Четвер, 05.12.2024, 00:35:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Травень » 17 » Гошівські хранителі старожитностей. Родини Мельниковичів і Дмитришиних відкрили у рідному селі хату-музей бойківського побуту
08:55:11
Гошівські хранителі старожитностей. Родини Мельниковичів і Дмитришиних відкрили у рідному селі хату-музей бойківського побуту

Наприкінці 2023-го у селі Гошів Долинської територіальної громади о. Дам’ян Кастран освятив музей бойківського побуту, який у столітній хаті світлої пам’яті Параскевії Федорко створили по-родинному разом Ольга й Михайло Мельниковичі та Ірина й Артур Дмитришини.

Ровесниця Незалежності

Символічно, що хата-музей розташована біля підніжжя василіянського Спасо-Преображенського храму УГКЦ на Ясній Горі і на вулиці імені о. Ярослава Лесіва, члена Української Гельсінської групи, учасника національно-патріотичного й релігійного руху, якому торік сповнилося б 80 і який за життя не раз мандрував вулицею тепер уже свого імені. Цікаво, що хату-музей, образно кажучи, можна назвати ровесницею Незалежності України. Адже попри те, що її лише недавно офіційно відкрили, перші кроки до заснування музею сягають ще 1991 року й пов’язані вони з особистістю і життєвими уподобаннями педагога Ольги Мельникович. Власне, в родині педагогів Михайла та Ольги живої енергії для творення не бракує. Наприклад, чого лише варті їхні сини Василь та Михайло – відомі музичні виконавці, котрі виступають під такими сценічними іменами, як Гуцул-Хуліган та Місько-Батяр!..

Обійстя Мельниковичів у Гошеві схоже на інтерактивну музейну експозицію – помітно, що ґазди не просто захоплюються бойківською автентикою й шанують її, а й докладають чимало праці, щоб у ній жити і рукотворною красою щиро ділитися з охочими. А найстарший Мельникович – відомий педагог і запальний музика, відчуваючи наше захоплення від побаченого, тішиться, що то все, мовляв, ініціатива і творчість їхнього молодшого сина Михайла. Але ж ми свідомі, що терен груш не родить...

– Наша родина велика – троє дітей, семеро внуків та правнук. Я свого часу 22 роки очолювала сільську школу і за мого керівництва заклад у Гошеві став загальноосвітнім, – пригадує Ольга Мельникович. – Якось ми з племінником Артуром Дмитришиним зговорилися, що було б добре у старій хаті, яка тепер належить йому, а колись була власністю його бабусі й моєї тітки – рідної сестри мого батька – та хресної матері Параскевії Федорко, створити музей бойківського побуту.

– Знаю, пані Ольго, що підвалини музею закладали віддавна.

– Так, коли 1991 року я очолила педколектив у Гошівській школі, то у нас працювала чудова вчителька історії Людмила Яремко. І якось в її кабінеті історії на полицях побачила деякі старожитності – давні глечики, праску та інші предмети давнього побуту й т. ін. А оскільки я дуже шаную бойківську минувшину, то ті перші експонати перемістила у новостворений невеличкий шкільний краєзнавчий музей. Ми його цікаво поповнювали. Замість помпезного святкування Нового року я започаткувала конкурс «Княжна-гошівчанка». І ми його проводили впродовж десяти років. Серед численних умов, щоби взяти участь у конкурсі, була й така: приносити для поповнення музею предмети минувшини.

Якийсь час відповідальною за музей була вчителька українознавства Тетяна Марецька. Вона ходила селом, спілкувалася з людьми й збирала у односельців давні предмети побуту. Так ми накопичили чимало експонатів. Побували у школі й відомі відвідувачі – світлої пам’яті Василь Гук, Василь Олійник, Михайло Борис та інші. Вони цікавилися нашою роботою, тішилися зробленим і ділилися своїми враженнями. У школі музей проіснував до 2013-го – того року я написала заяву про перехід на посаду вчительки. І всі експонати ми притулили на власному домашньому обійсті. Місця бракувало, тому багато років старожитності просто пролежали без руху. Аж до народження нашого спільного з А. Дмитришиним задуму. Він із сім’єю вклав чималі кошти у проведення внутрішніх опоряджувальних робіт у приміщенні. Далі ще робитиме зовнішній ремонт...

Хату-музей бойківського побуту відкрили в рамках проєкту мого сина Михайла «Я – бойко», який зібрав для музею дуже багато експонатів…

Хата духом багата

Отже, музей бойківського побуту розмістився у невеличкій давній сільській хатчині, збудованій понад сто років тому у звичному на той час архітектурному плануванні, характерному для небагатих родин.

– Хата приземкувата, дерев’яна, з двома вікнами й дверима до гостинця, побудована у 20-х роках минулого століття, – уточнює О. Мельникович. – Знаю це точно, бо найстарша донька Параскевії Федорко в цій хаті народилася 1925-го. Тітка повдовіла у тридцять один рік. Мала четверо дітей, але наймолодший син Василь помер. Більше заміж не виходила. Всім трьом донькам дала вищу освіту. Жила дуже гірко: важко працювала й бідувала.

Бойківські хати були різні. Та, в якій розмістився музей, є взірцем житлової архітектури бідної верстви бойків. Одна кімната із сіньми, без поду, й маленька комірчина. До хати ж була притулена стайня – це, щоб мати більше землі для ґаздівства. Але ця оселя завжди була духовно багатою – тітка багато читала, мала енциклопедичні знання. Любила квіти, особливо матіоли, і спів солов’їв, яких називала соловіями. Її найстарша донька Юлія Федорко – гошівчанка, світлої пам’яті мама Артура – була зв’язковою разом з моєю мамою, уродженкою Тяпчого, і свого часу зазнала величезних тортур від рук енкаведистів, перебуваючи сім місяців у в’язниці в Івано-Франківську. Свідчила, як щоночі у вантажівку скидали задерев’янілі людські тіла і вивозили, як згодом з’ясувалось, у Дем’янів Лаз. А мій тато був у селі станичним, осібно бачив і чув розмови Степана Бандери із сільською молоддю у Тяпчому. Тож у тій хаті, як бачите, зростали українці за духом, незламні патріоти своєї землі.

– Чим персонально Ви як співзасновниця музею бойківського побуту наповнили його?

– У музеї ми за роки зібрали чимало речей давнього бойківського побуту, якими передовсім користувалася наша родина у різні часи, а також жителі Гошева та навколишніх сіл. Наприклад, родина Степана Кулинина із села Липа подарувала для музею колиску 1933 року та багато інших експонатів, привозили предмети давнього побуту і з села Тисова на Болехівщині, о. Дам’ян Кастран, колишній ігумен чоловічого василіянського Спасо-Преображенського монастиря, привіз і подарував нам макет Ясної Гори. Є в нашому музеї дуже давні й намолені ікони. Багато побутового начиння надала для музею родина Федора Кориневича із Сеничева, а Богдан Шусманець із цього села привіз до нас старий музичний інструмент, який горяни називають «басулею», схожий на віолончель.

Хоча ми почали створювати музей ще 1991-го, він і далі перебуває у процесі творення. Кожен експонат – як живий свідок нашої минувшини. Але я ще маю намір зібрати документальні свідчення про життя гошівчан у різні часи і їхній внесок у національно-визвольну боротьбу за волю України. Для нас з чоловіком Михайлом, який також доклав і докладає багато праці у розвиток музею, а передусім підтримує мене, нещодавнє відкриття хати-музею є даниною пам’яті предкам, нашому бойківському роду.

…Неабияке значення має й те, що хата-музей розташована при дорозі, яка веде на гору Яворину, де щороку відбуваються патріотичні акції, і може, на мій погляд, не просто поповнити музейну статистику Прикарпаття, а стати однією із цікавих, живих і відвідуваних туристичних локацій – спільною для Долинської та Витвицької територіальних громад.

, "Галичина"


Переглядів: 43 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024