Понеділок, 20.05.2024, 08:48:31

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Вересень » 28 » Гроші й грошові відносини старого Станиславова
18:45:31
Гроші й грошові відносини старого Станиславова

Недаремно кажуть, що гроші – це кров економіки, без якої вона не може існувати. І хоч наші предки розраховувалися зовсім іншими купюрами й монетами, вони, так само як і ми, важко їх заробляли, намагалися заощадити і боялися втратити. Вже у давні часи мешканці нашого міста добре знали, що таке фінансова криза, міняйли грошей і валютний чорний ринок.

Дукати, флорини і корони
За першої Речі Посполитої галичани розраховувалися золотими монетами – дукатами, розмінною монетою яких був гріш. Після захоплення Галичини австрійцями тут було запроваджено нову грошову одиницю – флорин (чи ґульден), який поділявся на крейцери. У Галичині флорин часто називали злотим ринським, а крейцери – сотиками або центами. У 1862 р. учитель отримував у рік 800 флоринів, некваліфікований робітник – 68 крейцерів за день, тоді як майстер-муляр заробляв 1,5 флорина. В 1866 р. чоботи коштували 8 флоринів, фунт ковбаси –50 крейцерів, 1 кг пшеничного хліба –14 крейцерів. У другій половині XIX ст. ціни та оплата праці були більш-менш стабільними.
Наприкінці XIX ст. в Австро-Угорській імперії назріла необхідність грошової реформи. У 1892 р. імператор Франц Йозеф І підписав закон про запровадження нової валюти – корони. Розмінною монетою корони був галер. Після цього флорини піддягали обміну у співвідношенні 1 флорин на 2 корони. Офіційно монети в один флорин перебували в обігу до 1899 р., фактично ж використовувалися в Галичині аж до розпаду Австро-Угорщини. Газета «Кур’єр Станиславівський» в 1905 р. повідомила, що, незважаючи на те, що по всій державі флорини були остаточно вилучені з обігу, в Станиславові, та й в інших галицьких містах, у крамницях ще досі можна було побачити ціни в цій валюті. Преса закликала власників крамниць подавати ціни лише в коронах, аби уникнути плутанини й непорозумінь. Фунт яловичини (близько півкілограма) у 1905 р. коштував 56 галерів, у 1911 р. вівцю можна було придбати за 18 корон, козу – за 20 корон. Річна заробітна плата вчителя у 1899 р. сягнула майже 1000 корон, коменданта жандармського округу – 1400 корон, жандарма – 800 корон.
Значно змінилася ситуація з настанням Першої світової війни. На початку вересня 1914 р. землі Галичини окупували російські війська. У результаті на ринку, крім австро-угорських грошей, з'явилися монети і купюри царської Росії, якими виплачувалася зарплата військовим та цивільним службовцям. На них закуповували фураж та продукти харчування для армії. Окупаційна влада встановила занижений курс обміну австро-угорських корон на російські рублі. Якщо до початку війни він становив 2 корони 51 галер за один рубль, то в нових умовах – 3 корони 30 галерів. Після витіснення російських військ з Галичини та Буковини влітку 1915 р. австрійська валюта знову стала панівною на грошовому ринку.
Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні призвела до зникнення цієї держави з політичної карти Європи. Галичину після українсько-польської війни захопила Польща. Відтак, протягом 1918—1921 рр. відбулося поступове вилучення з обігу австро-угорських корон і заміна їх польськими марками, курс яких стрімко падав. На початку 1924 р. газета коштувала 250 тис. марок, сигарета – 90 тис. марок. У квітні того ж року знецінену марку замінив польський злотий, що прирівнювався до 1,8 мільйона (!) марок.
Обмінники і «чорна біржа»
Поява обмінників і валютних міняйл у більшості з нас асоціюється з буремними дев’яностими. Проте вони існували в нашому місті ще у давні часи. Так, у XVII ст. південний бік ратуші прикрашала фігура єврея з бляхи, який тримав у руках велику хлібину з написом «1 гріш». Таку ціну встановлював власник міста, і її ніхто не мав права перевищувати. Але інфляція існувала в усі часи, тож чиновник магістрату щоранку писав крейдою на дошці біля фігури єврея: «Сьогодні 1 гріш = 2,5 гроша». І за цим курсом укладалися ділові оборудки того дня.
Краєзнавець Іван Бондарев наводить спогади колишнього гімназиста Яна Вежбовського про вуличних міняйл зразка 1870-х років, зазвичай старих єврейок. Як зазначав Вежбовський, вони так досконало володіли своїм ремеслом, що замість одного цента, який їм належав, завжди присвоювали собі від п’яти до десяти центів. Вони мали в руках таку спритність, що можна було десять разів перераховувати ґульдена, та завжди бракувало кілька центів. Як бачимо, обман при вуличному обміні валют у ті часи був звичною справою.
На початку ХХ ст. в місті активно діяла так звана «чорна біржа» – неофіційний обмінний та лихварський ринок. Тут не лише обмінювали валюту, а й торгували цінними паперами, укладали оборудки. Міняйли й лихварі працювали на площі Франца-Йозефа (нині Вічевий майдан), на лінії А-Б (нині початок вул. Незалежності), рідше на Валах.
Діяли в місті й офіційні обмінники. Одним з найстаріших був «кантор обміну» Ефрайма Канера, який знаходився на вул. Карпінського у приміщенні готелю «Під чорним орлом» (нині ріг вул. Галицької й Бельведерської, будинок не зберігся). Цей обмінник заснували ще в 1877 р., а його власник займався не лише обміном валют, а й цінними паперами, акціями, цінними монетами. В давні часи цінні папери містили купон, який відривався, і його треба було пред’явити для виплати дивідендів. Пан Канер повідомляв, що при виплаті дивідендів за купонами й довготривалими акціями він не брав комісії. Надійний обмінник працював також при Іпотечному банку (нині вул. Незалежності,19). Найчастіше в обмінниках міняли австрійські корони на німецькі марки за курсом одна марка – 1,25 корони.

Фінансовий апокаліпсис
У 1914 р. місто пережило масштабну кризу через банкрутство двох важливих фінансових установ – Міщанського та Залічкового банків. Міщанський банк заснували ще у 1884 р. Спочатку він називався «Товариство взаємного кредиту міщан у Станиславові», проте в 1897 р. його офіційно перейменували. Банк володів розкішною кам’яницею на вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності, 15). До певного часу Міщанський банк вважався надзвичайно респектабельною установою й користувався повним довір’ям клієнтів, проте згодом набув скандальної репутації. У 1913 р. він оголосив про надзвичайно поганий стан своїх справ, зокрема про збитки у розмірі близько мільйона корон. Фактично цей банк став банкрутом. Процедурою його ліквідації зайнялась інша фінансова установа – Банк крайового господарства, у власність якого пізніше перейшла кам’яниця на вул. Сапєжинській. У 1914 р. Міщанський банк остаточно припинив своє існування.
Проте на прощання він «потішив» станиславівську публіку гучним інцидентом. В серпні 1913 р. покінчив життя самогубством поміщик Мечислав Брикчинський, що мешкав під Станиславовом. Раніше він узяв великий кредит у Міщанському банку і дуже хвилювався, що не зможе його повернути, навіть робив спроби з цією метою продати один зі своїх маєтків. Банк крайового господарства, що пізніше перебрав на себе всі справи, надав Брикчинському розстрочку у сплаті боргу на 4 роки, але це його чомусь не заспокоїло. Врешті-решт фінансові проблеми і страх перед несплатою боргу настільки розладнали психічний стан поміщика, що він покінчив життя самогубством, залишивши сиротами трьох дітей.
Залічковий банк заснували у 1871 р. і розміщався він за сучасною адресою вул. Низова, 2. У 1910 р. він переїхав до пасажу Єґера (нині вул. Січових стрільців, 16) і проіснував аж до 1914 р., коли вибухнув гучний скандал. В лютому того року було офіційно оголошено про ліквідацію банку, згодом розпочався карний процес проти голови дирекції банку і знаного багатія Антонія Зайончка, його заступника Вільгельма Гарґесгаймера, референта Людвиґа Пренґовського і касира Яна Твардовського. Їх звинувачували в недобросовісності й численних зловживаннях, підробках векселів на астрономічну суму 97 тис. корон. Загальні втрати банку за 1913 р. перевищили мільйон, через що постраждало багато вкладників. «Падіння цих двох фінансових інституцій є наслідком несумлінного господарювання. Втрати величезні й боляче відіб’ються на тисячах жертв, які відтоді будуть з недовірою ставитися до фінансових установ», – писала преса. Мабуть, після таких банківських катаклізмів багато мешканців Станиславова справді вирішили: надійніше зберігати свої кревні старим добрим способом – під матрацом…


Олена БУЧИК


Переглядів: 413 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024