Голова Тимчасового уряду Олександр Керенський, білогвардієць барон Врангель і червоний комдив Василь Чапаєв у Станиславові теж були. Але їх не чіпаємо, бо фото нема.

Більш-менш регулярно знимкувати прибулих знаменитостей почали з 1920 року, пише Репортер.

Отаман і його пес

Якщо під час Другої світової українців, що боролись з комуністами, називали бандерівцями, то в часи громадянської війни – петлюрівцями. І це не випадково, адже Головний отаман був непримиримим ворогом червоного режиму і найбільш вирізнявся серед численних керівників УНР.

Вперше Петлюра відвідав Станиславів у лютому 1919, коли місто було столицею ЗУНР. Отаман пробув тут кілька днів, мав зустріч з місцевими політиками, активно спілкувався з журналістами. «Осмалене вітрами подовгасте обличчя з бистрими очима вже зразу привертає увагу», – писали репортери. На жаль, тодішній візит політика не був підкріплений фотоматеріалами.

Минуло півтора року. Політична ситуація докорінно змінилася. Галичину окупували поляки, на території УНР хазяйнували червоні, тож Петлюра був змушений піти на союз з Пілсудським. Влітку 1920 року поляки і українці билися з більшовицькими арміями Тухачевського й Будьонного, що наступали на Варшаву та Львів. Війська Петлюри тримали оборону по Дністру, а сам штаб отамана містився на залізничному вузлі Хриплин.

Коли червоних розгромили, Пілсудський завітав до свого союзника у Станиславів. Була добра нагода – освячення бронепотягу армії УНР «Кармелюк», що підірвався на міні та був відновлений у станиславівських залізничних майстернях.

5 вересня маршал автомобілем прибув на залізничний вокзал, де його зустрів Симон Петлюра. Глави союзних армій взяли участь в освяченні бронепотягу за православним обрядом, прийняли парад української юнацької школи. Від тої події збереглася кінохроніка Польської Телеграфної Агенції. Для ефектного фото лідери обох народів навіть залізли у залізничний вагон. Зліва вгорі видно елемент пішохідного мосту над коліями, що зберігся дотепер. Також у кадр потрапив улюблений пес Головного отамана – Юрко.

Після святкування відбувся помпезний банкет. Історики Роман Чорненький і Петро Гаврилишин розкопали цікавий факт. Обід мав висвітлювати кореспондент офіційного вісника армії УНР – газети «Козацька думка». Втім, дірвавшись до халявної випивки, журналіст так накидався, що наступного дня був розжалуваний з офіцерів у рядові.

У міжвоєнній Польщі не було більш популярного політика, ніж Юзеф Пілсудський. Революціонер, командир польських легіонів, перший очільник відновленої Речі Посполитої, переможець більшовиків під Варшавою. Його іменем називали вулиці, площі, гімназії та скаутські дружини. Нагадаємо, що теперішній Вічевий майдан у міжвоєнний період теж був площею Пілсудського.

У Станиславові майбутній диктатор Польщі гостював неодно­разово. Польські історики пишуть, що з 1911 по 1913 роки він був тут близько десяти разів. Пілсудський завітав до місцевої філії «Стрілецького союзу», інспектував стрільців на пустирі «Діброва», читав патріотичну лекцію у залі міського казино (тепер юнацька бібліотека на стометрівці).

А останній візит до Станиславова маршал наніс того самого 5 вересня 1920 року. Зрозуміло, що освячення бронепотягу було лише офіційним приводом. Справжньою метою була непроста бесіда з Петлюрою про подальші польсько-українські стосунки. Процитуємо історика Віктора Савченко: «Петлюра сподівався почути вдячність від «вождя» Польші за допомогу у критичні для неї хвилини. Однак зустріч з Пілсудським принесла розчарування. Пілсудський повідав, що польський сейм, політичні сили, польська громадськість вже виступають проти продовження війни. Петлюрі доведеться самостійно прориватись на «Велику Україну».

Щоправда, хитрий маршал додав, що якщо українці відіб’ють у більшовиків Винницю, Жмеринку і Вапнярку, то польська армія їх підтримає. Відтак, Петлюра отримав «достойну» подяку від союзника й залишився сам на сам зі своїми проблемами.

Як уже згадувалось, зустріч маршала з отаманом широко висвітлювалась у пресі, тож збереглося багато світлин. У книзі спогадів Тадеуша Ольшанського наводиться ще одно фото з Пілсудським на станиславівському вокзалі. Там маршал виглядає дещо інакше – груди прикрашають ордени та аксельбант, талія оперезана шкіряним поясом, через плече перекинута портупея. На зустрічі з Петлюрою цього всього не було.

Річ у тім, що Пілсудський потім кілька разів проїжджав через Станиславів, де воєводський уряд влаш­товував йому урочистий ­прийом на вокзалі. Пару разів маршал їхав з візитом до Румунії, але найчастіше прямував на відпочинок до курортних Заліщиків.

Румунський транзит

У міжвоєнній Польщі було три президенти. Першого, Габріеля Нарутовича, застрелив анархіст через п’ять днів після інавгурації. Другого, Станіслава Войцеховського, усунули в ході державного перевороту Пілсудського у 1926 році. Взамін маршал поставив маріонеткового Ігнація Мостицького і тихенько керував Польщею за його спиною. Після смерті диктатора Мостицький втримався у кріслі, скооперувався з міністром оборони Ридз-Смігли та правив аж до німецької окупації.

Історики відмічають успіхи президента в економіці, коли в країну прийшли інвестиції, модернізувалась промисловість, покращився добробут мешканців.

У зовнішній політиці Мостицький вибудував добросусідські стосунки з Румунією. Залізничне сполучення Варшави з Бухарестом здійснювалось через Станиславів і Чернівці, отже, делегація мусила проїхати повз наше місто. Мемуарист Тадеуш Ольшанський описує ці візити так: «Потяг, який віз маршалка (тобто Пілсудського – авт.) або президента Ігнація Мостицького, тоді щонайменше на півгодини зупинявся в Станиславові. Усі офіцерські кадри і колишні легіоністи тіснилися на пероні, а командувач віддавав начальнику рапорт».

Один з таких «транзитів» зазняв кореспондент «Ілюстрованого щоденного кур’єра». У червні 1937 Мостицький вертався додому після офіційного візиту до Румунії. На станиславівському пероні йому влаштували пишну зустріч, в якій взяли участь харцежі – польські скаути. В описі фото зазначено, що ліворуч за президентом стоїть міністр закордонних справ Юзеф Бек, військовий з купою медалей – то ад’ютант Мостицького капітан Юзеф Гартман, а офіцер у білому кашкеті – це ще один ад’ютант, капітан Стефан Кринський.

Останній раз президент відвідав Прикарпаття у вересні 1939 року, тікаючи до Румунії від німців і совітів.

Іван Бондарев