Всесвітньо відомий скульптор Григорій Крук, твори якого збагатили європейську образотворчу культуру ХХ ст., є насамперед українським митцем, що вийшов з багатої духовної культури свого народу. Його шлях у велике мистецтво був складним, з великими труднощами, які виходили за межі можливого, але вони ніколи не були сильнішими від бажання добитися успіху. Впертість у досягненні мети у Крука була з народження, була сформована самим середовищем, у якому зростав, світоглядом селян, чиє життя проходило у важкій праці і глибокій вірі у Бога. Читаючи спогади художника, написані в поважному віці, стає зрозуміло, звідкіля беруться ті міцні основи, на яких формувався мистецький світ Крука, його глибинні імпульси, образне бачення буденного життя селян. Починав він, як і всі відомі митці, такі як В. Касіян, М. Черешньовський, з дитячого зацікавлення світом. Пасучи корови, після дощу під листям лопуха з мокрої глини ліпив церкву й ангелів, ножиком вирізував фігурки людей, ловив метеликів і вивчав орнаменти на крилах. Саме кольорова краса крил давала привід задуматися над загадковістю пластичних форм уже відомому майстрові скульптури. Малого Григорія вразив плач матері за загубленою ним коровою. Той плач був настільки трагічним, всеохоплюючим, що Крук у 70 років не міг без хвилювання про це писати — йому вчувався надривний крик матері в небесах, над вулицями Мюнхена. Батько Яків був доброю талановитою людиною — займався гончарством, малював образи, різьбив іконостаси, опанував знахарство, самотужки навчився говорити по-німецьки. Навчивши сина Григорія ліпити глечики, батько надумав віддати його на науку до міста. Хто допоможе? Одного разу, побачивши роботи малого Крука, сільський учитель Василь Лукасевич порадив батькові віддати дитину в деревообробну школу до Станиславова, аби вивчити скульптуру. Сільський хлопець, вихований у середовищі, де існувала тяжка праця і простота у стосунках між людьми, відчув у школі недовіру, навіть зверхність до нього і його робіт. Викладач школи Франчук виявив це, сказавши, що рисунки Григорія слабкі, і забажав, щоб хлопець ішов вчитися на столяра. Крук слізно випросив батьків, щоб відправили його вчитися до Львова в декоративно-мистецьку ремісничу школу, але й там він зазнає невдачі — професор Нальборчий радить Круку йти вчитися на кравця. Щоб не повертатися в село, Григорій, згадавши пораду Франчука, йде вчитися на столяра, але до відомого скульптора, майстра декоративної різьби на дереві Андрія Коверка, який 1914-го закінчив художньо-промислову школу в Коломиї, був автором реалістичних портретів І. Франка, І. Свенціцького, І. Труша. Він виготовляв іконостаси для церков, а Крук стругав дошки для різьби і спостерігав за роботою майстра. Таке становище не задовольняло хлопця, після виснажливої роботи він почав ходити в ательє Сергія Литвиненка, що було відкрито для талановитої молоді. Крук бачив, як майстер працює над портретами, як він опрацьовує деталі композиції пам’ятника І. Франку «Каменярі». Саме навчання і перебування в такому творчому середовищі скульптора С. Литвиненка визначили вибір Крука — стати скульптором. 1931 р. він стає студентом Краківської академії мистецтв і навчається у відділі «скульптура» у професора Кароля Лягуки. Як згадує Г. Крук, в академії він прочитав багато книг про мистецтво, а саме середовище заворожувало студента творчим запалом, поривом до пошуків, осягненням великого прекрасного світу мистецтва. Цьому сприяла колишня столиця Польщі з красивими пам’ятниками, архітектурою, музеями. Велику роль у входженні сільського хлопця у культурне місто відіграли українські установи, товариства, які працювали як філії львівської «Просвіти», «Рідної школи». У 30-х роках у Кракові молоді галичани, які тут навчалися, горнулися навколо відомого українського письменника, патріота, педагога Богдана Лепкого, лекціями якого захоплювались не лише студенти Ягеллонського університету. Г. Крук познайомився із земляками, які навчалися в Академії мистецтв, — Д.-Л. іванцевим, М. Зорієм, Я. Лукавецьким, В. Проданом, Н. Кисілевським, вони стали його найщирішими друзями на все життя. Українські студенти створювали різні мистецькі об’єднання. Одне з таких було створено 1932 р. і називалось воно досить претензійно — «Зарево». Назва відповідала духові молодих митців. З ініціативи С. Гординського, П. Ковжуна у Львові було організовано ретроспективну виставку українського мистецтва за останні 30 літ на честь митрополита Андрея Шептицького (вересень—листопад 1935 р.). На цю престижну виставку подав свої роботи і Григорій Крук. Будучи скромним і завжди вимогливим, він сумнівався в доречності брати участь у виставці, але після розмови з другом Д.-Л. Іванцевим таки відважився. Це стало сходинкою до творчого злету. 1936-го Г. Крук закінчив навчання у Краківській академії мистецтв, а наступного року поїхав до Берлінської академії удосконалювати свої знання із скульптури. В цьому йому допоміг знову ж Б. Лепкий, домовившись з Іваном Марчуком, директором українського наукового інституту. Його вчителями в Берлінській академії були Альфред Фокке, Отто Гіцберрер, Арно Бреккер. Якщо в Краківській академії, і не тільки в ній, панував французький постімпресіонізм, то в Берліні відчувалось сповідування основ класицизму. Крук їхав у Берлін ненадовго, а вийшло так, що затримався до початку Другої світової війни. Він втратив стипендію, але не залишився без підтримки А. Фокке, який допомагав матеріально, віддавши Григорію замовлення на виготовлення посмертних масок. У ці невизначені воєнні дні не залишили студента в біді й професори Гіцберрер та Марке. На початку війни Крук відвідав рідне село Братишів. Побувши з батьками два тижні, повернувся у Берлін до професора Бреккера, працював в його ательє у Вріцені. Закінчення війни зустрів уже в Мюнхені, у цьому місті Крук віднайшов свого брата Івана. Удвох вони змогли побороти труднощі воєнного часу — Григорій влаштувався вчителем пластики і малювання, брат Іван відкрив крамничку. Невеличкі матеріальні доходи дали можливість Круку творчо працювати, а брат став для Крука ангелом-хоронителем. Проживши у злагоді й підтримці сім років, Григорій втратив найріднішу людину. Не витримуючи смутку, Крук покинув Мюнхен і подався до Парижа. У столиці художників світу познайомився з відомими українськими митцями С. Бурачком, О. Глущенком, з колишнім міністром УНР О. Шульгіним, який у 1954 р. організував виставку Крука в галереї Badinier. Починаючи з 50-х років, Крук веде активну виставкову діяльність, представляючи роботи в різних містах Європи. Саме в 1950 р. він сформував свій самобутній стиль, оригінальну мову вислову. До шедеврів світового значення можна зарахувати такі твори, як «Злодії», «Біт», «Паламар», «Чатує», «Прачка», «Селянин перед розстрілом у Станіславі». Останній — це твір неперевершеної монументальної сили, повний внутрішньої непокори і величі духу простої людини, яка може розплавити своїм тлом кулі завойовника на рудзики свого кожуха. Ще 1947-го художник і мистецтвознавець С. Гординський видав у Мюнхені за підтримки УСОМу монографію «Крук, Павлось, Мухин», у якій вперше дав оцінку творам Григорія, порівнюючи їх з роботами талановитих товаришів. Уже тоді він побачив у Круку оригінального митця. Сюжетні композиції Г. Крука невеликі, виконані в гіпсі, у бронзі, теракоті. Крук є автором великих за розміром скульптур — портретів відомих українських політичних і громадських діячів таких як С. Петлюра, В. Липинський, А. Мельник, А. Жук, патріарх Й. Сліпий, Папа Павло II. Творчість Григорія Крука — це великий пласт духовної культури Європи ХХ ст., в якому сучасні роботи українського скульптора стоять у ряду з найвидатнішими митцями. Мирослав АРОНЕЦЬ. Мистецтвознавець, член НС
|
