Цього тижня Калуш відзначатиме велике свято. Справжнє свято калуського християнського духу, свято для калушан. 100 років тому був освячений мурований храм Святого Архистратига Михаїла у Калуші. Він пережив одне із найбільш складних і напружених століть в історії. І нині об’єднує містян у великій радості й у скруті. "Вікна” пропонують 100-річну історію храму — в епізодах із наших публікацій. Історія церкви Святого Архистратига Михаїла розпочалася не 100 років тому. 17 листопада 1913 року Калуш освятив мурований храм. До того часу храм із тим самим покровителем був зведений у районі сучасної вулиці Степана Бандери, імовірно, у 1771 році. Проте, на початку минулого століття у Калуші назріла потреба збудувати новий великий храм. Іконостас та вівтарі з калуського храму передано церкві Св. Василія Великого у с. Довга Калуська, а будівельні матеріали використані при відбудові знищеної вогнем сільської церкви. "Нову церкву з ініціативи пароха о. Володимира Петрушевича та Тимофія Пітулея, за проектом Василя Нагірного, будівничого Теодора Мельничука, за благословенням митрополита Кир Андрея Шептицького збудовано і в урочистій обстановці було освячено 21 листопада 1913 року деканом Калуським о. Дмитром Рожановським у присутності 5000 людей”, — пише у циклі краєзнавчих розвідок "Мандрівка Калушем” краєзнавець Андрій Костишин. До речі, митрополит Андрей Шептицький доклався і до того, щоб церкву розписали. І досі із цього приводу на споруді є пам’ятний напис (на стіні справа при центральному вході): "Р. Б. 1938 за Понтифікату Папи Пія XI володіння Митрополита Кир Андрея Шептицького за пароха о. Володимира Тисовського в пам’ять 950-ліття Хрещення України жертвами парохіян перевели поліхромію церкви мистці Михайло Осінчук і Павло Ковжун”. Відомо, що церква зазнала руйнувань під час Першої світової війни. "У Реєстровій книзі та шематизмі записано інформацію про вибухи біля дверей храму у травні 1915, пошкоджено баню, дах, вікна, цоколь та знищено помешкання пароха у травні 1917 після наступу росіян. Відновлено головну баню та бічні куполи за кошти місцевої громади у 1938”, — зазначає краєзнавець Богдан Яневич.
ЛЮДИНА ЦЕРКВИ Багато років люди не забувають постать, вплив якої на наше місто переоцінити неможливо. Саме він, напевне, найбільше долучився до формування новітньої християнської громади Калуша. Краєзнавець Олексій Оніщук досліджує життя отця Володимира Тисовського. За його словами, із 1902 по 1909 рік о. Володимир Тисовський перебував у Калуші, де набував досвіду у якості асистента пароха і катехиста. 1909 року, коли отця Володимира Тисовського перевели парохом церкви села Сваричева, у Калуші він був людиною знаною і шанованою. Андрій Костишин у праці "Історія церкви Святого Архистратига Михаїла у Калуші” вказує, що калушани настільки за ним шкодували, що представники міста їздили до митрополита Андрея Шептицького з проханням повернути молодого священика на парохію у Калуш. — 29 травня 1918 року, після смерті о. Володимира Петрушевича, Володимир Тисовський знову подає прохання про надання йому парафії і призначення його парохом Калуша. Причому, у переліку претендентів він — під №18 із характеристикою "спосібний бути священиком”. Загалом, на парохію претендувало 29 осіб. Однак, вибір упав саме на нього, — констатує Олексій Оніщук. — Отець Володимир Тисовський при підтримці парафіян досягнув значних успіхів. Спочатку були здійснені відновлювальні роботи, далі у 1927 році був поставлений іконостас і збудована дзвіниця біля храму. У 1936-38 роках відомі художники Павло Ковжун та Михайло Осінчук провели поліхромію церкви. Храм розбудовувався, поступово ставши однією з найкращих новобудов сакрального призначення Станіславівщини, — зазначає Андрій Костишин. Саме для того, щоб церкву не закрили, у радянський час отець Тисовський зважився перейти і перевести церкву до православної віри, через що постійно себе картав. За свідченнями мешканки села Шевченкове Долинського району Розалії Кабинець, яка у 40-х роках минулого століття прислуговувала родині Тисовських, священик сильно картав себе за той вчинок. Він постійно повторював, що віддав віру дияволу. Вважав, що має великий гріх, адже після того, як унію підписали, священики один в одного сповідалися. А одного разу він сказав: "Якби я народився ще раз, ніколи не став би священиком. Бо то — велика відповідальність перед Богом”.
СКАРБИ ЦЕРКВИ Частину з них можна побачити і нині. Минулого тижня у краєзнавчому музеї Калущини почала працювати виставка старовинних ікон і книг із канцелярії церкви. — Найстарша серед виставлених книг — 1687 року. Є книги, датовані ХІХ століттям. На виставці є нагода побачити так званий "черпаний” папір — виготовлений вручну, а також — палітурки ручної роботи. Крім того, книги збереглися завдяки дуже добрій реставрації, — зазначила на відкритті виставки директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо. Разом із тим, у церкві є чимало, без перебільшення, безцінних речей. Наприклад, 1906 року отець Володимир Петрушевич їздив до Єрусалиму, звідки привіз хрест-мощовик із мощами святого Йосафата. Він зберігається у церкві і досі. На щастя, не зміг визначити справжні цінності церкви 23-річний калушанин, який у червні цього року, акурат перед Зеленими святами, зважився обікрасти церкву. Залишившись після вечірньої Служби Божої у церкві, він викрав зі скарбничок 233 гривні і мікрофони, а також — в’язку ключів. Нею скористався за день, приникнувши до приміщення резиденції єпархії. Злодій викрав звідти комп’ютери, монітори, принтери, телевізор і 16 трилітрових банок фарби, якою планували покривати дах. Слідчо-оперативна група констатувала: замки — неушкоджені, всі колодки — на місці. Юнака затримали за кілька днів. Пояснив злочин безгрошів’ям.
ВИМОГИ ЧАСУ Відрадним є те, що за 100 років церква, все ж таки, в основних рисах зберегла свій первинний вигляд. Першою ластівкою "поліпшення” стало перекриття куполів церкви. 2009 року, коли відбувалася заміна куполів, калушани сприйняли її неоднозначно. Були певні нарікання на форму куполів, яка нібито непритаманна католицькому храмові, а також — на їхню обробку — так звані "шишечки”, які придатні для куполів круглої форми. Проте, куполи таки "позолотили”, і калушани звиклися із новим виглядом церкви. — Аналогічне покриття до того, яке роблять спеціалісти на нашому храмі, можна побачити як на церквах, що будуються зараз, скажімо, у Пасічній в Івано-Франківську, так і на стародавніх храмах Івано-Франківщини, Тернопільщини, Львівщини та інших регіонів, — прокоментував тоді ситуацію декан Калуський УГКЦ о. Михаїл Бігун. — Зокрема, булатною бляхою "під луску” покрита святиня на Ясній горі у Гошеві, старовинні храми у Зарваниці, селах Черніїв та Крихівці нашої області. Куполи відомого собору святого Юра у Львові також виблискують подібною "лускою”. Більше того, патріарший собор УГКЦ святого Воскресіння у Києві, де служить кардинал Любомир Гузар, також перекрили таким способом. Із огляду на все це, хіба можна говорити, що ми привносимо у греко-католицькі традиції щось нове? Чекати далі — не можна. Адже храм руйнує надмірна волога. Проте, церкву і надалі продовжували оновлювати до її 100-річчя. Останнє із поліпшень — благоустрій території біля храму, і нові двері, які встановили, буквально, минулого тижня.
ОФІЦІЙНЕ 100-РІЧЧЯ Святкування ювілею калуського храму триває впродовж усього року. Проте, у листопаді, коли 1913 року, власне, і був освячений новозведений храм, заплановано найбільше заходів. Для цього готувалася і християнська громада, і працівники культури, освіти і — влада міста. Нещодавно на облаштування церкви до ювілею Калуська міська рада прийняла рішення виділити храмові 30 тис. гривень. Крім того, із квітня відбуваються засідання спеціально створеної комісії, яка готує відзначення цієї дати. А нещодавно на перехресті вул. Дзвонарської і Підвальної з’явився біг-борд із нагадуванням калушанам про 100-річчя храму. Зокрема, у неділю, 17 листопада, о 16.00 у ПК "Юність” відбулася святочна академія. А 20 листопада заплановано проведення великого "круглого столу” дослідників історії церкви. Наразі храм залишається одним із головних християнських осердь міста. Там служить п’ятеро отців, а громада прихожан — одна із найбільш чисельних у місті. На долю цього храму випало не тільки увібрати у себе енергетику вдячних молитов людей і розпачливих просьб про допомогу, але — і стати прихистком для людей у чи не найбільш складне століття. Храм руйнували і відновлювали, обкрадали і перебудовували. Своїм перебуванням його звеличували люди, чиї імена золотою стрічкою уписані в історію християнства України. Тож, це місце назавжди для Калуша буде святим. Назавжди — особливим. Юрій Тимощук, журналіст |
