На фасаді будівлі Музею мистецтв Прикарпаття урочисто відкрили пам’ятну дошку мистецтвознавцеві Віктору Мельнику (27.04.1957—20.06.2005) — ініціаторові і натхненнику численних наукових експедицій з дослідження мистецтва, авторові першої музейної експозиції «Сакральне мистецтво Галичини XV—XХ ст.». Під час церемонії відкриття міський голова Руслан Марцінків підкреслив, що увічнення пам’яті В. Мельника, котрому цього року могло би сповнитися 60, продовжило міську програму вшанування визначних людей, які при житті примножували славу міста і працювали на користь загалу. А директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега пригадав присутнім основні дати з життя та наукові здобутки відомого мистецтвознавця і з жалем зазначив, що музеєві і сучасному Івано-Франківську його дуже не вистачає.

Віктор Іванович Мельник родом з міста Коростеня Житомирської області. Після служби в армії — 1982 року закінчив факультет історії та теорії мистецтв Київського державного художнього інституту і його як кваліфікованого спеціаліста направили на роботу до лише створеного тоді Івано-Франківського художнього музею. На початках В. Мельник перебував на посаді молодшого наукового співробітника, згодом став старшим, очолював відділ образотворчого мистецтва.

Упродовж 1983—1987 рр. він брав активну участь у низці наукових експедицій з метою пошуку цінних зразків історії та культури на захованих «складах культового майна» в часто непристосованих і покинутих приміщеннях. З цими речами він тривалий час працював і незабаром зайняв перші позиції. Десь тоді в поле його наукових пошуків і зацікавлень потрапила церква Святого Духа у Рогатині, яка 1983 р. стала філією Івано-Франківського художнього музею. У результаті наполегливої праці В. Мельника над дослідженням цієї унікальної монументальної пам’ятки 1991 р. у видавництві «Мистецтво» в серії «Пам’ятки історії та культури України» побачив світ накладом 16 тисяч примірників кольоровий альбом «Церква Святого Духа в Рогатині», що став вагомим явищем у культурно-мистецькому житті Прикарпаття.

Це дослідження перегукувалося з тогочасними книгами визначного львівського мистецтвознавця Володимира Овсійчука і засвідчило появу нового таланту. В. Мельник виявив глибокі знання українського образотворчого мистецтва і обізнаність місцевих майстрів з традиціями західноєвропейських живописних шкіл та культури XVI–XVII століть, на яких пізніше пишно розквітло українське бароко. Він зауважив, що в живописі Святодухівського іконостаса нема теми «страстей» — як виразу стражденної долі України, яка в період утвердження ренесансного стилю (згадаймо іконостаси П’ятницької та Успенської церков у Львові) ще зберігала драматизм попереднього часу. іконостас церкви Святого Духа став кульмінацією поширення гуманістичних ідей, формування яких прискорив національно-визвольний і культурний рух. Видання стало одночасно й путівником для поціновувачів старовини, а своєї наукової і мистецької вартості не втратило й нині.

Загалом писати про твори сакрального мистецтва в радянський час можна було хіба що з дозволу вищого керівництва. Ті шедеври методично знищували як «ідеологічно шкідливі». Тільки музейні працівники мали до них безпосередній доступ і порушували, як В. Мельник, питання про потребу їхнього збереження та реставрації. Про це, власне, він і пише у книжці «Сакральне мистецтво Галичини», де зокрема подає відомості про повоєнний період, коли загинула колекція європейського малярства і графіки, коли вщент розбили понад 30 ікон мальованих на склі народними умільцями, а також пише про спалені дерев’яні хрести і знищені ужиткові вироби з кераміки, дерева, які мали декоративні елементи з християнською символікою, розповідає про вивезену колекцію старовинної зброї, зруйновану скульптуру з церков і костьолів (зокрема твори Пінзеля), з гіркотою констатує, що й самі храми перетворюються на спортзали та склади.

Незворотні демократичні перетворення в Україні у перші роки проголошеної незалежності створили безмежне поле для мистецтвознавчих, українознавчих досліджень. Тож В. Мельник стає ініціатором нових починань, навколо нього гуртуються митці різних напрямів, його запрошують на інтерв’ю журналісти, а він намагається іти в ритмі часу і встигати писати актуальні наукові розвідки, статті, виступати співавтором неформальних видань, організовувати виставки тощо. Водночас жив скромно і уникав надмірної уваги, відкривався хіба що найближчим друзям, які його розуміли і цінували.

Вінцем його професійної діяльності стала тематична експозиція сакрального мистецтва Галичини в Івано-Франківському художньому музеї яка містить понад 200 витворів професійних і народних майстрів краю. До цієї колекції належать ікони східнокарпатського та покутського регіонів, дерев’яна скульптура стилю бароко, стародруки та літургійний церковний одяг. Формувати її розпочали ще у 80-х роках, коли у приміщенні колишнього костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії (усипальниці родини Потоцьких) й відкрили художній музей. Путівник-каталог і сама експозиція стали підсумком багаторічної наукової праці мистецтвознавця Віктора Мельника. Він написав дві ррунтовні монографії (як свого часу Михайло Драган, котрий теж помер молодим) і за 23 роки праці в музеї — понад 90 наукових статей до фахових часописів, каталогів, буклетів, анотацій до експозицій, рецензій різних видань і студентських робіт. Він прожив коротке (48 років) самовіддане, жертовне життя і помер у розквіті творчих сил. Поховано його на цвинтарі села Незвиська на Городенківщині.

Михайло Гнатюк