Субота, 02.03.2024, 09:40:55

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Січень » 31 » Єврейський Станиславів: Вулиця Берка Йоселевича
10:06:08
Єврейський Станиславів: Вулиця Берка Йоселевича

Пропонуємо вашій увазі спогади Тадеуша Ольшанського про єврейський вимір старого Станиславова, які вперше публікуються українською (із книги "Креси Кресів", 2008).
У Станиславові було понад 50 єврейських синагог - від головної монументальної синагоги до менших, розкиданих по всьому місті домів молитви. Найбільша і найкраща синагога радикального крила Мойсеєвої віри, яку називали Темпель, була збудована під кінець ХІХ століття в центрі міста, де площа Міцкевича перетинається з вулицями Фредри і Бєльовського, навпроти театру імені Станіслава Монюшки. Вулицю, до якої прилягала синагога, за польської влади назвали на честь Берка Йоселевича, героїчного полковника Польських Легіонів у Італії, а відтак Князівства Варшавського (нині – вулиця Страчених Націоналістів – ред.). Йоселевич, який був євреєм, загинув у 1809 році у битві з австрійцями під Коцьком і став символом патріотизму євреїв, готових за Польщу віддати життя.
Синагогу спроектував і збудував у мавритансько-ренесансному стилі видатний віденський архітектор Вільгельм Стясни. Станиславівська синагога була точною копією синагоги, яку він збудував у місті Палачка в Угорщині і яка вважається найкращою на Закарпатті. Та найважливіше, що головною окрасою станиславівської святині були чотири наріжні вежки з мавританськими куполами у формі цибулин. Либонь, такі ж, як на синагозі в Будапешті, яка вважається найкращою в центральній Європі. Власне, з цієї причини її творець, теж віденський архітектор Людвіг Фюрстер, судився зі Стяшним. Катінька (мати Тадеуша Ольшанського – ред.) про все це знала в деталях, бо цікавилася архітектурою й, зважаючи на угорське коріння, конче хотіла побачити синагогу. Тож узяла мене з собою, хоч мене це не надто цікавило. Але що ж, я пішов. При вході до святині неохоче, але одягнув на голову шапку, що було обов'язковим наказом.
Однак виявилося, що варто було. Велична зала, вища, ніж нефи станиславівських костелів, з висячими вздовж бічних стін десь на рівні третього поверху внутрішніми балконами, дуже відрізнялася від наших костелів і справила на мене велике враження. Сувора, скромна, але й урочиста, з п’єдесталом замість вівтаря і з канделябрами понад два метри заввишки з сімома свічниками. Справжній дім молільників.
Яке ж було моє здивування, коли після довгих років під час першого візиту в Станиславів я не міг упізнати синагогу! Совіти знесли найбільшу оздобу – чотири вежки з мавританськими куполами. І зруйнували інтер'єр. Переполовинили приміщення перекриттям, щоб на нижньому поверсі облаштувати гімнастичний зал для студентів Медичного інституту, а на верхньому - лекційні аудиторії й склади. Руйнували не тільки костели, але й синагоги. Тільки після розпаду СРСР, з настанням України нечисленна і скромна єврейська община в Станиславові відновила святиню і потроху повертає її значення.
Від синагоги починався власне єврейський район, про що, зрештою, свідчать навіть назви вулиць. Адже від Берка Йоселевича в бік ринку вела вулиця Барона Гірша, а площа Міцкевича перетікала у вулицю Мейсельса. Показово, що в Станиславові важливі центральні вулиці названі іменами двох видатних єврейських особистостей ХІХ століття. Маурикій Гірш був французьким бароном, одним із найбагатших фінансистів Європи, і спричинився до розвитку освіти євреїв у Галичині. Це завдяки його грошам у Станиславові з’явилася єврейська гімназія. Барон Гірш також мріяв про заснування Єврейської держави і з цією метою купив у Аргентині величезні землі, заснував Єврейське колонізаційне товариство і переконував бідноту виїжджати з Галичини в нову землю обітовану. Із Покуття тоді виїхало кілька тисяч євреїв, от тільки багато з них замість Аргентини  прибули в Сполучені Штати. Беер Мейсельс був головним равином Кракова і Варшави, а отже, головним равином у двох поділах [Польщі] в ХІХ столітті. Він був польським патріотом, відстоював необхідність співпраці євреїв із польським повстанським рухом. Доводив не словом, а ділом. Поміг із поставками зброї для Листопадового повстання в 1831 році. Був великим прихильником воскресіння Польської держави, мудрецем, якого вважали мало не святим.
Неподалік Темпля завжди можна було зустріти молодих равинів, адже в Станиславові також була равинська школа. Завжди в чорних халатах по кісточки з блискучого сатину, білих шкарпетках і ярмулках з обшиттям із лисячих хвостів. Зазвичай вони затято між собою сперечалися або, піднявши вгору рамена, зосереджено  молилися, долонями дотикаючи стіни святині. Між синагогою і ринком починався абсолютно інший світ. Суцільний лабіринт вуличок з одноповерховими будиночками, з єврейськими крамничками, кравцями, шевцями, перукарями. Переважно тут жила багатодітна біднота. Тхнуло часником і козами, яких часто тримали в оселях, бо ті були годувальницями сімей. З гешефтярами – так називали вуличних торгівців - у брамах, обвішаних усім своїм крамом, в’язанками цибулі і часнику, щітками, дзеркальцями, гаманцями і бозна чим ще. З ними належалося торгуватися і все можна було купити за копійки. Окрім них, була ще одна група гешефтярів – які кружляли від дому до дому. Вони поодинці ходили вулицями і подвір’ями, голосно вигукуючи: «Гендель, гендель - скуповує старий одяг, шмаття скуповує!» І що купували в одних – продавали іншим.
Відразу з єврейського кварталу був вихід в елегантний світ, адже тут, неподалік, між площею Пілсудського і вулицею Костюшки, розміщувався сучасний пасаж віденських купців братів Гартенбергів. Це був засклений зал довжиною понад 50 метрів, перлина сецесії, з гарним склепінням, вишуканими магазинами і кав’ярнею «Едісон». Пасаж мав чотири входи, один із яких вів на вулицю Карпінського, навпроти початку Бельведерської, котра вела в район Бельведер, майже повністю заселений єврейськими жителями. Тож у Станиславові жартували, що у варшавському Бельведері живе президент, а у нашому - євреї!
Єврейська спільнота, порівняно з  поляками й українцями, була найбільш різношерста: за рівнем заможності, вірою, освітою. Від бідноти - до дуже грошовитих купців, від ортодоксів і хасидів - до освічених равинів, від неуків - до передової інтелігенції, що займала високі місця в державній адміністрації. Голова кагалу, доктор Бєненшток, був сенатором, доктор Гальперн - послом, а Ізак Гафтер - віце-мером Станиславова. Коли мій батько був повітовим лікарем, зустрічався з доктором Давідем Хацкером, який керував санітарним відділом міського уряду. Більшість адвокатів, нотаріусів, промисловців, лікарів, стоматологів, банкірів були євреями, не кажучи вже про купців. У моєму середовищі ніхто їх не трактував як чужих, ніхто ними не погорджував, однак на вулицях таки траплялися випадки знущань над євреями, висміювання чи навіть нападів. Я пригадую такі випадки, і вони мене страшенно гнівили. Одного разу я навіть побився в класі з одним товаришем, який підколов мене, що оскільки я приятелюю з Маньцєм, то, без сумніву, й сам є євреєм (Манцьо – син єврейського подружжя Вейсбергів, з якими товаришувала родина Тадеуша Ольшанського – ред.).
(...) Єврейська громада в Станиславові не тільки зберегла привілеї з часів Австро-Угорської монархії, але й ще більші отримала за Польщі. Мала свої школи, численні суспільні організації, оперетковий театр імені Гольфадена, політичні партії і аж три спортивних клуби: "Маккабі", "Накоах" і "Адміра", що були такі ж популярні, як і представницький станиславівський клуб «Рівера», футболісти якого в 1939 році вибороли участь у Першій лізі. А керівник єврейської громади і Сіоністичної партії, доктор Гальперн, який підтримував  Західноукраїнську народну республіку, залишався найважливішою постаттю, ну, і послом до сейму.
Вейсберги справді відчували себе поляками, може, за винятком їх найстаршого сина Адася. Він хвалився нам, що ходить на молодіжні зустрічі Бунду, що проходить там військовий вишкіл, і як закінчить  навчання, то виїде до Палестини, бо там батьківщина євреїв, яку треба вибороти. Натомість Ризьо переймався чимось абсолютно іншим. Він цікавився спортом, належав до єврейського клубу "Хакоах", грав там у футбол, відвідував боксерські тренування і показував нам потім, як треба битися. А його героєм був Шапшіо Ротгольц із єврейського клубу "Зірка" в Варшаві, який був найкращим боксером легкої ваги в Польщі і виборов бронзову медаль на першості Європи. Над своїм ліжком Ризьо повісив велику фотографію того боксера, вирізану з спортивного тижневика «Раз, два, три...» Мене і Маньця захоплення Адася і Ризя взагалі не цікавили. Для нас найважливішим було купувати олов’яних солдатиків, бо ми мали свої армії, а також грати в шашки й ігри на дворі.
Із родиною Вейсбергів ми підтримували зв'язки і після 1938 року, коли переїхали з Сапєжинської на вулицю Камінського, і потім, під час радянської окупації. Коли у вересні 1939 року єврейські жителі з захопленням вітали Червону армію й організували ганебний мітинг на площі Галлера, пан Вейсберг прийшов до батька і зі слізьми на очах просив вибачення за єврейську комуністичну бідноту, яка зрадила Польщу.  Не минуло й місяця, як із плачем з’явилася пані Вейсбергова, що її чоловіка арештували совіти як капіталістичного банкіра. Однак незабаром його звільнили, бо мав єврейських друзів-комуністів, які вступили до більшовицької партії  і посприяли в його справі. Адась і Ризьо вступили до комсомолу. Не завадило їм те, що совіти закрили єврейську гімназію, до якої вони попередньо ходили. І тільки мій Манцьо сказав, що ніколи не носитиме червоного радянського галстука піонерів. (...)
Мої батьки не сумнівалися, що чекає єврейську спільноту, коли прийдуть німці, і почали наполегливо переконувати Вейсбергів, щоб ті негайно втікали зі Станиславова. В Угорщину. Моя мама вже навела контакти з керівництвом угорського гарнізону, а кордон був відкритим. Драматично, з якою вірою пан Вейсберг разом із дружиною противилися цьому: що німці культурний народ і не зроблять такої кривди, як совіти, які арештували, знищили і вивезли тисячі людей. Хоч би з того погляду, що вони ж не мають Сибіру! Багаторазове повторення пропозиції не давало результату. А потім, восени 1941 року, німці знищили в Станиславові тисячі євреїв, бо ті не вміщалися в гетто, а решту згубили за мурами, якими оточили район Бельведер. Було вже запізно. Вейсберги з гетто ніколи не вийшли. Загинули в день його ліквідації. 
 


З польської переклала Наталя ТКАЧИК


Переглядів: 588 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024