За свідченням Романа Балагурака, брата Володимира, їхня сім’я проживала у Косові, на Москалівці, по вул. Вітовського. У 14 років, не сказавши нікому, Володимир пішов до монастиря. Висвячення у сан священика було здійснено у Москалівській церкві св. Василія. Народився слуга Божий Володимир (чернече ім’я Григорій) Балагурак 5 липня 1909 року в Станиславові. З 1929 по 1936 роки навчався у духовних академіях у Добромилі та Кристинополі. 1 травня 1927 року склав василіянські чернечі обіти у Крехові. Рукоположений на священика єпископом Йосафатом Коциловським 21 травня 1934 року. У 1936-1938 роках перебував у монастирі отців Василіян у Станиславові. З 1941 до 1945 року був ігуменом монастиря отців Чину Святого Василія Великого у рідному місті. Зі спогадів парафіян довідуємося: «Отець Григорій був ревним священиком, знаменитим проповідником, добрим організатором, а його прекрасний дзвінкий і милозвучний тенор заповнював чудовим тембром цілу церкву і губився у її високих оригінальних банях». На початку 1945 року, після відновлення радянської влади, розпочалася хвиля арештів греко-католицького духовенства. У березні-квітні 1945 року Владика Григорій Хомишин таємно висвятив на єпископів отців, серед яких був і Григорій Балагурак. Його призначили генеральним вікарієм Станиславівської єпархії. У жовтні 1949 року владику Григорія арештували. Із постанови про арешт від 13 жовтня 1949 р. читаємо: «Является нелегальным греко-католическим епископом Станиславской епархии и руководит антисоветской деятельностью униатской оппозиции». Владика Григорій відбував покарання у Челябінську (до 1955 р.), а після цього повернувся до Станиславова. 1957 року був ув’язнений удруге і висланий на довічне поселення до м. Коркіно, що неподалік м. Челябінська. Помер на засланні в жовтні 1965 року, в опінії святості. Сучасники, з якими перебував на засланні владика Григорій, засвідчують: «Ми не знали, що то за людина. Він усім робив тільки добро, всіх слухав, нікому не відмовляв. Якби ми знали, що він священик, то не змушували б до такої тяжкої роботи». Зі свідчень владики Софрона Дмитерка ЧСВВ та с. Ігнатії Васько дізнаємось: за тілом о. Григорія до Челябінська (присілка Коркіно) поїхав о. Ігнатій Янтух ЧСВВ, який представився на місці племінником покійного. Тіло владики Григорія Балагурака було доправлено до будиночка, де мешкали сестри-мироносиці. Воно там лежало майже добу. У похороні взяли участь протоігумен о. Пахомій Борис, кілька підпільних священиків і владика Софрон Дмитерко. Григорій Балагурак похований на Івано-Франківському міському кладовищі, що по вул. С. Бандери. 31 березня 1992 року Григорія Балагурака було реабілітовано прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю у його діях складу злочину. «Бог нас, мов останніх поставив, мов на смерть призначених», — можуть ті василіянські засланці казати словами св. Павла. «І до тієї години голодуємо і терпимо спрагу й наготу та удари по лиці, і тиняємось і трудимося, працюючи своїми руками. Нас лають, а ми благословимо, нас гонять, ми терпимо, нас хулять, ми молимося. Мов сміття для світа стали ми і послідом до сьогодні». о. Йосафат ФІТЕЛЬ ЧСВВ, ігумен монастиря Царя Христа, м. Івано-Франківськ. Публікацію надала для друку дирекція Косівського філіалу обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери | 
