Караїмська конференція, яка нещодавно відбулася у Галичі, підняла на-гора цілий пласт цікавих матеріалів, котрі мали на меті з’ясувати час і причини, що спонукали представників досить невеликого, але на той час уже сформованого у релігійному питанні етносу переселитися із Азії до майже уже зруйнованого Галича. Історики по-різному підходили до цього факту ( мається на увазі переселення караїмів), але, здається, гублячись у здогадах, вони так і не змогли пояснити, чому саме, і з яких причин караїми тут осіли. Досить цікавою, на наш погляд, є інформація, яка зберігалася на сторінках пергаментного молитовника, який до 1830 року був у кенасі (караїмському храмі) міста Галича. Цей текст повідував, що «в 5003 році від створення світу – за лічбою ізраїльтян, а в 1243 році християнської ери, між королем татарів Бату-ханом та королем Хорватії Данилом, який резидував у Галичі,було укладено мир. Вони внесли до умов миру, щоб татарський король дозволив сотні домів (родин) караїмів, які мешкали у Криму переселитись до Галича, королівського столичного міста». За договором Король Данило мав від кордону взяти їх на своє утримання, вибудувати для них доми та допомогти їм вести торгівлю,що з’єднювала б Схід із землею Русі, тобто Хорватією. Дане повідомлення із караїмського джерела вчені оцінювали по-різному. Одні сприймали його як фальсифікацію, інші якщо навіть і визнавали його достовірність, не могли, як кажуть, зв’язати кінці з кінцями. Зрозуміло, що у даному підході важливо, як говориться, не переборщити. Ми підійшли до цього питання досить критично, спробувавши оцінити, що в даному випадку може бути правдою, а що ні. Звичайно,що й така спроба не може бути догмою, ми усе ж вирішили її оприлюднити. Зрозуміло, що у ХІХ ст., коли уже майже ніхто достеменно не міг відповісти, звідки взялися караїми у Галичі, місцевий газан Абрагам Леонович мав право на домисли. Однак усього він видумати не міг. Проте дослідників турбувало, наприклад, те, що у наведеній вище розповіді Данило мав титул хорватського короля, що джерело переплутувало розташування давнього і середньовічного Галича. Зрештою, на той час Данило будував уже нову столицю – Холм, і, на думку окремих істориків, саме там він мав поселити караїмів. У зв’язку із цим ми мусимо розставити крапки над «і». По-перше, те, що Данило у згаданому документі названий королем Хорватії, нічого дивного не має. Галичина, як відомо, була наступницею Білої Хорватії і нічого нема дивного, що на сході, звідки прибули караїми, цю землю так і сприймали чи називали. По-друге, будуючи нову столицю Холм, Данило забрав із собою значну кількість мешканців Галича, в основному ремісників із сім’ями, що поступово став занепадати. Щоб місто не стало пусткою, його потрібно було кимось заселити. Отут і стали доречними караїми. У нас вони не тільки зайняли опустілі будівлі галичан, що переселились на Підляшшя, але ще й мали заповнити сферу торгівлі і витіснити із неї галицьких бояр, які через ряд політичних і економічних причин з неї були витіснені. Щодо розселення караїмів на місці сучасного Галича, то тут теж мусимо зробити певні зауваги. Зараз ніхто достеменно не може визначити справжнього місця поселення давніх караїмів. На нашу думку, поселення їх понад берегом Дністра було цілком доречним, адже саме тут на окраїні давнього Галича стояла торгова пристань. Однак сотня родин – це досить велике число переселенців, а тому, зрозуміло, що вони мали осісти не тільки на місці сучасного Галича. Тому кілька родин поселились і за Луквою, тобто на місці сучасного села Залуква, де теж було згуртоване згромадження караїмів. Однак залуквянська сторінка їх історії ще не достатньо висвітлена. До сьогодні також відкритим залишається питання, чому мешканців села Викторова жителі навколишніх сіл називають караїмами. Без наявних на те причин така незрозуміла назва навряд чи появилася б. Крім цього, у топоніміці Викторова є досить цікава і нерозгадана ніким назва «Абессинія». Чи не принесли її сюди часом караїми? Як твердить караїмське джерело, перших караїмів поселили у місці біля храму, в якому раніше відправляли службу Пек-Осина». Цілком можливо, що із часом від назви цього язичницького божества могла виникнути співзвучна назва «Абессинія». Наші припущення теж, на перший погляд, можуть здаватися не переконливими, але є ще кілька цікавих моментів, на які ми звернули увагу, переглядаючи матеріали конференції. Однією із традиційних караїмських страв вважалися голубці із виноградного листя, які називались «сарма». Таку ж назву мають голубці і в хорватській мові. Зрештою, ця страва поширена по всій Україні. Але яке її походження? Чи не від давніх сарматів (бо слова, як бачимо однокореневі) вони ведуть своє походження? Можливо, історичні долі обох народів десь перетинались у минулому. Тому історикам, які цікавляться етногенезом давніх народів, варто відстежити зв’язки хозарів, де перебували свого часу караїми, із представниками цього народу та хозарами і хорватами, які свого часу теж мешкали недалеко від Хозарського каганату. Ми не виключаємо й того, що якісь взаємовпливи могли існувати у давнину між караїмами і хорватами. І тому, коли їм було запропоновано у ХІІІ столітті переселитись на землі Хорватії (тобто у Галичину), вони, не задумуючись, це зробили. І ще, коли порівняти караїмські та хорватські прізвища, то вони усі переважно утворені від імен по-батькові. І хоча караїми не слов’яни, ця традиція зберігалась у них впродовж віків. Так що, як бачимо, для дослідження минулого караїмів є ще багато роботи і завданням науковців та краєзнавців їх висвітлити. У такому разі ми матимемо повну картину нашої славної історії із самобутньою і неповторною сторінкою про галицьких караїмів. Іван ДРАБЧУК |
