Ідея написати про атлантів Івано-Франківська виникла вже давно. Ще у грудні 2010-го разом із фотографом Андрієм Шустикевичем ми облазили центр міста та зазнимкували статуї на фасадах. Але до статті тоді руки так і не дійшли. Можливо, вони б іще довго не доходили, якби не сумний привід – 25 грудня нині вже минулого 2013-го від жіночої скульптури, що підпирала балкон на Франка, 39, відпала голова…
Трохи міфології З грецької «атлант» перекладається як «нести». За античною міфологією Атлант був титаном і брав участь у повстанні проти олімпійських богів. Після придушення заколоту боги його покарали, наказавши довічно тримати небосхил. Архітектори взяли цей міф на озброєння й почали масово використовувати опори у вигляді чоловічих фігур, які підтримують балкони чи інші виступи на фасадах. Інколи компанію атлантам складають каріатиди. У Давній Греції так називали кам’яні статуї одягнених жінок, які підтримували дахи античних будівель, заміняючи колони. Назву пов’язують із містом Карій. За одною з версій, тамтешні дівчата танцювали із корзинами на головах під час свята на честь богині Артеміди. Згідно з іншою – вороги захопили Карій, усіх жінок забрали в полон, ще й наробили їхніх статуй на згадку про перемогу. Як би там не було, але каріатиди міцно вкоренились в архітектуру. У старому Станиславові було вісім кам’яниць, прикрашених атлантами. Усі будинки споруджені на початку ХХ століття й усі, на щастя, збереглися. Скульптури теж є – частково.
Дівчата втрачають голову Почнемо з аварійних прикрас. На розі вулиць Франка й Гаркуші стоїть кам’яниця, відома як «будинок за сигаретку». Перед Першою світовою купець Райслер взяв позику в банку та у 1914 році збудував пишну чотириповерхівку. Після війни гроші знецінились, і коли підприємець повернув борг, за ту суму можна було купити хіба сигарету. Будував Райслер із розмахом. Фасад кам’яниці прикрашають аж три пари атлантів і каріатид. Якщо нічого не робити, то скоро доведеться писати «прикрашали». Три роки тому бракувало лишень однієї руки в наріжної дівчині. Нещодавно відвалилась голова в її лівої подруги. На черзі – рука центрального атланта. ЄРЦ розводить руками та каже, що мешканці давно відмовились від їхніх послуг. Отже, будинок зараз ніхто не обслуговує, власникам тамтешніх квартир та офісів ті скульптури – до одного місця. А скульптури там цікаві. По-перше, повні ростові фігури в місті є лише тут і ще в одному будинку. По-друге – райслерівські каріатиди мають найбільші бюсти серед усіх своїх кам’яних колежанок.
Гермафродити на Курбаса У 1906 році на вулиці Бельовського (тепер Курбаса) звели довгу трисекційну кам’яницю, яка нині має нумерацію 5, 7, 9. Тамтешні балкони підпирають одразу чотири скульптури – ніби атланти. Пишу «ніби», оскільки стать одного з них визначити важко. Руки в нього не було вже давно, а цьогоріч ще й торс бідолахи вкрився тріщинами. Одноруким є і його колега праворуч. Таким чином із чотирьох атлантів – двоє інваліди. Хто їх створив? Прізвища скульптора ми не знаємо, та є одна зачіпка. Будинок спроектував архітектор Ріттер на замовлення львівського будівельного магната Нафталі Рогатина. У Львові, на вулиці Січових Стрільців є шикарна кам’яниця його родича, банкіра Мойсея Рогатина, фасад якої прикрашають статуї двох лицарів. Їх виготовив скульптор Тадеуш Блотницький – автор нашого пам’ятника Міцкевичу. Може, він зробив і атлантів на будинку Нафталі?
Помий мене Цю сакраментальну фразу зазвичай виводять пальцем на брудних автівках. Втім, писати по багнюці можна не лише на машинах. Будинок на Гаркуші, 8 унікальний серед усіх «атлантичних» споруд. Скульптури тут розташовані у два яруси – на першому й другому поверхах. Чотири тутешні атланти трохи нагадують заарештованих, бо тримають руки за головою. Збереглись вони непогано, але виглядають антисанітарно. Хлопців, особливо нижніх, вкриває товстий шар бруду. Тому вже не віриться, що колись вони були білими. Хоча на тлі запорошеного й розмальованого графіті фасаду атланти особливо не вирізняються.
Хлопці з секонд-хенду Ще одна довга кам’яниця із подвійною нумерацією розташована на Мазепи 7, 9. За інформацією краєзнавця Михайла Головатого, її архітектором був Феліціян Баян. Будував він якісно, достатньо згадати костел Аве Марія на Гординського та будинок греко-католицької семінарії на Шевченка, 11. Тоді вищим шиком вважалось мати на фасаді скульптури. Нова кам’яниця вигідно вирізнялась серед інших «необрізаними» атлантами. Тобто статуї були не поясні, а в повний зріст – з ногами та іншими необхідними речами, правда, ніби закритими тканиною. Дослідниця архітектури Жанна Комар побачила у мазепинських атлантів стиль львівського скульптора Зігмунда Курчинського. Хто б не був автором, але роботу він зробив якісно. Навіть через 100 років статуям нічого не бракує. У 1980-х вони навіть надихнули міську владу відкрити у кам’яниці кафе «Атлант». Тепер часи змінились – під ногами статуй торгують секонд-хендом. Далі буде. Іван Бондарев | 
