Щовихідних франківка Марія Козакевич, засновниця ініціативи Франківськ, який треба берегти, проводить для всіх охочих екскурсії містом та відреставрованими дверима. А їх у місті вже 40. Тож і екскурсійних маршрутів – кілька. Є куди гуляти й про що послухати. двері

Марія Козакевич не лише розкаже цікаві факти про місто, його історію та двері, а й покаже принади під’їздів франківських кам’яниць. Початок о 12:00 біля громадського ресторану Urban Space 100. Наприкінці кожен сам визначає вартість екскурсії, а всі гроші підуть на підтримку українських військових на передовій. Цієї неділі з групою погуляв і Репортер.

Біля Urban Space 100 зібралося понад 20 людей в очікуванні екскурсії. Переважна більшість – ті, хто покинув свої домівки, рятуючись від обстрілів. Серед нас – гості з Сум, Харкова, Сєвєродонецька, Запоріжжя.

Після короткого знайомства рушаємо до першої локації – міської ратуші. Невеликий екскурс в історію самої ратуші, розповідь про важливість збереження автентичної столярки для туристичної привабливості міста. Поки Марія говорить, зацікавлені перехожі приєднуються, аби послухати. Хтось залишається, хтось уточнює, коли буде повтор.

Неподалік – біля шопки, яка є ще однією туристичною принадою, свою екскурсію для гостей міста починає Володимир Гайдар.

Від ратуші повз фонтан йдемо на найкоротшу та найвужчу вуличку Франківська – Труша. Тут одразу дві пари дверей, відреставрованих ініціативою. При чому одні з них – металеві з кольоровими вітражами. Аби оцінити весь ефект від кольорового скла, заходимо в під’їзд. Зсередини справді виглядає ще краще. 

Поряд з синіми дерев’яними дверима – портрет письменниці та громадської діячки Наталії Кобринської, викладений мозаїкою.

Я жартую, що все маю з ким попити кави біля цих дверей, – каже Марія Козакевич, натякаючи на Кобринську. – Можна сміливо казати, що жіночий рух України започаткували саме у Франківську. Ще у 1864 році тут відбулися перші збори першої жіночої організації України. Наталя Кобринська й ще декілька відважних жінок зуміли створити цю першу жіночу організацію в Україні. Під портретом є підпис «Всім відважним жінкам присвячується», бо треба було мати неабияку на це.

Тут, як і в ратуші, двері – відновлені. Тобто відтворені, але якщо в ратуші – за архівним кресленням, то ці – зі старої фотографії. Ми дозволили собі кольором показати, що ці двері – нові. Форма – абсолютно збережена, а от колір – синій.

Одразу за рогом – на вулиці Лесі Українки – ще одні відреставровані двері. За ними не менш цікавий секрет – на стіні під’їзду, одразу навпроти входу, висить велике дзеркало. Відбиваючи світло, що потрапляє з вулиці через скляні шиби, воно додатково освітлює під’їзд.

Наступні на черзі – білі двері, що ведуть до внутрішнього дворика медуніверситету. Вони, до речі, і найдорожчі двері – їх відновлення коштувало близько 90 тис грн. За словами Марії Козакевич, середня вартість реставрації дверей 30-40 тис грн. 

Гроші для ініціативи дають меценати, свідомі містяни. Є навіть ті, хто долучається не вперше. Після розголосу в медіа переказують гроші зі всієї України та навіть з-за кордону. Дев’ять дверей профінансовані з грантів громадського ресторану Urban Space 100.

Біля обласної дитячої бібліотеки на площі Міцкевича Марія показує розкішні вхідні двері до бібліотеки та кольорові вітражі на казковій вежі.

Мене діти запитують, навіщо реставрувати двері, коли можна купити нові. Я проводжу паралель про бабусь і дідусів. Вони теж старенькі. І волосся в них сиве, і руки зморшкуваті. Але ми ж хочемо, щоб вони подовше з нами побули. Так і двері – це частинка історії, яку треба берегти і яка має бути для нас важливою.

Далі рушаємо на початок вулиці Мазепи. Перед дверима будинку №7 Марія запрошує: «Ходіть, познайомлю з франківським оленем».

У під’їзді перше, на що звертає увагу – терацо – візерунки з кольорового бетону при вході під ногами.

Бачите, він тут, як справжній килим, що з трьох кутів пришпилений кнопками, а один кутик наче загнутий, ніби ми йшли і зашпорталися. Такий архітектурний гумор. Ще одна річ, яка не зустрічається в інших містах – на підлогах у нас живуть різні тварини, рослини. Сьогодні ми з ними познайомимося. На першому поверсі тут є франківський олень, а на другому – франківський дракон. А хто дійде до третього поверху, знайде і квітку.

Поки усі натхненно йдуть догори, Марія Козакевич вказує на ковку поруччя, збережені автентичні двері.

В наступному під’їзді – на Мазепи, 36 – роздивляємося вишукані ковані поруччя та ліпнину на стінах і стелі.

Звідси рушаємо через вулицю Гординського до парної дерев’яної брами на Шевченка 22-24. Тут екскурсія завершується уривком з роману Софії Андрухович “Фелікс Австрія» – описом вулиці Липової. На прощання – групове фото, листівки на пам’ять та внесок на армію. 

Ми, звісно ж, розповіли не все. Чергові екскурсії будуть вже наступних вихідних. Приєднуйтеся. Отримаєте дві години з містом та його архітектурою.

Ольга Суровська