Дослідницькі мандрівки Галичем та околицею інколи характерні неочікуваними знахідками. Здається, що ще є невідомого та небаченого? Проте, наше око може шукати залишки давніх будівель, церкви, городищ чи курганів – натомість, є об’єкти, які не особливо виділяються в терені, не привертають увагу - і ми оминаємо їх своїм поглядом.
Саме такою була знахідка на яку натрапилося під час мандрівки південно-східними околицями Галича в травні 2015 р. На узбіччі однієї з польових доріг, в тіні чагарників, виднівся невисокий похилений бетонний стовпчик. При детальному огляді виявилося, що на його лицевій стороні містяться нанесені вручну, кустарним способом абревіатури:
«K.U.K.
B.V.R
4».
Габаритні розміри стовпчика: ширина 25 см, товщина 19 см; висота вирізаних букв 5 – 6 см. Висота стовпчика над землею – 74 см (пізніше виявилося, що він ґрунтовно вкопаний в землю не менше ніж на 1,5 м).
Перший ряд абревіатури одразу дав розуміння, що текст має відношення до Австро – Угорської монархії (K.U.K. = цісарський і королівський), проте зміст іншої частини було незрозумілим.
Звернення за фаховою консультацією до картографів та геодезистів (оскільки було припущення, що це геодезичний репер) не дали очікуваного результату; інформація про призначення стовпчика залишалася невідомою. Відповіді були знайдені набагато пізніше – за допомогою архівних матеріалів (м. Варшави та м. Львова) і картографічних джерел. Виявилося, що це був один з військових знаків, який мав інформаційне та заборонне призначення (повне тлумачення абревіатури подамо нижче).
Дещо з історії. В середині ХІХ австрійський уряд прагнучи підготуватися до можливої війни з Російською імперією розпочав заходи щодо детального вивчення теренів поруч м. Галича з прив’язанням до лінії р. Дністер (яка мала значення як природня перешкода щодо його форсування ворожими військами) з метою подальшого будівництва фортифікаційних споруд на цій місцевості. Саме спорудження галицьких фортифікацій мало кілька етапів: було розпочато наприкінці 1850-их рр. ХІХ ст., продовжене в 1880 та перед початком Великої війни. Фортифікації були різнотипними – як у формі фортів, так і простіших земляних укріплень для піхотних підрозділів. В 1914 р. весь комплекс укріплень австрійським військовим командуванням був оформлений цілісно і став відомим під назвою «фортеця Галич» - відповідно, з початком війни росіяни мали підстави писати, що вони захопили «крєпость Галіч» (вже інша справа, чи вони її захопили, чи австрійці її залишили самостійно).
Яке відношення віднайдений стовпчик мав до фортифікаційних укріплень фортеці Галич?
Справа в тому, що будівництво фортифікацій не велось тільки за ініціативою і бажанням військовиків, воно регламентувалося на законодавчому рівні і діяло на підставі окремих законів (1847, 1859, 1860) до 1918 р. На думку окремих тогочасних критиків, воно суперечило конституційним положенням, оскільки порушувало гарантоване право власності і право рівності громадян згідно законів.
Закон щодо фортечних районів запроваджував ряд заборон щодо будівництва громадянами і гмінами, охоплюючи терен оборонних робіт і створюючи т. зв. фортечні райони (в даному випадку, фортеці Галич). Вони поділялися на дві категорії: в ближчій зоні, в радіусі 300 віденських сажнів (віденська сажень = 3,60 метра²) і зобов’язували цілковиту заборону щодо будівництва. Розташовані в ній будинки, які були побудовані перед встановленням заборони, теоретично підлягали у випадку війни примусовому викупу (встановлювали вид компенсації для власників) та розбору або також підлягали цілковитій забороні вчиненню будь яких перебудов і ремонтних робіт (окрім малювання стін); рішення щодо вибору варіанту залежало від конкретної ситуації.
Віддалена зона в радіусі від 300 до 600 сажнів підлягала частковій забороні. Інженерна дирекція фортеці (Geniedirektion) або також її керівництво могли висловити умовну згоду на будівництво, перебудову або ремонт, залежну також від підписання т. зв. розбірної згоди (rewers demolacyjne). Це був документ, в якому власник нерухомості на вимогу війська зобов’язувався розібрати побудовані об’єкти власним коштом, включно з усуненням матеріалу, який лишився після розбору; мова про будь які відшкодування не йшла.
Військова сторона також мала право накладати власні умови на проекти споруджуваних будівель, обмежуючи їх висоту, розмір і навіть втручалася в їхні конструкції (тип використовуваного матеріалу, товщина стін тощо).
Відповідно, для встановлення районів заборони будівництва і визначення їх в терені встановлювалися кам’яні межові знаки (стовпчики), на яких було вказано абревіатуру «K.U.K. B.V.R» – «цісарсько – королівський район заборони будівництва», з німецької Bauverbotsrayon; цифра означала порядковий номер знаку. Ці позначення були засторогою для всіх – що будівництво на прилеглій місцевості заборонено.
Наявна карта цісарсько – королівського району заборони будівництва Галича і околиці фіксує на місцевості 30 кам’яних межових знаків. Після розпаду Австро – Угорської монархії, подальшим розбором та розорюванням в полях фортифікаційних укріплень, потреба в подібних знаках відпала.
Віднайдений стовпчик є одним відомим, який дійшов до нашого часу в межах Прикарпаття. Звичайно, кожен зацікавлений дослідник, на підставі збереженої карти міг би спробувати пройти весь маршрут району поруч Галича і спробувати віднайти ще кілька таких точок – якщо вони збереглися до сучасності.
В будь якому випадку, даний межовий знак є сам по собі унікальною історичною цікавинкою, а поза тим пам’яткою мілітарної історії Галича.
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України | 
