Для більшості з нас дитинство – це найщасливіший період у житті. Дитячі спогади залишаються з нами на все життя і великою мірою впливають на нашу подальшу долю. А яким же було дитинство в наших предків? Чи легко жилося дітям у старому Станиславові? Багато проблем, пов’язаних з дітьми, залишаються незмінними протягом століть, але певні нюанси з життя маленьких мешканців міста могли б шокувати наших сучасників.

Після пологів – на бал
У ХІХ ст. більшість жінок з вищих щаблів суспільства не була надто хорошими матерями. Вони ставилися до дітей як до ляльок – виходили з ними на прогулянки, позували для портретів… Вже через кілька тижнів після пологів благородні пані поверталися до світського життя. Щоб не псувати собі фігуру, вони швидко припиняли годувати малюка груддю, віддаючи його під опіку няньки чи, як тоді казали, «мамки». Няньки зазвичай походили з бідних родин, деякі з них не цуралися алкоголю в період годування груддю, в результаті чого «обдаровували» малюка різними хворобами.
Пізніше вихованням дитини займалися гувернантки і бонни. Далеко не кожній родині щастило знайти старанну й добропорядну виховательку для дитини, батьки переповідали одні одним жахливі чутки про недобросовісних гувернанток. Так, начебто одна вихователька спокусила 14-річного сина своїх роботодавців, на тілі іншої, після того як вона померла, знайшли тавро, яке наносили злочинцям у тюрмах. В Станиславові попит на няньок і виховательок був дуже високим. Відомою особою в місті була така собі пані Мордкова – вважалося, що саме в неї можна знайти найкращу няньку для дитини. Няньок з малюками зазвичай можна було побачити на Валах – традиційному місці для прогулянок.
На початку ХХ ст. суспільство стало більш чадолюбивим, проте основними вихователями у заможних родинах все ж залишалися не батьки, а наймані працівниці. У 6 років дитина виходила з-під опіки няньок і йшла до початкової школи, де навчалася до 12 років. Продовжити освіту можна було у гімназії чи реальній школі.
Проте не варто вважати, що наші предки зовсім не любили дітей. Про чадолюбство мешканців тодішнього Станиславова свідчать хоча б численні повідомлення про допомогу сиротам та дітям з убогих родин. Так, у жовтні 1908 р. в Станиславові всім миром збирали кошти для здібного школяра-сироти, щоб він міг продовжити навчання. У місті діяло жіноче благодійне товариство, яке займалося потребами бездоглядних дітей. Воно збирало кошти на потреби сиріт, організовувало благодійні вечори і дитячі свята, надавало допомогу учням шкіл з бідних родин. Разом з тим, у міській пресі не рідкістю були оголошення про убогих дітей чи сиріт, яких намагалися прилаштувати «в добрі руки», неначе безпритульних тварин.

Тонкощі виховання
У 1912 р. газета «Кур’єр Станиславівський» надрукувала цікаву статтю про виховання дітей. У ній розглядалася й така делікатна проблема, як фізичні покарання. Автор статті висловлював думку, що «до різки чи ременя можна вдаватися тільки в крайніх випадках, а завжди намагатися впливати на дитину добротою, поважно і рішуче давати їй завдання. Якщо існує необхідність покарання, то слід діяти так, щоб не страх спонукав дитину поводитися правильно, а розуміння різниці між добром і злом. У такому разі вона сама буде прагнути поводитися добре».
Основними гріхами дітей і молоді на початку ХХ ст. вважалися самовільність у вчинках, брак моральності, критичність, надмірна матеріалістичність, егоїзм і неповага до старших. Найважливішими помилками домашнього виховання вважалися брак уваги до дитини чи, навпаки, прагнення задовольнити всі її примхи, відвідування дітьми театральних вистав і дитячих балів, передчасне навчання танців і погане товариство. Найголовнішою помилкою шкільного виховання було «намагання вкласти у ще нерозвинутий дитячий мозок занадто багато наукового матеріалу».
У 1908 р. преса давала поради, які саме іграшки дарувати дітям, і наводила приклади невдалих забавок. Так, одна дворічна дівчинка отримала розкішну ляльку, значно більшу від себе. Зрозуміло, що дитина не могла її навіть підняти. Кількарічному хлопчику щедрі батьки подарували іграшкову залізницю, проте він не розумів її механізму і не знав, як з нею бавитися. «Забавка – це не лише форма, колір і механізм, для дитини це жива істота, обдарована душею, що відповідає її власній душі. Тож треба обирати іграшки відповідно до віку й розумового розвитку дитини. Іграшка повинна давати можливість особистого вдосконалення, нехай навіть дитина робитиме галас і проявлятиме силу. Купуйте зручні, недорогі й практичні іграшки, бажано вітчизняного виробника».
 

Багаті і бідні
Звичайно, життя місцевої дітвори суттєво залежало від матеріального становища батьків. Ось як описувала преса життя найбідніших дітей Станиславова: «Ці маленькі істоти проводять цілі дні на вулиці, під спекотним сонцем чи дощем, у пилюці чи болоті. Вони об’єднуються з сусідськими дітьми і часто створюють групи, які вражають своєю численністю й зухвалістю. В цьому не було б особливої проблеми, якби такий вихід молоді поза всякі рамки пристойної поведінки не набував усе більш поширеного характеру…».
Діти з бідних сімей нерідко з малих літ працювали, часом на небезпечному виробництві. У серпні 1904 р. промисловий інспекторат провів перевірку умов праці робітників у місцевих підприємствах і повідомив у своєму звіті, що ця проблема в Станиславівському окрузі зустрічається частіше, ніж в інших. «Досить часто зустрічаються малі діти при фабричній роботі. Особливо на виробництві сірників несумлінні підприємці часто використовують працю дітей, хоч саме в цій галузі промисловості отруйний вплив фосфору на молодий організм є особливо згубним. Але важко впіймати підприємців «на гарячому», тому що дітвора, яку, очевидно, відповідним чином навчив роботодавець, при появі промислового урядника відразу ж розбігається, і неможливо провести розслідування. Влада повинна знайти спосіб викриття цих зловживань і покласти край нелюдській жадобі фабриканта, який впрягає до небезпечної для здоров’я праці десятирічних дітей». Можливо, в звіті інспектора йдеться про фабрику сірників підприємця Якуба Роснера у Микитинцях під Станиславовом.
Прикрий інцидент із серії «багаті й бідні» трапився в Станиславові у 1907 р. у дівочій початковій школі. Одна з учениць третього класу презирливо звернулася до однокласниці, вбраної в просту батистову сукенку: «Невже в тебе не було кращої сукні, щоб прийти на екзамен?». Цей випадок красномовно свідчив, що різниця в матеріальних статках вносила значні корективи у стосунки учениць.
«Кур’єр Станиславівський» у 1905 р. описав зворушливу сценку. Повз яскраво освітлену вітрину крамниці, в якій були виставлені різні забавки, проходили бідна жінка з дітьми й елегантна пані, що теж вела за руки двох малюків. Бідні діти відреагували на спокусливу вітрину емоційно: «Очка їм блищать, личка сповнені радістю. Підходять ближче й тулять свої бліді обличчя до холодного скла. Тут яскравий клоун, там лялька з сумною міною, оксамитні лялькові меблі, банячки і сервізи, коні й білі баранці – яке розмаїття! Діти простягають руки, неначе хотіли б обійняти всю цю розкіш і притулити до себе. Мати підходить до дітей і відтягує їх від вітрини. Діти заможної пані дивилися на вітрину з байдужістю – їм давно вже купили всі ті іграшки, вони ними награлися і кинули в кут». На жаль, і в сучасному світі діти гостро переживають матеріальну нерівність зі своїми ровесниками.
Як бачимо, наші прадіди і прабабусі розуміли любов до дітей на свій лад. Вони вважали, що надмірна лояльність іде їм лише на шкоду й виховували їх перш за все скромними, покірливими, високоморальними і працьовитими. Сучасні ж батьки намагаються розвинути в дітях насамперед лідерські якості, прагнення до успіху і позитивне мислення. Кожна епоха диктує свої вимоги до виховання й розвитку тих чи інших якостей.

Олена БУЧИК