Станиславова і відвідав місцевий «квартал червоних ліхтарів»:

«Однієї ночі я, хвилюючись, пішов на вулицю Зосина Воля. Будинки розпусти стояли один біля одного. Там був гармидер, хаос, ринок живого товару. Старші чоловіки, гімназисти, солдати поодинці і гуртами сновигали сюди-туди. Усі скрадалися, немов злодії. Спочатку кожен ішов мовби байдуже, потім раптом, змішуючись з натовпом, пірнав в один із борделів. Втомлений і нещасний від своїх щоденних гонінь і поневірянь, я тинявся довкола одного з таких будинків. І ось раптом надійшов гурт чоловіків, і я, змішавшись з ними, прослизнув досередини, опинившись у борделі пана Кіммеле.

Кіммеле був трохи більший від ліліпута, але плечі мав надзвичайно широкі, виглядав як велетенський куб, зі своїми довгими закрученими догори вусами й потилицею бугая; своїм ситим голосом він, наводячи порядок, покрикував на гостей: «Тут поводяться пристойно, беруть дівчину, платять і йдуть. А хто буде нахабніти, може дістати ножа під ребра».

Усе заспокоювалось, і Кіммеле з чотирикутною пляшкою горілки йшов у задню частину будинку, де були сходи, що вели на другий поверх.

Там сиділи десь з вісім або десять дівчат, деякі зовсім молоді, втомлені й зніяковілі. Інші старші, з яскраво нарум’яненими щоками — на всіх були зовсім короткі спідниці, тож можна було бачити їх стегна угорі, куди не сягали панчохи, і ще далі. Я сів у кутку, спостерігаючи, як один із гостей підвівся, вказавши на дівчину. Вона теж встала й від повногрудої, широкої в стегнах дами з триповерховою рудою зачіскою і зв’язкою ключів отримала ключа і рушник. Гість дав дамі гроші і пішов за дівчиною. Інший зробив те саме, потім третій, четвертий. Згодом перша дівчина повернулася, запалила цигарку. Одні йшли, інші поверталися. Так знову повторювалося те саме».

Будинки розпусти діяли легально чи напівлегально. Проте у листопаді 1909 року міську поліцію очолив Броніслав Лукомський, який раніше працював поліційним комісаром у Львові. Він був непримиримим ворогом подібного бізнесу, завдяки йому на лаві підсудних опинилося немало торговців жінками. Лукомський позакривав і багато борделів у місті. Однак його боротьба з проституцією призвела до несподіваних результатів.

В квітні 1910 року в Станиславові відбулося засідання санітарної комісії, на якій у якості експерта був присутній і відомий лікар зі Львова пан Мерунович. Основне питання, яке стояло на порядку денному засідання, – суттєве збільшення кількості хворих на венеричні недуги серед мешканців міста. Причому статистика хворих у шпиталях виглядала якось дивно – в міському шпиталі кількість хворих на сифіліс значно зросла, а у військовому шпиталі, навпаки, зменшилась. Серед жінок, які проходили лікування, було досить мало «офіційних» повій, зате значна кількість колишніх працівниць борделів, закритих Лукомським.

Ці жінки були змушені перейти на «вільний хліб» і працювали неофіційно. Тож боротьба з борделями дала лише один результат – у місті побільшало нелегальних повій, яких ніхто не контролював і за чиїм здоров’ям ніхто не стежив. Це й стало причиною сплеску венеричних хвороб у місті. Послугами нелегальних «дів ночі» користувалися бідніші мешканці, а багатші, у тому числі військові, воліли не ризикувати, тож і кількість хворих серед них була меншою.

Олена БУЧИК


Переглядів: 31 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024