Середа, 29.05.2024, 13:36:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2017 » Липень » 20 » Дописи про життя та роботу з мого щоденника станиславівського. Спогади пастора Теодора Цьоклера
18:31:18
Дописи про життя та роботу з мого щоденника станиславівського. Спогади пастора Теодора Цьоклера

Духовний лідер галицьких німців Теодор Цьоклер (1867—1949) опублікував у газеті «Євангельський общинний листок» деякі дописи з власного щоденника. Він описав події зі свого життя та роботу численних благодійних закладів, які він відкрив. З наведених уривків ми дізнаємося, як жили і розважалися мешканці будинку для літніх людей «Сунем»* та сиротинця і лікарні для дітей «Сарепта»*.

Станиславів, 4 грудня 1917 р.
Скоро буде пів на одинадцяту. Я обіцяв нашим дорогим старшим жінкам у «Сунемі» відвідати їх і влаштувати невеличку молитовну зустріч. Там є багато мешканок, які вже не можуть ходити до церкви. Коли я вже вийшов, зустрів у дворі полкового лікаря, і він люб’язно погодився допомогти нам запобігти поширенню корости серед наших нових підопічних. Він сказав, що потрібних засобів у нього, на жаль, немає, але він зробить усе, що зможе. Тим більше, що ситуація з коростою в нас не така вже й загрозлива, були виявлені тільки поодинокі випадки. Ми лише хочемо провести ґрунтовну дезінфекцію спеціальним приладом, але в нас його немає. Лікар пообіцяв, що проведе цю дезінфекцію. Йому було приємно проходити крізь кімнати в наших закладах, бо всюди панували зразкова чистота і порядок, а діти мали здоровий вигляд. Я залишив його проводити дезінфекцію під наглядом сестер, а сам поспішив до «Сунему».

Мене завжди охоплює відчуття миру і спокою, коли я там буваю. Зараз його управителькою, чи, як ми її називаємо, «матір’ю» будинку є сестра Юлія Тілє. Я радію, коли бачу, як спокійно тут живуть старенькі. Здається, сюди не проникає шум війни і всі турботи зовнішнього світу. Але наші підопічні теж мусять терпіти нужду й бідність. Ми не можемо добре опалювати всі кімнати, тому вони повинні жити трохи тісніше, ніж це було колись. Ми не маємо білого хліба, якого за станом здоров’я багато хто з них потребує. Але в них є найголовніше – дружній і затишний дім. Сестри невтомно дбають, щоб їм не бракувало уваги й турботи, тож вони повністю позбавлені того, що робить старість особливо гіркою, – самотності й відрізаності від товариства.
Яка то була дивна служба Божа! Одна прихожанка лежала у ліжку, бо вона занадто слабка і хвора, щоб встати, інша сиділа у кріслі, обпершись об його спинку. Але всі інші намагалися стояти. Вони стали півколом біля олтаря, який був розташований посеред кімнати, і своїми тремтячими голосами співали пісню, яку я їм запропонував: «Радій, душе, бо йде твій Спаситель». Потім я проголосив слова Ісаї: «Радуйся, радуйся, мій народе! Твій Бог говорить до тебе з Єрусалиму й передвіщає, що настає кінець терпінням твоїм!»
Я завжди почувався розчуленим, коли бачив, як уважно мене слухають ці старенькі. Одній з них було майже 90 років, і вона багато пережила. Незважаючи на всі випробування, вона завжди була справжнім зразком скромності, доброзичливості й терплячості. До недавнього часу вона ревно відвідувала церкву й завжди приходила на службу однією з перших. Зараз вона вже не може ходити до церкви. До притулку ця старенька забрала свої власні меблі, а крім того, перераховувала нашому закладу свою маленьку пенсію як оплату за догляд і харчування. Ми надали їй окрему кімнату, але вона бачила, скільки у нас нових постояльців, і сама, добровільно, запропонувала одній зі своїх товаришок жити разом з нею в її кімнаті. І вона зробила це з радістю, без жодних нарікань. Мої слова під час служби вона супроводжувала кивками голови, і я знав точно, що це не були автоматичні рухи. На її доброму зморшкуватому обличчі було написано: «Єдина моя втіха у житті й смерті – то милість Божа, про яку ти говориш!»
А вчора до мене прийшла ще одна стара жінка. В неї два сини були на війні, а жила вона в доньки. Проте нещодавно донька одружилася з поляком-католиком, повністю сполонізувалася і дітей виховувала у польському дусі. Стара мати відчула себе чужою в їхньому домі. Бідність і нужда ще більше утруднювали її становище. Вона попросила, щоб ми прийняли її до «Сунему». Що ж, подивимось, чи ми зможемо знайти для неї місце.
З «Сунему» я одразу вирушив до нашого «Ювілейного будинку»*, де на мене вже чекали сестри, що працювали в школі. Зараз я проводжу там курси. Такого великого курсу ми ще не мали – 22 дівчини з різних частин Галичини, а одна навіть з Німеччини. Вони різні за своїм рівнем знань і освіченості, але всі прагнуть якомога корисніше провести цей час і стати гідними завдання, яке для себе обрали.
Після такого насиченого дня не завадило б трохи відпочити в пасторському будинку. Але в коридорі повно людей. В другій половині дня в секретарки і моєї дружини завжди багато роботи, бо до нас приходять колоністи, яким потрібна порада чи допомога. Серед них була жінка, чоловіка якої вбили росіяни, а будинок пограбували. Вона виховувала чотирьох дітей, а з одягу в неї було лише те, що вона мала на собі…
Станиславів, 28 липня 1918р.
Сьогодні до нас знову прибув утомлений життям пілігрим. І хоч як би ми цьому не противились, нам доведеться приєднувати до «Сунему» заклад не лише старих жінок, а й чоловіків. Зараз, улітку, ми ще можемо поселити когось в бараку, який побудували в садку в часи епідемії. Але один Бог знає, що ми будемо робити взимку. Ми ж не можемо просто відіслати його геть, цього бідного 86-річного дідуся, уродженого галицького німця, який жив у Росії, бо його разом з дружиною туди завезли росіяни. Потім він звідти виїхав, дістався до Бродів, де звернувся до поліції, щоб відновити свої документи. Далі прибився до нас, бо в нього не залишилось тут нікого, хто міг би про нього подбати.
Його тимчасово поселили в будинок «Сарепта», де він одразу ж знайшов собі товариша, 84-річного постояльця, з яким вони разом сиділи на лавочці й спостерігали за веселою грою наших дітей з «Сарепти». Потім до них приєднався ще один 77-річний чоловік, який одного разу вже приходив до нас, але пізніше переїхав до своїх львівських родичів, бо думав, що там йому буде краще. Однак згодом він знову повернувся й говорив, що йому дуже подобається наша проста, але здорова і ситна їжа. Але що буде, як таких стареньких стане більше? Ми мусимо подумати про те, щоб створити для них окремий будинок, такий, як уже мають наші старші жінки в «Сунемі». Ми повинні відновити наші прохання, які вже раніше спрямовували до наших друзів: «Хто допоможе збудувати просторий і зручний будинок для старих, бідних і безпомічних чоловіків?»
Станиславів, 4 серпня 1918 р.
Сьогодні пополудні ми дуже весело провели час у «Сарепті». Наші малюки мають право трохи порадіти навіть у цей важкий час. А старші люди з «Сунему» разом з дітьми знову відчувають себе молодими, і сьогодні вони мали таку нагоду. Один наш добрий друг подарував нам великий грамофон – трофей від росіян. Незважаючи на те, що небо було затягнуте хмарами й збирався дощ, ми все ж ризикнули влаштувати в садку концерт. Яка це була радість для дітей, коли залунали звуки маршу Радецького! Вони вишикувалися один за одним і почали марширувати доріжками саду. Ця вервечка ставала все довшою і довшою. Навіть наші найменші діти, яких винесли в садок виховательки, приєдналися до забави. І – дивись! – деякі старенькі теж не втрималися й долучилися до маршу, старанно намагаючись утримати крок. Діти з сусідніх будинків зацікавились такою незвичною забавою, і ми були раді, коли вони теж взяли участь у цій грі. Зрештою, «Сарепта» мусить бути місцем миру і втіхи для всієї округи в цей важкий воєнний час!
Всі з цікавістю прислухалися до звуків, які лунали з широкої грамофонної труби, що зяяла, неначе металевий рот. Після маршу нас розважала піснями якась співачка, потім звучали мелодії параду у Відні. Аж раптом почався дощ. Ми швиденько занесли грамофон на веранду й знову його ввімкнули. Залунали звуки маршу з Парижа, і все товариство радісно замарширувало всередину будинку, щоб продовжити забаву. Далі ми слухали пісні «Я маю товариша» і «Глорія Вікторія» та кілька народних мелодій. Після цього директор будинку почав розповідати казку. Всі зібралися, щоб послухати. «Жила-була бідна вдова, яка не мала грошей навіть на те, щоб купити дітям молока. Одного разу вона разом зі дітьми пішла в ліс, щоб назбирати суниць. Її застала негода, і вона сховалась у маленькому будиночку. Вранці вона вийшла з нього й потрапила в суничне королівство». Очка дітей радісно заблищали – їм теж захотілося потрапити в суничне королівство...
Переклала Олена БУЧИК

* «Сунем» – будинок для літніх людей, відкритий 1 серпня 1913 р. Назва походить від старозавітного міста. Знаходився поруч з будинком «Сарепта». Замітка в газеті «Євангельський общинний листок» за лютий 1918 р. повідомляє, що обидва будинки знаходились за кілька кроків: «Сарепта» справляє враження затишку і тепла… Але сьогодні ми не будемо затримуватися в «Сарепті». Ми пройдемо ще кілька кроків далі, до «Сунему».

* «Сарепта» – сиротинець і дитяча лікарня, де працювали сестри милосердя. Відкритий у 1913 р., урочистості відкриття тривали з 3 до 5 травня. Зараз це будинок на вул. Цьоклера, 9, де раніше розміщувалась Торгово-промислова палата. Назва будинку походить від містечка на півдні Лівану, де в ІХ ст. до н. е. пророк Ілля чудесним чином наповнив олією горня вдови.

* «Ювілейний будинок» – нині вул. Незалежності, 89, збудований у 1908 р. Тоді святкували 60-річний ювілей панування Франца-Йозефа на цісарському троні, через що будинок дістав назву «Ювілейний». Там містився «Фріденсгорт» – гуртожиток для молодших школярів. Мансарду віддали під «Паулінеум», гуртожиток для молодих теологів.


Переглядів: 543 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024