У сучасному Івано-Франківську багато говорять про розвиток туризму. Проте не всі знають, що наше місто має давні й цікаві традиції гостинності. Станиславівські готелі сто років тому приваблювали клієнтів не лише зручними номерами, а й різноманітними додатковими послугами, розвагами, а також… цікавими історіями.

Особливості галицьких готелів
На початку ХХ ст. у Східній та Західній Галичині діяли 935 готелів, у яких працювало близько 2,9 тис. осіб, тобто в середньому припадало по три особи на один заклад. Готельна обслуга не завжди поводилась бездоганно. Так, у серпні 1907 р. в готелі «Європейський» в Станиславові стався гучний скандал. Цей готель знаходився неподалік від сучасного головного корпусу медуніверситету, будівля зруйнована під час Першої світової війни. Готельний прислужник Ян Лихий обікрав одного з гостей, буковинського поміщика Фелікса Пассакаса. Було вкрадено велику суму грошей – 4400 корон і діамантову шпильку для краватки. Злодій утік, і його впіймали аж під Віднем.
Серед невеликих закладів у Галичині переважали скромні, розраховані на людей середнього достатку. Деякі клієнти винаймали лише ліжко в багатомісному номері. Але навіть у маленьких та дешевих готелях були один-два відносно комфортабельні покої для заможних мандрівників. Водопроводу та каналізації в таких закладах не було, «зручності» розташовувалися у дворі. Причому вони не завжди утримувалися в належному стані. У 1907 р. у Станиславові виникла загроза поширення холери, і магістрат видав розпорядження для місцевих готельєрів – «тримати відхожі місця у чистоті, стайні очистити від гною і три рази у тиждень скроплювати ці місця розчином карболової кислоти чи вапняним молочком».
Деякі маленькі готелі були прихованими будинками розпусти, в них клієнти наймали кімнати погодинно. Але серед маленьких готелів траплялися й дорогі, з вишуканим інтер'єром, вишколеною обслугою. Про ціни престижних готелів промовисто говорить тодішня приказка: «Три речі з'їдають чоловіка: любов, готель і аптека».
За зразком західноєвропейських країн у Галичині створювалися також пансіонати, тобто мебльовані кімнати, в яких гості жили протягом тривалого часу. Зазвичай пансіонат був меншим за готель і відрізнявся затишною, сімейною атмосферою. Кімнати для сну були окремими, але їдальня та салон – спільні. Господарі ретельно відбирали нових клієнтів, щоб не відлякувати давніх постояльців. До таких закладів можна було потрапити лише за рекомендацією. Незаможні люди, які подорожували Галичиною, зазвичай зупинялися в корчмах. На початку XX ст. сучасники нараховували більше 20 тис. таких закладів.
Хліба і видовищ
Газета «Кур’єр Станиславівський» у 1909 р. надрукувала статтю, в якій йшлося, що Галичина, на жаль, пасла задніх у справі туризму й готельної справи в Австро-Угорщині. На думку автора, тут узагалі не було першорядних готелів у європейському розумінні, хіба що за рівнем цін, але не комфорту. Адже в Галичині власник готелю намагався кожен вільний куточок перетворити на номер, щоб мати більше зиску. В той час у провідних готелях Європи були окремі зали для бесід, читальні, бібліотеки, приміщення для ігор і головна атракція – затишний хол, до якого обов’язково мало примикати поштово-телеграфічне відділення.
Проте не можна сказати, що станиславівські готельєри зовсім не дбали про додаткові зручності для гостей. Так, при місцевих готелях зазвичай працювали кав’ярні чи ресторації, в яких публіку розважали музиканти. При готелі «Центральний» (тепер вул. Січових стрільців, 4) у 1904 р. відкрилась перукарня. У 1900 р. протягом короткого часу в готелі «Під трьома коронами» (знаходився на місці будівлі на вул. Незалежності, 6) працював фотопластикум – демонстрація діапозитивів на фарбованих скляних пластинах. У січні того року там демонструвалися краєвиди Палестини, Єрусалиму й Вифлеєму. При готелі розміщувався також ресторан. Його власником був Генрик Квятковський – кухар з досвідом роботи у першокласних ресторанах та аристократичних сімействах. Ресторан пропонував обіди, спиртні напої й замовлення їжі на абонемент, тобто зі щомісячною оплатою.
Одним із найстаріших готелів міста був заїзд «Під залізною колією», що знаходився на місці будівлі на вул. Мазепи, 2. Для зручності гостей при готелі в 1875 р. відкрився магазин канцтоварів і книг, власником якого був Е. Ґлуховський. Тут продавали папір, чорнильниці, художню та історичну літературу, книги для дітей, псалтирі для церковних служб в оздоблених палітурках, альбоми й навіть… французькі парфуми. В крамниці також можна було передплатити газети і журнали.
Готельні легенди
Існує кумедна напівлегенда, пов’язана з готелем «Європейський», який у другій половині ХІХ ст. вважався найкращим готелем міста. До того, як у Станиславові побудували театр, тут проводили театральні вистави й бали-маскаради. На одному з таких заходів трапився скандал, який надовго став предметом для обговорень і жартів.
У 1868 р. все місто було заклеєне великими плакатами, які рекламували бал-маскарад у театральній залі готелю «Європейський». Забава розпочалася близько дев’ятої години вечора, залою кружляли пари, вбрані в елегантні маскарадні костюми. Пожвавлення все зростало, кожен радів, що його обличчя приховує маска, а отже, він може поводитися більш розкуто, ніж звичайно. Аж раптом вишукана публіка завмерла, розмови стихли: до зали зайшла… жива піч. То був один з гостей в оригінальному маскарадному костюмі, що представляв собою піч, з якої зверху стирчала голова в масці. Костюм був справді незвичайним, тому вишукана публіка радісно привітала нового гостя оплесками. Аж тут якась кокетлива панянка заговорила до прибулого: «Чи горить у цій печі вогонь?» На те «чоловік-піч» відповів: «А ви відкрийте дверцята і перевірте самі». Зацікавлена дівчина й справді відкрила «дверцята», що знаходились у нижній частині «печі» й виявила, що, крім костюма печі, ніякого іншого одягу на новому гостеві не було! Дами ахнули, хтось загукав, що треба викликати поліцію. Жартівнику довелося чимдуж утікати з бальної зали. З тих пір у Станиславові з’явився вираз – «неморальна піч». Так називали любителів непристойних жартів.
У 1903 р. містом ходили неймовірні чутки про респектабельний готель «Імперіал». Начебто в цьому готелі панували дивні порядки: персонал платив власнику великі гроші за право тут працювати. Так, офіціант сплачував аж 90 корон у місяць, прачка – 48 корон. І лише портьє не вносив оплати, але був зобов’язаний забезпечувати готель водою. Зате вся обслуга мала право брати з гостей чайові й заробляти на різних побічних послугах, навіть не дуже моральних. Говорили, що співробітники готелю, аби «відбити» витрачені гроші, не гребували навіть проституцією. Коли чутки дійшли до місцевої преси, тодішній власник готелю Вільгельм Тюркель був змушений дати у «Кур’єрі Станиславівському» офіційне спростування: жоден працівник не вносив оплати за право у нього служити, навпаки, вся обслуга отримувала платню, ще й дуже пристойну. Готель «Імперіал» знаходився на вул. Казимирівській, 3 (нині вул. Мазепи) і був відкритий у липні 1893 р. Заклад мав 30 номерів, які пропонував гостям за досить помірними цінами – від 1,6 корони за місце.
Відомі постояльці
Найбільшою кількістю відомих постояльців міг похвалитися готель «Імперіал», який певний час вважався найбільш респектабельним у місті. Тут зупинялися високі посадовці, відомі артисти, аристократи. Пізніше йому склали конкуренцію готелі «Центральний» і «Уніон» (нині вул. Незалежності, 4). У 1894 р. у готелі «Імперіал» гостювала знаменита акторка Гелена Моджеєвська, яка прославилась блискучим виконанням шекспірівських ролей. У 1901 р. в готелі «Імперіал» зупинявся князь Любомирський – нащадок древнього шляхетського роду, а також відомий окуліст і філантроп. В 1903 р. тут проживав Леон Білінський – видатний політик, депутат австро-угорського парламенту, а згодом і міністр фінансів. У 1894 р. Білінський лобіював відкриття у Станиславові нової дирекції залізниць, хоч серед претендентів були також Чернівці й Коломия.
У липні 1904 р. станиславівському готелю «Центральний» випала велика честь – тут зупинився представник австрійського імператорського дому – ерцгерцог Райнер Фердинанд (1827–1913). Він був відомим покровителем наук і мистецтва, а також верховним командувачем австрійського ландверу (крайової оборони). До Станиславова він прибув на два дні, щоб провести інспекцію місцевого полку. На вокзалі ерцгерцога зустрічало найвище міське керівництво – староста Юліуш Прокопчиць, президент суду Саганек, тодішній директор залізниці Фестенбурґ, бургомістр Артур Німгін, директор скарбової дирекції Маєвський, місцевий ксьондз Пяскевич і державний прокурор Кіліан. Перед готелем «Центральний» виставили почесну варту. Високий гість відвідав військові навчання полку крайової оборони й милостиво висловив своє задоволення підготовкою воїнів. На честь ерцгерцога офіцери також дали урочистий обід.
У квітні 1875 р. цікава гостя оселилася в готелі «Під залізною колією». Це була жінка, повністю позбавлена рук, яка майстерно виконувала всі необхідні дії… ногами. Її вправність настільки вразила керівництво готелю, що на його прохання ця пані дала невеличку виставу для місцевої публіки. І хоча вона не була відомою зіркою чи поважною особою – її приїзд, мабуть, запам’ятався мешканцям міста не менше. І, звісно, послужив готелю непоганою рекламою.

Олена БУЧИК