У двадцятих роках минулого століття у станиславівській українській гімназії викладав малювання художник Осип Сорохтей. Директором її тоді був Микола Сабат (невеличка вулиця в районі парку Шевченка, яка з’єднує Шевченка й Чорновола, названа на його честь) — людина жорстка, авторитарна, якого боялись і учні, і викладачі. Сорохтей, як і більшість творчих людей, був не надто пунктуальним, часто запізнювався на заняття. Одного разу директор його висварив. Ображений художник прийшов до вчительської та початок малювати карикатуру на Сабата. А в цьому жанрі він був великий майстер, його портретні шаржі славились по всьому Станиславові. Коли карикатура була майже завершена, до вчительської тихо зайшов директор. Сорохтей сидів спиною й не бачив грізного гостя. У вчительській запанувала мертва тиша. Сабат побачив, що саме малює викладач, але не став йому заважати. Коли художник нарешті завершив і обернувся, то дещо зніяковів. — Це добра робота, пане Йосипе, прошу підписати на згадку, — промовив директор, після чого забрав карикатуру. На цьому все могло би й завершитись, якби у 1926 році Сорохтей не опублікував чергову карикатуру на свого шефа у львівському польському часописі «Зиз». Там Микола Сабат постав перед громадськістю у вигляді бульдога в окулярах. Терпець директора урвався. Сорохтея виключили з гімназії, й він перебрався до Снятина. Іван Бондарев | 
